В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Христос ся рождає!
«Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто гряде після мене, Сильніший за мене; я не достойний понести взуття Його; Він буде вас хрестити Духом Святим і вогнем» (Мт. 3:11). Мк.1,7.
Свята Церква сьогодні до нашої побожної уваги подає нам таїну, в якій відкриває велич Особистості Ісуса Христа. Незбагненна, Предвічна, Безмежна, Найсвятіша, Неосяжна Таїна в Пресвятій Тройці. Друга особа Пресвятої Тройці, Син Божий благоволив зійти до Свого створіння, тобто до людини і прийняти подобу людини. В Собі Син Божий благоволив освятити нашу людську природу, приготувати її до вічного єднання з Господом Богом, з найсвятішою Божественною природою. Вчителі Церкви навчають, що прийняття Сином Божим людської природи, – це спорідненість людини з Богом. Через втілення Сина Божого стало доступне людській природі єднання з Найсвятішим Богом. Якщо людина вірна Богу, перебуває в святості, в єдності з Ісусом Христом, то через святу людську природу в Особі Ісуса Христа людина побачить Велич Слави Божої. Через Людську природу Ісуса Христа, людина набуває здатність побачити глибини Божественної Величі Отця Небесного. Христос про це каже, що ніхто не знає Отця, тільки Син; і Сина ніхто не знає, тільки Отець, і той, кому благоволить Син відкрити. Мт.11,27. Отже, цю Неосяжну Велич сьогодні представляє Церкві посланник Неба Іван Хреститель, який прийшов готувати людей до прийняття настанов Месії, готувати людство до єдності з Богом. Іван Хреститель представив людству, що Месія це Син Божий, найвища Небесна Велич, Святість, якій найдостойніший з пророків не достойний, не важиться зав’язати ремінь взуття Його. Оцю Велич благоволив Бог Отець послати до нас, немічних, зваблених гріхом, щоб нас з упалого стану піднести до Небесної Величі, до святості Самого Бога.
В Старому Завіті пророк закликає: «Будьте святі, як і Господь Бог ваш святий є». Лев. 20, 7. Син Божий Сам закликає людство: «Будьте святі, як і Отець ваш Небесний Святий є». Мт.5,48.
Є дві Особистості, Яких виховала Старозавітна Церква. Це пророк Іван Хреститель, який є найбільшим з усіх людей, що народжені жінками, і Пречиста Діва Марія, Яка вмістила в собі всі чесноти Неба, щоб в Своє найсвятіше лоно прийняти Того, Кого Небо не здатне вмістити. Ці дві Особистості удостоїлися відкрити світові Месію. Пречиста Діва Марія прийняла благовістя архангела і прийняла у Своє Лоно Найсвятішого Бога, а Іван Хреститель проповідував і відкрив таїну, що в особі Людини Ісуса Христа, в людській природі прихований Сам Бог. Оце початок освячення людської природи. За таким покликом потім апостол Павло з гонителя зумів на стільки піднятися, що був узятий до третього Неба. Оце в такий спосіб апостол побудував своє святе життя. Апостол Павло був гонителем Церкви Христової і коли вбивали камінням архідиякона Степана, Апостол Павло похвалював злочин вбивства. А потім, коли Господь Бог навернув його до християнства, він іде в аравійську пустиню і там себе карає за помилки життя. Його каяття було настільки вартісним, що він став вартий ще в людській, тілесній природі бачити Небесну Велич в Бозі. І він каже, що був взятий до третього неба. І бачив, і чув те, що людська мова, людський розум не здатні ні виразити, ні збагнути. Апостол Павло коли розмовляє про небесне то каже, що чи я був в тілі, чи я був поза тілом не знаю, це тільки Господь знає. 2 Кор.12,3. Оту велич приховану в людській природі, пророк Іван Хреститель відкрив людству. Після втілення Ісуса Христа Небесну Славу можна побачити тільки через Ісуса Христа. Апостол Павло був гонителем, а коли себе за вину покарав, то удостоївся небесне бачити і пережити. І сьогодні, хто приніс би Богу достойне покаяння, удостоїться в Небі бачити Славу Божу.
