Ваше Високопреосвященство, інтернетом шириться лист звернення духовенства Кіцманської єпархії, де святі отці закликають створити на Буковині одну єпархію, або, якщо сказати іншими словами цього прохання, духовно об’єднатися. Просимо Ваше Високопреосвященство прокоментувати ці зусилля 42 священиків Кіцманської єпархії.
– Перш ніж дати інтерв’ю я зобов’язаний вибачитися перед владикою Онуфрієм, бо буду коментувати про духовенство його єпархії. Ваше Високопреосвященство, владико Онуфрій, вибачте і своїх священиків і нас, всю Чернівецьку єпархію. Це було до Вас і слава Богу, що Ваші руки і совість чисті від бруду, який я змушений пригадати через лист-фальшивку (без підпису головуючого і печатки єпархії), який представили моїм священикам духовенство Вашої єпархії і висвітлили в інтернеті, та, невідомо чого, з печаткою нашої єпархії.
З 1997 року священики Кіцманської єпархії створили собі свою єпархію. Ініціатори другої єпархії в патріархію возили «діч», щоб здобути довіру у патріарха Філарета. Обіцяли сто парафій з московської Церкви перевести, якщо не буде Данила. Діч прийняли, Данила прибрали, а парафій по сьогодні ось уже 24 роки не перевели. Не малу роль в заплямуванні історії Буковини зіграли миряни: брати рухівці, депутат Верховної Ради. Вони щось собі доводили на мене, та не довели. Використали голову державної адміністрації, який, подейкують, розвалив більше 100 організацій в Чернівецькій області. Стосовно цих організацій не знаю і не беруся доводити, але нашу єпархію розвалив.
Сьогодні можна було б сказати: хвалимо Бога, що творці Кіцманської єпархії на кінець зрозуміли свою помилку і заявили про неї, – якби їхній лист не фальшивка. В цьому листі поставили свій підпис навіть мертві священики Кіцманської єпархії. Нажаль, цей лист є чергова їхня крутанина. Принесли в наш церковний магазин копію фальшивку-листа. Не з того боку йдуть до виправлення помилки. Ми, Чернівецька єпархія, 24 роки в душі картаємося, що отак історія Буковини заплямована. А був, з ласки Божої, прогресивний час нашої доби – відкриття факультету, здобуття Томосу.
Ні віряни, ні духовенство нашої єпархії ніколи не цікавилися життям Кіцманської єпархії, а з братньої єпархії шпигуни в нашій єпархії вивідували, але результатів не здобули, бо протягом всіх 30 років ми працювали святою правдою з Богом: створювали єпархію, по силі підтримували патріархію, як центр нашої Церкви, а життя посторонніх нас не цікавило.
Який стан справ був у Вашій єпархії станом на 1997 рік?
В 1997 році в єпархії відродженої Української Церкви було 54 парафії. Патріарх Філарет різав по-живому: 27 туди, 27 туди. Та не всі парафії дозволили себе обманути. Кіцманську єпархію утворили тільки 17 священиків, більшість вихідці московської Церкви, а інші захотіли залишитися в нашій єпархії, тобто 37 парафій і 40 священиків. Я був би зробив приємність священикам Буковини, бо чомусь я був їм тягарем. Вони мене не сприймали, а таврували: «галіція, уніят» і подібне. Це було жорстоким злочином в той час, коли з нуля відновлювалася єпархія, відроджувався богословський факультет. Потрібна була підтримка і фінансова і громадська, педагогічна, а на місце цієї святої підтримки, найсвятішої потреби Буковини, зробили бунт і, як наслідок, створили ще одну єпархію, чим подвоїли потреби, розділили й так слабкі сили Церкви. Таким чином ми нині похоронили факультет, втратили резиденцію буковинських митрополитів. Кривда велика, але всю байдужість цього духовенства тут не опишеш. Священики (17-ро) не сприймали мене, але їх було менше третьої частини і за правилом соборності, тобто більшості, повинні були замовкнути. В крайньому випадку можна було підійти і переговорити зі мною, як єпископом, не бруднити лице єпископа на всю Україну. Єпископ міг покинути Буковину з миром і передати справу в інші ділові руки. Але переговорів ніяких ніхто не визнавав, а було заявлено звинувачення. Патріарх Філарет на все це чекав, тому так швидко всьому повірив і прийнявся добити останнього автокефаліста. Невідомо чому 40 священиків не пішли проти мене, а залишилися собі на клопіт зі мною. Я не мав права покинути тих, які визначилися боротися за відродження святої ідеї – Церкви українського народу на Буковині. Не описати труднощів, які взяли на себе ці мої 40 священиків; а саме, труднощі по будівництву храмів на Буковині. Вони прийняли непосильні злидні. Сім’ями в кривді, у зневазі від чужих і своїх виживали на кошти батьків, родичів, але будували храми, носили розчин як підсобні робітники, без винагороди і без подяки… Як таких людей, а ще більше священиків єпископ міг покинути? При всіх моїх упередженнях і незгоді до бунтівного духовенства Буковини, не можна було покинути 40 священиків, які пішли за українською Церквою, водночас пішли за мною як єпископом. Філаретівські ставленики їх (тобто моїх 40 священиків) мали повикидати з Буковини з ганьбою. У мене вибору не було. Не маючи «дічі», я був вимушений заспокоїти патріарха Філарета, що ми святій ідеї – Церкві українського народу, залишаємося вірними, зраджувати не намірені; в ніяку іншу Церкву не підемо, а будемо чекати нового патріарха і молитися, щоб це скоріше сталося, тобто, щоб Церква отримала нового очільника. Це зупинило нещадну розправу патріарха Філарета. Духовенство у кривді, в голоді, холоді єпархію побудувало. А на чиїй совісті залишається смерть факультету? Нехай історія визначить. Гадаю хтось та колись напише відповіді на це питання. На сьогоднішній день ми, нашою єпархією, представили лице Буковини у Вселенській патріархії і в Українській Церкві.
