Питання це сьогодні цілком актуальне для молодих людей, адже все більше віруючих, хоч і знають про шлюб, що це Таїнство, однак ні висновків відповідних не роблять, ні життя своє у шлюбі не вибудовують відповідно. В чому ж суть шлюбу, яке він займає місце у житті і вірі вірних Православної Церкви? Чи можемо припустити, що суть існування шлюбу розкривається в наступних словах, оскільки вони читаються в Церкві під час звершення Таїнства шлюбу: “жінки, коріться своїм чоловікам.., бо чоловік є голова…” (Єф.5,22)? Хоч у свідомості багатьох чоловіків саме в такому порядку й саме з таким акцентуванням закріпилися ці глибокі слова апостола Павла про шлюб:

“підкоряйтеся один одному в страху Божому. Жінки, коріться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік є голова жінки, як і Христос глава Церкви, і Він же Спаситель тіла. Але як Церква підкоряється Христу, так і жінки своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї, щоб освятити її… Так повинні чоловіки любити cвоїх жінок, як свої тіла: хто любить свою жінку, любить самого себе…” (Єф.5,21-33),

Церква не може хибно вчити й тлумачити слова апостола про особливу відповідальність чоловіка та покликання жінки (Єф.5,22-23; Кол.3,18). Цими текстами апостол Павло вчить чоловіка не деспотизму і не закріпачує ними жінку, але наставляє першості у відповідальності, турботі і любові. Адже “ні чоловік без жінки, ні жінка без чоловіка, в Господі. Бо як жінка від чоловіка, так і чоловік через жінку; все ж — від Бога” (1Кор.11,11-12).

Що відбувається, коли спотворюється, встановлене Господом Богом, глибоке таємниче призначення, мета шлюбу? Які наслідки матиме розвиток сімейних стосунків у випадку коли, до прикладу, жінка (дружина) слухається свого чоловіка, а чоловік не керуватиметься жодним законом моралі? Не складно передбачити результат такого співжиття, хоч для багатьох він не настільки й очевидний, як засвідчує життєвий досвід чималої кількості подружніх пар сьогодення. Статистика офіційна є сумним волаючим каменем свідчення, в той час, коли ми мовчимо (Лк.19,40). Таке бездумне і некероване християнською мораллю владарювання неминуче скалічить і чоловіка й жінку, а відтак і святий шлюб зруйнує.

Святитель Іван Золотоуст каже: “ніхто (в подружжі) не має влади над собою, але – раби один одного. Тому, коли ти бачиш, що блудниця спокушає тебе, ти кажи: моє тіло не належить мені, а жінці (дружині) моїй. Те ж саме нехай говорить і жінка тим, хто наважується порушити її чистоту: моє тіло належить не мені, а моєму чоловікові.” Розумієш про що апостол взагалі говорив? Він дає нам механізм боротьби із звабою і зрадою у шлюбі. Відтак, людина не має права перевертати це його слово на гидоту якусь, надавати йому хибного розуміння.

Отже, продовжуємо читати свт. Івана Золотоуста. Він далі нас піднімає ще вище своїм поясненням. Християни, послухаймо розуміння висоти шлюбного союзу чоловіка і жінки: “Якщо ні чоловік, ні жінка не мають влади над своїм тілом, то тим паче над своїм майном… якщо вам (тому, хто має жінку; тій, хто має чоловіка) не належить ваше тіло, то тим більше ви не можете вважати подружнє майно своїм.” Свт. Іван Золотоуст ставить подружжя перед фактом, що ні чоловік ні жінка не може витрачати майно подружжя одноосібно, а у згоді і на добро сім’ї, тобто один для одного. Тим паче ніхто не може коштитися на блудниць і блудників. Щодо главизни чоловіка святитель продовжує і підкреслює наступне: “Правда, в деяких місцях Святого Писання Старого і Нового Завіту віддається чоловікові велика перевага; так сказано: “до чоловіка твого тебе буде тягнути, і він буде панувати над тобою” (Бут. 3,16); і Павло в одному з послань робить таку різницю (між подружжям): чоловіки, любіть своїх жінок, … а жінка нехай боїться (шанує) свого чоловіка (Єф. 5,25.33); ОДНАК тут надається обом однакова влада, ні більша, ні менша. Чому? Тому що у апостола мова тут про чистоту. В іншому, каже, чоловік хай має перевагу, а в чистоті – ні. Ні чоловік не має влади над своїм тілом, ні жінка (1Кор.7,4). Велика рівність честі і жодної переваги”. Блаженний Феофілакт Болгарський, відомий тлумач Святого Писання, говорить про “нехай чоловік віддає своїй жінці належну любов; так само і жінка своєму чоловікові” наступне: “Обов’язком своїм вважайте любов один до одного; і оскільки вона (любов) є обов’язком, то ви зобов’язані виявляти її один до одного”.