У Старому Завіті Господь Бог вивів народ ізраїльський з рабства і Мойсей вів цей народ до землі обіцяної. І здавалося, що народ достатньо був вихований всіма покараннями єгипетського народу і Господь казав до Мойсея, що Сам піду з цим народом, і введу народ цей в спокій. Вих.33,14. Але народ почав робитися злим. Тоді Господь сказав, що Сам не піду, а пошлю ангела і введе вас у землю де тече мед і молоко. Вих.33,3. Ви народ жорстокий і якщо Я піду з вами, то Я в одну мить знищу вас. Народ став злим. І Мойсей каже, що ще трохи, і поб’ють мене камінням. Вих.17,4. Так і нам властиво, бачити не чудодійні явлення Божі, а правду Божу і все одно від зла свого не відступаємо. Мойсей вмів терпіти невиправний народ, всі зради і зневаги народом Господа Бога. Мойсей молився за злий народ, про який Господь казав, що знищу їх в одну мить. Вирощу інший народ, який буде кращим. Вих.32,10. Але Мойсей благав Господа Бога, щоб помилував, простив помилки народу. І впертою молитвою, терпінням, вихованням народу Мойсей удостоївся бачити велич Слави Божої. Святе Письмо подає, що Мойсей привів народ обраний до гори Синай. За велінням Божим Мойсей обмежив гору Синай, щоб ніхто не наближався ближче до гори, бо Велич Слави Божої неприступна для тих, хто перебуває в гріху. Вих.19,12. Господь зійшов на вершину гори і покликав Мойсея. Вих.19,20. Тоді Мойсей, і священники почали сходити на гору. Священники дійшли тільки до половини гори, а Мойсей пішов дальше на гору. Чому священники зупинилися? Тому, що блискавки били то тут, то там, і священники перелякалися. Вих.19,16. Не мали віри достатньої, не віддали себе Богу. То зійшли тільки до половини шляху святості. Священники виявляються нездатними зійти вище. А Мойсей зійшов на вершину гори, але святі отці подають, на вершину сходження, тобто досягнув вершини праведності. Досягнувши святості, Мойсей входить в морок небесний, тобто в хмару, що покрила гору. Святе Письмо хмару називає морок, який мав приховати Мойсея, щоб він не побачив всієї Величі Слави Господньої, бо неготова людина, в земному тілі не витримує бачити велич Святості Божої. Тоді Господь каже до Мойсея: стань біля скелі, а Я прикрию тебе Моєю рукою і ти побачиш тільки Сяйво Величі Слави Божої. Вих.20,21.
Ми знову повертаємося до апостола Павла. Коли Апостол Павло ішов до Дамаска, то в дорозі явився йому Сам Ісус Христос у сяйві світла. Коли апостол побачив Велич Слави Божої то осліп. Дії.22,11. Оце те, про що сьогодні нам оповідає найбільший з пророків, Іван Хреститель: за мною іде Той, Кому я не вартий нахилитися і зав’язати ремінець взуття Його. Оцю Велич Слави Божої Господь Бог уділив Івану Богослову. Апостол Христовий Іван у такому стані з благовоління Божого бачив майбутнє нашого світу і світу загробного. В такому стані апостол Іван написав Одкровення, пророчу книгу Нового Завіту. Об.1,10. Тільки у такому чистому й святому стані можна пізнати Бога. Оцей стан може здобути кожна людина, всі хто вміє побудувати в собі Небесну Людину. Такий стан духа пережили неосяжні святитель Григорій Богослов, Василій Великого і Іван Златоуст. Вони не подають, що бачили світло небесне, але Господь відкрив їхній розум і вони в Святому Письмі бачили Велич Слави Божої і відкрили її Христовій Церкві.
Світло Небесної Величі не можна прийняти просто так. Господь відкриває Велич Слави Небесної Симеону, новому богослову ігумену монастиря святого Маманта. Світло Небесне Господь відкриває Григорію Паламі, єпископу Фесалонікійському. Симеон новий богослов пережитим ділиться, що Господь Бог іншим разом наповнює його величчю слави, а він ніяковіє і волає до неба: «Господи, я блудник». Той, який посвятив своє життя від юності Богу, і його нападали, чи може спонукали, чи тільки змагалися нав’язатися думки, а він волає до Неба: «Господи – я блудник». А коли світло відступало від нього, тоді він, як він пише, проливав рясні сльози. Бо думав, що вже ніколи це неземне світло, Слава Небесна до нього не повернеться. Патріарх московський бачить світло у війні, у вбивстві, в поневоленні мирних людей, проливає гнів за відновлення імперії. Та чи ми християни будемо варті Світло Небесне не самі пережити, хоч би побачити, коли світло Небесне огортає святого. Ми не лиш думками блудники, не мріями злочинці, не міркуваннями зрадники, а реально, свідомо, навмисно робили зло. Зневажали не лиш ближнього, а й Самого Бога.
