У блаженному успінні сотвори йому, Господи, вічну пам’ять.
Дорогі воїни, дорога родино, дорогий український народе, ми сьогодні зібралися провести на вічний спочинок воїна, який своє життя поклав за нас, за свою Батьківщину. Він загинув у війні з сусідом-державою, але агресором, тираном українського народу.
Колись Росія як воювала з татаро-монголами, то московська церква у своїй залюбованості у війнах століттями находила спритно виправдання, що якби вони хотіли срібла і золота, то вони, росіяни, дали би татаро-монголам, але коли вони сказали, що йдемо віру, Церкву зруйнувати, то кров’ю станемо і не дамо. Яке лукаве слово породила московська церква в історії у своє виправдання? Сьогодні Московія напала на православну Україну, Сестру-Церкву, Матір-Церкву. Нині яким словом може виправдати свою жорстокість в історії, бо ця війна сьогодні з благословення московської церкви. Сьогодні гине молодь, цвіт української нації, майбутнє України. Чим виправдати таку їхню жорстокість?
Церква після народження людини приймає її в своє лоно; охрещує в ім’я Ісуса Христа, дарує охрещенному присутність Духа Святого в миропомазанні. Через святі таїнства хрещення і миропомазання Господь приймає людину і освячує до спасіння. І сьогодні Церква наша супроводжує блаженної пам’яті спочилого воїна Андрія і благає Христа Спасителя про блаженну для нього путь, якою він має пройти у світ духовний до Господа Бога. Церква молиться і благає: «Боже духів і всього тілесного, Ти смерть подолав і диявола переміг і життя світові своєму дарував…» прийми душу новопредставленого раба твого. Церква благає і каже: сотвори йому вічну пам’ять, тобто, Господи, прийми його у свою пам’ять на всю вічність. Господь не може не почути голос своєї Церкви і не може не прийняти того, кого створив для вічності і кому дав життя на землі. Створив його, а коли ввійти у пам’ять Божу, то де б ти не знаходився, Господь Бог за тебе пам’ятає. Це є вічне блаженство, мир, радість в Дусі Святому на всю вічність.