Якщо б не до того! Та поза сумнівом, що вони стали причиною війни. Таких слово Боже застерігає: гляди сам. І, кинувши срібники в храмі, Юда вийшов, пішов і удавився. Перевершили Юду первосвященики українських зрадників і в тому, що не віддадуть з рук своїх награбоване: ні мощі вкрадені з України, не повернуть знищені ними мощі, наприклад князя Володимира та інших святих, ні вкрадені чудотворні ікони, наприклад Вишгородську. А ціну крові покладуть у скарбницю своєї політики. Промосковські священики українську землю зробили «землею крові» і закопують своїх побратимів, бо казали, що братня війна. Чи не збувається сказане пророком Єремією, який говорить: і взяли тридцять срібників, ціну Оціненого, Якого оцінили сини катів, і купили за українські гроші зброю вбивати українців від гніву Божого, як у Святому Письмі сказав Господь.

Українсько-Московська Церква стоїть перед правителями і виправдовує, вибілює себе від крові тисяч убитих воїнів українських героїв, українських дітей, зганьблених жінок, насилуваних дівчат підлітків. Також вони мусять прийняти на свою голову кров воїнів російських, бо назвали їх своїми братами, а наших героїв, які загинули через них, називають заробітчанами. І питають їх їхні правителі: ти Українець, ти українська Церква? Це ще терпимо. Але росіяни Україну називають лайном і ще гірше. І за чотириста років неволя не змінилася. Знущалися і звинувачували, а наші підло виправдовуються. Мабуть, у сірка позичили очей.

Не чують свідчень всіх держав планети проти себе? А свідчення їхні правдиві. Московські ж лжесвідчення – це удари по щоках українського народу, Церкви, Держави. Відповідають слузі первосвященика, який не заслужено бив по обличчю Ісуса Христа. Ті, що бичували Ісуса Христа, били в лице і казали: проречи. Так московіти бомблять Україну, руйнують українські міста й села і кажуть: ми на вас не нападали.

Як не прикро, що правителі і старійшини погрязли в це багно і рятують Варавву, а своїй Українській Помісній Православній Церкві плюють в лице як книжники і фарисеї. Раді б переконати народ просити за московського Варавву, а свою Церкву погубити.

Земля, що п’є дощ, який часто падає на неї, та вирощує рослину, корисну тим, для кого вона обробляється, дістає благословення від Бога; а та, на якій ростуть терня й будяки, негідна і близька до прокляття, кінець якого – спалення Євр. 6,7-8.