Таке світло Господь Бог удостоїв побачити російського подвижника Серафима Саровського. І він теж бачив те світло. Він навіть міг дозволити комусь побачити у собі це світло чи тим світлом наповнювати того, хто виявлявся здатним прийняти те світло. В Україні таких достойників не найшлося, але Україна має сто сорок святих чудотворних у Печерській Лаврі у Києві. В світі такого святилища немає, яке Господь Бог таку святиню дав Українській Церкві. Але ось, що робиться. Допотопні мали праведників Авеля, Сифа, Еноха та інших. Енох жив праведно і не пізнав смерті. Допотопні мали на кого рівнятися, але всі люди наче осліпли – так запанувало над ними зло. І довели світ до того, що Господь Бог був змушений знищити цей допотопний зіпсутий народ. Погано зробили допотопні. А хіба ми, маючи вже такий досвід, не те саме повторюємо? Греки Симеон Новий Богослов, Григорій Палама теж заволоділи в Бога милості бути осяяними неосяжним Небесним Світлом, але ніхто не рівнявся на них, ніхто не хотів наслідувати їх подвиги, бо це непосильний виснажливий труд, це жорстоке ставлення до себе. І розвалилася християнська могутня православна імперія. Як тоді, так і сьогодні в Росії нікому неба не треба. Та навпаки в Церкві на прикладі злочинних патріархів, єпископів та президентів виростають злочинні миряни для яких немає нічого святого. Ні Церкви, ні патріарха, ні першого по честі, ні єпископа ні людини заслуженої, ні віку людини не бачать. Є такі миряни, які наче працюють в Церкві, але не за небо, а за зарплату. Вони якби в Бога вірили, то виконували б Святе Письмо. Поважали б Вселенського патріарха і за вік і за становище. Лев.19,32 1 Тим.5,1. Віддали б належне. Рим.19,7. Дії. 23,4.
Російський подвижник Серафим Саровський удостоївся бачити небесне світло, але здається росіянам не треба такого подвижника, бо ніхто не хоче наслідувати Велич Небесної Святості. Але дивімося, що робиться. Почали вбивати невинний український народ, який відмовився від зброї. Отак треба собі дозволити на таке зло. Треба визнати, що народ не поривається наслідувати печерських праведників, які в Церкві Христовій засяяли, але Український народ не дозволяє собі вбивати нікого. Український народ відмовився від зброї, не хоче воювати ні з ким. Росіяни мають у себе святого, який бачив Світло Небесне ще в тілі, в людській природі, і тепер росіяни Серафима Саровського зробили основним, хто ракетами стріляє і вбиває не злочинців, а мирний народ. Святий з неба руйнує святі храми Церкви Христової. Чи не змушений буде Господь Бог знищити наш світ, як погубив світ допотопний? Нікому Господь Бог не цікавий, нікому святості не треба, нікого Небо не цікавить. І тепер ці праведники, які не завжди комара вбивали, кривдили, стають предметом вбивства народу Божого. Їхніми іменами наповнюють патронаж, кулі іменують іменами святих і тими освяченими кулями ідуть вбивати мирне населення, християн, які в імені Христа відмовилися від зброї і не відважувалися вбивати. Що робиться з планетою, зі світом? А росіяни, як президент, так і патріарх, Серафима Саровського, який Духом Святим удостоївся бачити Світло Небесне, зробили головним вбивцею. Всі ракети, які летять на Україну – це імені святого Серафима Саровського. Кладемо знак питання, чи довго Господь Бог буде терпіти світ наш, планету нашу? Чи не підготовлена вже основа для приходу антихриста? Бо якщо вже людина ніякої святості не чує, не бачить, не потребує, то для кого Христос розпинався? Навіщо Син Божий приймав людську природу, навіщо відкривав вхід до Отця Небесного, коли святості нікому не потрібно?
