Господь не допустить, щоб тому, хто заслужив – добре чи недобре, не було винагороджено. В часи російських совєтів атеїсти воювали проти Бога і проти Його Церкви. Закривали храми, віруючих переслідували, а потім, здається, збожеволіли, бо при здоровому глузді люди таке не будуть робити: храми ламали, руйнували. Духовенство і єпископів висвячувати не дозволяли, а тих, що керували Церквою, ув’язнювали. Апостол Юда каже, що так роблять двічі померлі люди, якими зло крутить як вітер осінній оголеними безплідними деревами. Юд.гл.1.
В Україні росіяни дозволили мати лиш тринадцять чи шістнадцять архієреїв на всю Українську Церкву. А зараз лиш у московській псевдоукраїнській Церкві близько ста архієреїв, в ПЦУ в межах п’ятдесяти п’яти і ще достатнє число бродячих єпископів в Україні. Бо якщо б ми були люди мудрі, то ми поставляли б єпископів при потребі завжди, весь час. Але в час російського атеїзму потреби було дуже мало. А так, як сьогодні є, то надто багато архієреїв. Пародія історії. Тоді було замало, а сьогодні забагато, а коли ми будемо мудрі?
Так Україну, росія, як імперія, ніколи не мала за народ. Українці хліб виростити вміли, а розпорядитися своїм хлібом «не вміли», тільки Росія вміла готовим українським хлібом створювати собі лице мудрої імперії і шукати собі підтримки і приятелів дарами з України. Так Україна для Росії не була ні державою, ні нацією, ні народом, а якимось порожнім, безталанним, безликим придатком, лакеєм «премудрої імперії». Російські шовіністи псевдоукраїнців навчили, що українці, малороси – не народ, не варті мати державу, українці самі загинуть, тому ними треба керувати. Псевдоукраїнці повірили і продалися в рабство російським терористам. Псевдоукраїнці український хліб їли, а Москву хвалили. Та зараз Господь поклав усе на своє місце. Навіть європейці зрозуміли, що їдять хліб український і з приємністю чи вимушено, але скажуть, бодай повторять за українцями, Слава Україні і Героям Слава. Та найбільше цікаво наступне: ті, що вчора, обмануті, віддано служили Москві і Україну свідомо принижували, сьогодні безнастанно в попад чи не в попад, але кричать Слава Україні і Героям Слава. Наздоганяють втрачене…
Московсько-українські батюшки, мабуть, бояться втратити титул «батюшки», тому так віддано тримаються «матері церкви», сосуть мертві груди московської псевдоматері. Дорогі отці, нам з Вами буде соромно перед Богом, коли Ваші онуки і правнуки будуть змушені піднесено заявляти Слава Україні і Героям Слава, якщо Господь захоче Вашу псевдо-церкву помилувати. Не готуйте сором Вашим онукам і правнукам, а найтяжче самим собі пекельну ганьбу перед Богом, бо вже ясно, що діло України і Української Церкви – це воля Божа.
Від московитів доносяться насмішки, що в Церкві ПЦУ є по три єпископи, три єпархії. Правда, є. У московськоукраїнській церкві є по три і більше єпископів. У них багато єпископів з переляку, щоб спритніше обманювати і утримати годувальників, тобто, парафіян, які б їх утримували. Ще й тому, що коли український народ захоче привести московитів до порядку, щоб було кому кричати на весь світ і ганьбити свою державу. У ПЦУ є теж по кілька єпископів, але в ПЦУ інша потреба. Це ради московитів, щоб промосковські парафії мали вибір, до якого єпископа перевести громаду. А коли цього не зроблять, щоб не мали виправдання. Про подібне Христос говорить у притчі про виноградарів. Господар посилав слугів достойніших за перших, а потім послав Сина, якого виноградарі вбили. Потім господар забрав виноградник у непорядних виноградарів і віддав іншим. Мт.21,33-39. Лк.20,9-16. Дорогі московити, так старозавітні не визнали Івана Хрестителя за пророка і коли Ісус Христос запитав чи він пророк з неба чи від людей, то лукавили. Мт.21,25. До сьогоднішнього дня той народ тортурами розплачується за лукавство своїх зухвалих вождів. Лк. 19,44. Московити, невже ще мало того що ви втягнули війну в Україну. Російські політики заявляли і не приховували, що йдуть в Україну рятувати свою Церкву. Вони зі статистики чули, що дванадцять тисяч і двісті сіл і міст хоче Російської Церкви, тобто, хоче радянського союзу. Таким чомусь не страшно, що набрали на свою голову крові Українських воїнів і не засуджують себе, не ридають і навіть не хочуть через них вбитого віддати землі. Сам Христос плакав що народ не почув його і жахався помсти за окам’янілість. Лк. 19,41. Як ще з такими людьми розмовляти?