Чи спілкувалися Ви з тією єпархією після їхнього виокремлення в другу єпархію?
Якось з-за владики Марка священики Кіцманської єпархії, коли я був у них на храмовому святі, наче, прокинулися і побачили мене, митрополита Данила, і прийнялися оспівувати мої заслуги. Я зупинив їх і нагадав їм, що я той самий Данило, якого вони багато років тому зневажили, зганили, і опоганили історію нашого часу на Буковині, і вони заспокоїлися. Яка потреба сьогодні їм це питання знову ворушити? Воно правильно, воно необхідно, але не з того боку вирішувати.
Тобто Ви не заперечуєте потреби мати на Буковині одного єпископа?
Об’єднання конче потрібне. Не можна не врахувати міркування лідерів об’єднання різних юрисдикцій в єдину Церкву України. Перед об’єднанням було заявлено, хто що набув за роки відродження, тобто, яку єпархію хто побудував з такою залишається, а час визначить як об’єднати. Я не заперечую, що я готовий, ради миру, піти на спокій. Вік і дряхлість дозволяють мені це зробити. Але так як 24 роки тому я мусів замовкнути перед своїм священством, я не мав права їх покинути. Мої священики взяли на себе тягар усіх незручностей для себе, для сімей, та ще й прийняли зі мною удар побратмів які, начебто, піднялися будувати українському народові Церкву але, нажаль, виявилися тягарем, а не будівничими.
Я тридцять років тому перекреслив, зламав своє життя, яке я собі будував у Бозі, підкорився Церкві заради відродження України і Української Церкви, зруйнував усі свої найсвятіші наміри заради святої ідеї українського народу. Сьогодні Україна є незалежною державою, якщо народ український її не зрадить, якщо не зрадить сам себе на виборах. З ласки Божої Церква також є і увійшла в сім’ю Православних Церков, якщо не зрадимо самі себе своєю великою мудрістю, якою вбили факультет.
Маю святий обов’язок прохати отців – творців Кіцманської єпархії. Хочемо чи не хочемо, мусимо визнати, що захотіли іншої єпархії, запросили єпископа на свою єпархію. Не маємо права сьогодні зневажити, принизити його. Архієрей, повноцінний, самодостатній і працездатний. За яку вину кафедрального архієрея відправляти на спокій чи кафедрального архієрея робити вікарним? У нас бушують примхи, а на архієреїв зливається бруд. Так в 1997 році опорочили мене, єпископа Данила, а сьогодні наступного. Ми єпископа хотіли і маємо. Робімо з розсудом. Зачекайте будівничі, а час допоможе, або переконайте духовенство Чернівецької єпархії, щоб мене, митрополита Данила, а я згідний, відправили на спокій. А якщо не вдасться, то шануйте свого єпископа, ви ж хотіли…, коріться і чекайте кращої нагоди, моліться Господу Богу, щоб Ви не зрадили Ваш святий намір. Намір святий, його невід’ємно треба втілити на практиці. Не забираймо честі єпископа, який поклав себе жертвою для свого українського народу, (маю на увазі Його Високопреосвященство владику Онуфрія) не вдовольняймо нашим примхам, не стягаймо на Буковину гнів Божий.
Чекаймо і молімося, Господь все зробить. Не бруднімо знову руки, не зневажмо благодаті Святого Духа, що перебуває на єпископу, не пишімо брудної історії Буковини, а своє лице не кидаймо в багно.