Господь устами Мойсея показує долю людей, які свідомо не чули, не бачили праведних Авеля, Сифа, Еноха. Сам Господь при створенні людини дає їй Божий розум. В серце людини, в дух її покладає норми небесної правди, моралі, тобто совість. Для людини Господь Бог через Мойсея норми моралі, покладені в серце, записує в книги закону. Посилає вчителів моралі, святих пророків. Через Івана Хрестителя відкриває глибину падіння людини, що не було нікому під силу звершити спасіння, що це міг зробити тільки Син Божий. Але ніхто з нас не хоче на цьому зосередитися, нікому з нас не потрібно святості, ні розп’ятого Сина Божого, ні Отця Небесного. Та небо осміяним не буде. Господь Бог зі Своєї сторони для набуття святості, для людини зробив усе простим і доступним. Але чи нас святість цікавить. Мойсей пішов взяти закон Божий і ввійшов у морок. Сорок днів і сорок ночей не їв і не пив, щоб вимолити для народу Божого долю, а народ за той час зробив собі ідола-тельця, і прийнявся бенкетувати. Того дня близько трьох тисяч було знищено мечем. Вих.32,28. В наш час в умовах війни загарбники, злодії, насильники на бенкетах гинуть для неба таким же числом. Оце зразок того, що буде з нами. А ми тільки й прагнемо бенкетів. Війна в Україні йде, чи може хто перестав обманювати, красти? Чи когось війна цікавить? Священики українські як обманювали тридцять років, так і обманюють. Як неправдою користувалися, так і користуються. І кожний вміє вибілити, виправдати себе до повної невинності. Нікого не цікавить ніяка, нічия святість. А що Христос розпинався – ну і хай Собі розпинається.
Дорогі християни, так завжди не буде. Господь Бог зупинить потік зла. Господь Бог Всемогутній і покладе злу кінець. Проблема в самій людині. Бог спасти людину без людини не може. Чому? Бо дав людині свободу волі і якщо людина не хоче жити за законом, то Господь Бог ніколи не дозволяє Собі робити насильство над свободою людини. Людина щодо себе має усі права, повну свободу. І оцю свободу ми перетворюємо в сваволю. Таким життям ми наближаємо день антихриста. І Господь Бог не заперечить, бо каже Христос, що якби Господь не скоротив днів антихриста – не спаслося б жодної душі. Мт. 24,22. Та Господь скоротить розгул зла заради обраних. Господь у Старому Завіті сказав: «Кого помилувати, того помилую, кого пожаліти – пожалію». Вих.33,19. Оце Господь Бог пожаліє і прикоротить дні антихриста, щоб можна було помилувати бодай когось.
Христос є правдива Людина і правдивий Бог. Він прийняв нашу людську природу, щоб міг нас у освяченій, прославленій людській природі представити Отцю Небесному. Але це не означає, що ми, мимо нашої волі будемо в Небі. Ні. В нас є свобода волі, яку Господь ніколи не насилує. І що ми оберемо, те ми і отримаємо. Симеон Новий Богослов від юності віддав себе подвигам непосильним, апостол Павло подвигом здобув бачення небесної слави. І Господь Бог відкрив їм велич святості Неба. Дорогі християни, не байдужіймо, не обманюймо самі себе. Тільки з доброї свобідної волі подвигом, покаранням себе за помилки, відданим служінням Богу, як Христос показав на хресті, може людина сподобитися ласки, що Господь Бог може відкрити Себе, і дарувати Велич Слави Своєї на всю вічність. Амінь.
Є дві Особистості, Яких виховала Старозавітна Церква. Це пророк Іван Хреститель, який є найбільшим з усіх людей, що народжені жінками, і Пречиста Діва Марія, Яка вмістила в собі всі чесноти Неба, щоб в Своє найсвятіше лоно прийняти Того, Кого Небо не здатне вмістити. Ці дві Особистості удостоїлися відкрити світові Месію. Пречиста Діва Марія прийняла благовістя архангела і прийняла у Своє Лоно Найсвятішого Бога, а Іван Хреститель проповідував і відкрив таїну, що в особі Людини Ісуса Христа, в людській природі прихований Сам Бог. Оце початок освячення людської природи. За таким покликом потім апостол Павло з гонителя зумів на стільки піднятися, що був узятий до третього Неба. Оце в такий спосіб апостол побудував своє святе життя. Апостол Павло був гонителем Церкви Христової і коли вбивали камінням архідиякона Степана, Апостол Павло похвалював злочин вбивства. А потім, коли Господь Бог навернув його до християнства, він іде в аравійську пустиню і там себе карає за помилки життя. Його каяття було настільки вартісним, що він став вартий ще в людській, тілесній природі бачити Небесну Велич в Бозі. І він каже, що був взятий до третього неба. І бачив, і чув те, що людська мова, людський розум не здатні ні виразити, ні збагнути. Апостол Павло коли розмовляє про небесне то каже, що чи я був в тілі, чи я був поза тілом не знаю, це тільки Господь знає. 2 Кор.12,3. Оту велич приховану в людській природі, пророк Іван Хреститель відкрив людству. Після втілення Ісуса Христа Небесну Славу можна побачити тільки через Ісуса Христа. Апостол Павло був гонителем, а коли себе за вину покарав, то удостоївся небесне бачити і пережити. І сьогодні, хто приніс би Богу достойне покаяння, удостоїться в Небі бачити Славу Божу.