Таким чином слова апостола Павла про те, що жінка не володіє своїм тілом, а чоловік; також і чоловік не володіє своїм тілом, а жінка (1Кор.7,4), доводять нам, – каже Феофілакт Болгарський, що любов один до одного, справді, є необхідним обов’язком. Бо не мають влади подружжя над своїм тілом, але жінка є рабою і водночас володаркою свого чоловіка: рабою, бо не має влади над своїм тілом, щоб продавати його кому заманеться. Її тіло є тілом її чоловіка; Володаркою чоловікові вона є тому, що тіло чоловіка є її тілом і він не має влади віддавати своє тіло блудницям. Подібно і чоловік є рабом і водночас володарем жінки.

Великою прикрістю і шкодою для подружніх стосунків у шлюбі є переконання чоловіка, що він має привілеї для задоволення своєї розбещеної статевої нерозважності, а жінка зобов’язана йому коритися у всякому його гріховному пожаданні. Як бачимо, Павло говорить зовсім в іншому напрямку. Так от, коли ти бачиш вільну в поведінці жінку, яка спокушає, зваблює, жадає твого тіла, скажи їй: це тіло не моє, а належить моїй жінці (дружині), я не маю права зловживати ним і віддавати його іншій жінці. Так само нехай вчиняє і жінка (дружина). У цьому і чоловік і жінка мають повну рівність, хоч в інших місцях Павло і говорить про перевагу чоловіка коли каже: “отже, кожен із вас нехай любить свою жінку, як самого себе; а жінка нехай боїться (шанує) свого чоловіка” (Єф.5,33), і ще: “чоловік є головою жінки”, і ще: “жінки, коріться своїм чоловікам” (Єф.5,22-23); також у Старому Завіті читаємо: “до чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою” (Бут.3,16).

Розглянемо, як апостол народів навчає про рівність чоловіка і жінки у взаємопокірності та взаємопануванні? Передовсім завважимо, що обов’язком чоловіка і жінки у шлюбі є вірність клятві, яку вони складають одне одному перед Богом у Церкві в присутності свідків. Невірність у шлюбі є головною причиною розладу і руйнування сімейного затишку в домі, це є велике зло. Вірність подружжя повинна сягати глибини серця, тому що кожен, хто дивиться на жінку з похіттю, уже вчинив перелюб з нею в серці своєму (Мф.5,28). Значущість для християнина чистоти шлюбу в ділі його спасіння підкреслює апостол наступним словом: “шлюб у всіх нехай буде чесний і ложе непорочне; блудників і перелюбників судить Бог” (Євр.13,4). У цьому контексті відповідальності за чистоту шлюбу й стає зрозумілим слово: “жінка не володіє своїм тілом, а чоловік; також і чоловік не володіє своїм тілом, а жінка”, що означає не що інше як встановлення повної рівності чи рівноправності. Святитель Іван Золотоустий пояснює: Як чоловік має владу над її тілом, так і жінка має владу над його тілом. Така рівність встановлюється Павлом, оскільки в ділі доброчесності й чистоти чоловік не має жодної переваги над жінкою, але карається за порушення законів шлюбу так само як і жінка. Така рівність чоловіка і жінки в покаранні за переступ та рівна відповідальність за доброчесний і чистий шлюб є цілком справедливою.

Тепер ми зобов’язані підняти логічне питання: для чого жінка приймає чоловіка і йде за ним, покидаючи батька і матір й ввесь дім? Чи для того, щоб терпіти образи, щоб чоловік мав не жінку, а зневажену служку, щоб він без кінця кривдив її? Чоловік бере собі в особі жінки супутницю, подругу життя — наголошує архієпископ Константинополя Іван Золотоустий, — вільну і рівну по честі. Таку правду заклав Господь в таїну подружнього життя, щоб ми через це “мале” прийшли до “більшого” Мф.25,21.

Отже, чесне християнське подружжя довіряє одне одному і розділяє спільний побут, чоловік і жінка формують один дім, стають однією природою, однією особистістю. Подібно й кожна душа людська покликана встановити невимовне спілкування з Господом Богом. Спілкуючись з Христом, – каже прп. Макарій Великий, наша душа набуває єдиний дух з Ним і, як наслідок, стає володаркою всіх Його невимовних скарбів, тому що вона є нареченою Великого Царя, Христа. Господь благоволив, щоб вірні Його стали “причасниками Божого єства” (2Пет.1,4).

протоієрей Микола Йоник, 01.08.2021 Чернівці