Московитам священикам можна нагадати їхній сміх в дев’яностих роках минулого століття, тобто, тридцять років тому. Дуже бурно сміялися з Церкви українського народу. Ісус Христос застерігав. Горе вам, тим хто сміється нині, бо будете плакати і ридати. Лк.6,25. «Святі отці», доки мучити свій народ? Якщо священик не може, чи не вміє перейти в Українську, визнану світом, Православну Церкву, може залишити Церкву, йти на роботу і якось сім’ю прогодуєш. Не заважати своєму народові будувати майбутнє. Не будьмо порожніми самолюбами.
Дорогі отці, Ісус Христос, а ні з книжників, ні з Старозавітних священиків нікого не запросив до апостольського служіння. Ісус Христос не за приятельства обирає апостолів, а представив з кожного покоління Старозавітних патріархів до служіння апостольського в Новозавітній Церкві. Це предвічні Божі бачення. Старозавітні священики були тільки з покоління Левія, а Левій не мав наділу між дванадцятьма поколіннями синів ізраїлевих. Його наділом був Сам Господь Бог. Втор.10,9. Якщо захоче Господь бути наділом Новозавітних священиків, то думаймо, що робимо. Там обманщикам місця не буде. Юда обманював і з гри випав. Мт.27, 5. Та книжники були з різних поколінь. Але чому з між них не обрав Господь нікого до служіння апостольського? Свідомі Українці до Московської Церкви не пішли, бо Христос сказав, що не пришивають з нового латки до старого. Мт.9,16. Воно одне з одним не годиться. Московські не приходять до ПЦУ, бо нове вино вливають в нові міхи.Мт.9,17. Священики Старозавітної Церкви були б перевернули мораль євангельську і зробили б з словом Христовим те, що зробили з об’явленим через пророків Святим Духом словом; перевернули слово моралі в передання старців.Мт.15,2.3.6. Такі зневажили б заповідь Божу; а апостолів зробили б сином геєни гіршим за себе.Мт.23,15. Але, дорогі отці, Господь ще не поклав крапки; приходьте, у Бога достойних місць багато. Йосиф з Ариматеї, фарисей Никодим, вчитель Гамаліїл і син його Авіва випередили апостолів і увінчалися вінцем мучеників. Мт.27,57. Господь всім місця уділив. А апостол Павло мав честь визнати, що я найменший з апостолів і недостойний називатися апостолом, бо гонив Церкву Христову. 1 Кор.15,5. Який прекрасний приклад для вирішення нашої проблеми. Але апостол мав честь хвалитися, я більше за всіх апостолів потрудився; 1 Кор.15,19.і Господь найменшому з апостолів, гонителеві Церкви Божої приготував вінець. Ще не пізно здобути вінець. 2 Тим.4,8. Отці, жниво велике, а женців мало. Мт.9,38. ПЦУ молить Бога і благає Вас; не втратьте своєї нагороди. Мирімося з противником поки ми ще в дорозі, щоб противник не віддав нас судді, бо не вийдемо поки не віддамо останнього кодранта. Мт.5,26.
Зробімо таку приємність Богу, щоб ми могли разом священики Української помісної Церкви сказати: слава Господу за все на віки, а Господь промовив би: прийдіть благословенні Отця вашого і унаслідуйте приготоване вам царство.