У Старому Завіті Господь Бог вивів народ ізраїльський з рабства і Мойсей вів цей народ до землі обіцяної. І здавалося, що народ достатньо був вихований всіма покараннями єгипетського народу і Господь казав до Мойсея, що Сам піду з цим народом, і введу народ цей в спокій. Вих.33,14. Але народ почав робитися злим. Тоді Господь сказав, що Сам не піду, а пошлю ангела і введе вас у землю де тече мед і молоко. Вих.33,3. Ви народ жорстокий і якщо Я піду з вами, то Я в одну мить знищу вас. Народ став злим. І Мойсей каже, що ще трохи, і поб’ють мене камінням. Вих.17,4. Так і нам властиво, бачити не чудодійні явлення Божі, а правду Божу і все одно від зла свого не відступаємо. Мойсей вмів терпіти невиправний народ, всі зради і зневаги народом Господа Бога. Мойсей молився за злий народ, про який Господь казав, що знищу їх в одну мить. Вирощу інший народ, який буде кращим. Вих.32,10. Але Мойсей благав Господа Бога, щоб помилував, простив помилки народу. І впертою молитвою, терпінням, вихованням народу Мойсей удостоївся бачити велич Слави Божої. Святе Письмо подає, що Мойсей привів народ обраний до гори Синай. За велінням Божим Мойсей обмежив гору Синай, щоб ніхто не наближався ближче до гори, бо Велич Слави Божої неприступна для тих, хто перебуває в гріху. Вих.19,12. Господь зійшов на вершину гори і покликав Мойсея. Вих.19,20. Тоді Мойсей, і священники почали сходити на гору. Священники дійшли тільки до половини гори, а Мойсей пішов дальше на гору. Чому священники зупинилися? Тому, що блискавки били то тут, то там, і священники перелякалися. Вих.19,16. Не мали віри достатньої, не віддали себе Богу. То зійшли тільки до половини шляху святості. Священники виявляються нездатними зійти вище. А Мойсей зійшов на вершину гори, але святі отці подають, на вершину сходження, тобто досягнув вершини праведності. Досягнувши святості, Мойсей входить в морок небесний, тобто в хмару, що покрила гору. Святе Письмо хмару називає морок, який мав приховати Мойсея, щоб він не побачив всієї Величі Слави Господньої, бо неготова людина, в земному тілі не витримує бачити велич Святості Божої. Тоді Господь каже до Мойсея: стань біля скелі, а Я прикрию тебе Моєю рукою і ти побачиш тільки Сяйво Величі Слави Божої. Вих.20,21.
Ми знову повертаємося до апостола Павла. Коли Апостол Павло ішов до Дамаска, то в дорозі явився йому Сам Ісус Христос у сяйві світла. Коли апостол побачив Велич Слави Божої то осліп. Дії.22,11. Оце те, про що сьогодні нам оповідає найбільший з пророків, Іван Хреститель: за мною іде Той, Кому я не вартий нахилитися і зав’язати ремінець взуття Його. Оцю Велич Слави Божої Господь Бог уділив Івану Богослову. Апостол Христовий Іван у такому стані з благовоління Божого бачив майбутнє нашого світу і світу загробного. В такому стані апостол Іван написав Одкровення, пророчу книгу Нового Завіту. Об.1,10. Тільки у такому чистому й святому стані можна пізнати Бога. Оцей стан може здобути кожна людина, всі хто вміє побудувати в собі Небесну Людину. Такий стан духа пережили неосяжні святитель Григорій Богослов, Василій Великого і Іван Златоуст. Вони не подають, що бачили світло небесне, але Господь відкрив їхній розум і вони в Святому Письмі бачили Велич Слави Божої і відкрили її Христовій Церкві.
Світло Небесної Величі не можна прийняти просто так. Господь відкриває Велич Слави Небесної Симеону, новому богослову ігумену монастиря святого Маманта. Світло Небесне Господь відкриває Григорію Паламі, єпископу Фесалонікійському. Симеон новий богослов пережитим ділиться, що Господь Бог іншим разом наповнює його величчю слави, а він ніяковіє і волає до неба: «Господи, я блудник». Той, який посвятив своє життя від юності Богу, і його нападали, чи може спонукали, чи тільки змагалися нав’язатися думки, а він волає до Неба: «Господи – я блудник». А коли світло відступало від нього, тоді він, як він пише, проливав рясні сльози. Бо думав, що вже ніколи це неземне світло, Слава Небесна до нього не повернеться. Патріарх московський бачить світло у війні, у вбивстві, в поневоленні мирних людей, проливає гнів за відновлення імперії. Та чи ми християни будемо варті Світло Небесне не самі пережити, хоч би побачити, коли світло Небесне огортає святого. Ми не лиш думками блудники, не мріями злочинці, не міркуваннями зрадники, а реально, свідомо, навмисно робили зло. Зневажали не лиш ближнього, а й Самого Бога.
Таке світло Господь Бог удостоїв побачити російського подвижника Серафима Саровського. І він теж бачив те світло. Він навіть міг дозволити комусь побачити у собі це світло чи тим світлом наповнювати того, хто виявлявся здатним прийняти те світло. В Україні таких достойників не найшлося, але Україна має сто сорок святих чудотворних у Печерській Лаврі у Києві. В світі такого святилища немає, яке Господь Бог таку святиню дав Українській Церкві. Але ось, що робиться. Допотопні мали праведників Авеля, Сифа, Еноха та інших. Енох жив праведно і не пізнав смерті. Допотопні мали на кого рівнятися, але всі люди наче осліпли – так запанувало над ними зло. І довели світ до того, що Господь Бог був змушений знищити цей допотопний зіпсутий народ. Погано зробили допотопні. А хіба ми, маючи вже такий досвід, не те саме повторюємо? Греки Симеон Новий Богослов, Григорій Палама теж заволоділи в Бога милості бути осяяними неосяжним Небесним Світлом, але ніхто не рівнявся на них, ніхто не хотів наслідувати їх подвиги, бо це непосильний виснажливий труд, це жорстоке ставлення до себе. І розвалилася християнська могутня православна імперія. Як тоді, так і сьогодні в Росії нікому неба не треба. Та навпаки в Церкві на прикладі злочинних патріархів, єпископів та президентів виростають злочинні миряни для яких немає нічого святого. Ні Церкви, ні патріарха, ні першого по честі, ні єпископа ні людини заслуженої, ні віку людини не бачать. Є такі миряни, які наче працюють в Церкві, але не за небо, а за зарплату. Вони якби в Бога вірили, то виконували б Святе Письмо. Поважали б Вселенського патріарха і за вік і за становище. Лев.19,32 1 Тим.5,1. Віддали б належне. Рим.19,7. Дії. 23,4.
Російський подвижник Серафим Саровський удостоївся бачити небесне світло, але здається росіянам не треба такого подвижника, бо ніхто не хоче наслідувати Велич Небесної Святості. Але дивімося, що робиться. Почали вбивати невинний український народ, який відмовився від зброї. Отак треба собі дозволити на таке зло. Треба визнати, що народ не поривається наслідувати печерських праведників, які в Церкві Христовій засяяли, але Український народ не дозволяє собі вбивати нікого. Український народ відмовився від зброї, не хоче воювати ні з ким. Росіяни мають у себе святого, який бачив Світло Небесне ще в тілі, в людській природі, і тепер росіяни Серафима Саровського зробили основним, хто ракетами стріляє і вбиває не злочинців, а мирний народ. Святий з неба руйнує святі храми Церкви Христової. Чи не змушений буде Господь Бог знищити наш світ, як погубив світ допотопний? Нікому Господь Бог не цікавий, нікому святості не треба, нікого Небо не цікавить. І тепер ці праведники, які не завжди комара вбивали, кривдили, стають предметом вбивства народу Божого. Їхніми іменами наповнюють патронаж, кулі іменують іменами святих і тими освяченими кулями ідуть вбивати мирне населення, християн, які в імені Христа відмовилися від зброї і не відважувалися вбивати. Що робиться з планетою, зі світом? А росіяни, як президент, так і патріарх, Серафима Саровського, який Духом Святим удостоївся бачити Світло Небесне, зробили головним вбивцею. Всі ракети, які летять на Україну – це імені святого Серафима Саровського. Кладемо знак питання, чи довго Господь Бог буде терпіти світ наш, планету нашу? Чи не підготовлена вже основа для приходу антихриста? Бо якщо вже людина ніякої святості не чує, не бачить, не потребує, то для кого Христос розпинався? Навіщо Син Божий приймав людську природу, навіщо відкривав вхід до Отця Небесного, коли святості нікому не потрібно?
Господь устами Мойсея показує долю людей, які свідомо не чули, не бачили праведних Авеля, Сифа, Еноха. Сам Господь при створенні людини дає їй Божий розум. В серце людини, в дух її покладає норми небесної правди, моралі, тобто совість. Для людини Господь Бог через Мойсея норми моралі, покладені в серце, записує в книги закону. Посилає вчителів моралі, святих пророків. Через Івана Хрестителя відкриває глибину падіння людини, що не було нікому під силу звершити спасіння, що це міг зробити тільки Син Божий. Але ніхто з нас не хоче на цьому зосередитися, нікому з нас не потрібно святості, ні розп’ятого Сина Божого, ні Отця Небесного. Та небо осміяним не буде. Господь Бог зі Своєї сторони для набуття святості, для людини зробив усе простим і доступним. Але чи нас святість цікавить. Мойсей пішов взяти закон Божий і ввійшов у морок. Сорок днів і сорок ночей не їв і не пив, щоб вимолити для народу Божого долю, а народ за той час зробив собі ідола-тельця, і прийнявся бенкетувати. Того дня близько трьох тисяч було знищено мечем. Вих.32,28. В наш час в умовах війни загарбники, злодії, насильники на бенкетах гинуть для неба таким же числом. Оце зразок того, що буде з нами. А ми тільки й прагнемо бенкетів. Війна в Україні йде, чи може хто перестав обманювати, красти? Чи когось війна цікавить? Священики українські як обманювали тридцять років, так і обманюють. Як неправдою користувалися, так і користуються. І кожний вміє вибілити, виправдати себе до повної невинності. Нікого не цікавить ніяка, нічия святість. А що Христос розпинався – ну і хай Собі розпинається.
Дорогі християни, так завжди не буде. Господь Бог зупинить потік зла. Господь Бог Всемогутній і покладе злу кінець. Проблема в самій людині. Бог спасти людину без людини не може. Чому? Бо дав людині свободу волі і якщо людина не хоче жити за законом, то Господь Бог ніколи не дозволяє Собі робити насильство над свободою людини. Людина щодо себе має усі права, повну свободу. І оцю свободу ми перетворюємо в сваволю. Таким життям ми наближаємо день антихриста. І Господь Бог не заперечить, бо каже Христос, що якби Господь не скоротив днів антихриста – не спаслося б жодної душі. Мт. 24,22. Та Господь скоротить розгул зла заради обраних. Господь у Старому Завіті сказав: «Кого помилувати, того помилую, кого пожаліти – пожалію». Вих.33,19. Оце Господь Бог пожаліє і прикоротить дні антихриста, щоб можна було помилувати бодай когось.
Христос є правдива Людина і правдивий Бог. Він прийняв нашу людську природу, щоб міг нас у освяченій, прославленій людській природі представити Отцю Небесному. Але це не означає, що ми, мимо нашої волі будемо в Небі. Ні. В нас є свобода волі, яку Господь ніколи не насилує. І що ми оберемо, те ми і отримаємо. Симеон Новий Богослов від юності віддав себе подвигам непосильним, апостол Павло подвигом здобув бачення небесної слави. І Господь Бог відкрив їм велич святості Неба. Дорогі християни, не байдужіймо, не обманюймо самі себе. Тільки з доброї свобідної волі подвигом, покаранням себе за помилки, відданим служінням Богу, як Христос показав на хресті, може людина сподобитися ласки, що Господь Бог може відкрити Себе, і дарувати Велич Слави Своєї на всю вічність. Амінь.
