Сусіди ізраїльського народу мріяли розділити ізраїльську державу поміж себе, щоб її не стало (Єр.34,1). Господь дозволив покарати, але не дозволив знищити. Так сусіди України мріяли поділити Україну і ділили – Правобережну, Лівобережну, хотіли захопити території і український народ зробити колонією, що й зробила російська імперія. Плекали мрії століттями. Коли здавалося, що то північні сусіди, то західні сусіди досягли перемоги, забрали українцям мову, насадили язик общєпонятний, насадили свої звичаї, традиції, українську культуру, мову забороняли, тоді саме Господь рвав їхні кайдани і Україна знову виринала як фенікс з попелу і як бачимо живе по сьогодні. Всі поривалися, доводити одні одним і самі собі, що України не існує і ніколи не буде, як чуємо, що Росія і по нині каже. І тільки наші сусіди, як їм видавалося, досягнули апогею; народ пригнобили, залякали тюрмами, Гулагами, знищили мову й культуру і привітали себе з перемогою, а Господь Україну знову відроджує. Україна виринає, відроджується як християнська держава і на її лоні Свята Православна Церква Христова.

Історія нагадує нам, що, поневолюючи українців, росіяни ставили цензуру на українських церковних письменників, як Димитрія Ростовського (Туптала). Не хотіли зараховувати до сонму святих українських подвижників прославлених чудесами, які будували російську церкву: свт. Павла Конюшкевича, свт. Петра Могилу, свт. Арсенія Мацієвича і багато інших. На Правобережній Україні теж забороняли українську мову, а вчителів, які читали лекції в семінаріях українською, звільняли. Священик Маркіян Шашкевич був відсторонений греко-католицькою церквою від викладання теології у школах і семінаріях Правобережної України, бо читав лекції українською мовою, а не польською. Навіть самі греко-католики не поважали української мови, ані письменників українських і не дозволяли друкувати українською мовою, а письменників позбавляли сану. Мабуть, після цієї неприємності й появився альманах «Русалка Дністровая». Письменника Івана Франка дала була греко-католицька церква в заборону і позбавила передсмертного причастя. Здається, Іван Франко помер без причастя у лікарні за те, що був відкритий справедливий українець. З якої ласки Господь Бог ще благоволить до нас, українського народу? Господь об’єднав з Своєї ласки Правобережну, Лівобережну Україну і поневолену Буковину, Бесарабію у єдиний український народ і ще може востаннє дав нам відродити церкву і державу.

Якщо не заглиблюватися в історію 4-5 століть у минуле, а тільки взяти минуле 20-те століття, Україна, – як казав Вселенський патріарх – тричі заявила про бажання мати свою церкву і свою державу. Як сказав Вселенський патріарх: «не можна цей народ не почути» і Господь милосердний почув. Хвалимо Бога, що Господь почув і відкрив очі і розум Вселенського патріарха та іншим церквам, які нехай і не торопляться визнавати, але не мають підстави заперечити святої правди про право української церкви на автокефалію. В Україні 1918-го року була створена під керівництвом митрополита Василя Липківського українська автокефальна церква, була боротьба за українську державу. Друге відродження відбулося під головуванням Полікарпа Сікорського[i]. Перше відродження церкви 20-х років росіяни під керівництвом Сталіна розстріляли – більше 30 єпископів. Відродження церкви в 40-х роках, коли Німеччина програла війну, а радянська влада гнала німецьку армію до Берліна, завершилося тим, що українська церква емігрувала за кордон, з тоталітарного світу у вільний. Після розвалу російської імперії в 90-ті рр. Господь дарував нам третє відродження. Усі три відродження Росія забороняла, висміювала, зневажала, принижувала, цькувала, переслідувала і вбивала. Тих, хто підносив українську церкву чи державу, проклинала. Маніпулювала надуманими канонами. Канони церкви і правду Божу перевертала. Таким методом було вбито перше відродження церкви, друге відродження церкви. Яким чудом вціліло третє відродження не можна пояснити. Це щось подібне до євангельської оповіді: Христос сказав до розслабленого «встань, візьми постіль твою і ходи».

З волі Божої величезна імперія, 1/6 планети, розпалася без жодного вистрілу. Якою неправдою завойовувалася, будувалася, з такою ганьбою розвалилася. Всі держави колонії почали збирати покалічену національну свідомість, патріотів своєї держави свого народу, відроджувати мову, традиції, звичаї, культуру і релігію. На превелике диво українська церква випередила державотворців політиків на цілий рік, відродивши незалежну церкву.[ii] Ми маємо право повторити слова вдячності наших славних українців – оборонців Православ’я, віри православної. Наші прадіди козаки породили таке слово вдячності Богу: ми появилися, а Господь переміг. Як відомо, кожна поважна справа, а особливо угодна Богу, дається неймовірними зусиллями. Греко-католицька церква вийшла з катакомб і почала свою пропаганду проти Москви за Рим. Український народ став перед вибором. Яка різниця Рим чи Москва? Обидва центри є відвічними поневолювачами. Західні сусіди використовували Рим, а північні назвали себе Третім Римом. З неймовірними зусиллями було здобуто архієрейський сан на початку 90-х, але було знайдено кандидатів здатних прийняти сан єпископа і покласти фундамент – основу церкви на майбутнє тисячоліття. Оскільки в Києві було важко організувати парафію, духовенство, то справа була перекладена у Львів, а в Києві залишилася ініціативна група – братство Андрія Першозванного: Володимир Кательницький, Леся Лохвицька, подружжя Битченків…, владика Ізяслава, (на той час він був братчиком братства Андрія Першозванного). Ініціативна група працювала в Києві, а у Львові храм Петра і Павла протоієрей Володимир Ярема і протоієрей Мирослав Максимович проголосили про вихід парафій своїх з-під підпорядкування Російської Церкви. За їхньою ідеєю ринула вся православна Галичина, яка повернулася до прадідної Православної віри після поневолення католицизмом. Зневага якою порочили Галичину як регіон уніятський, була переможена, а православні галичани в Києві відродили Православну Автокефальну Церкву, обрали патріарха. (світлини) Коли було висвячено сім єпископів УАПЦ, відкрилася можливість скликати помісний (організаційний) собор. На соборі було прийнято статут самостійної церкви з патріаршим управлінням. Чи іншими словами сказати: церкву проголошено автокефальною на чолі з патріархом. (Світлина президії собору)

Дорогий український народе, дорогі віряни Української Помісної Православної Церкви, хвалімо Бога і дякуймо Йому за те, що знищив наміри наших поневолювачів, які вже хизували, що вбили свідомість Українця, що Українці прийняли «единый общепонятный язык», їхню культуру, свята… Господь так зробив з людством. Коли пекло святкувало перемогу над свідомістю людською, тоді Син Божий прийшов у світ і вразив князів пекла. Нині суд цьому світові, нині князь світу буде вигнаний геть. Ів. 12, 31. Дякуймо Богу, що Господь з українською нацією, державою і Церквою зробив те саме: засудив поневолювачів, а нас звільнив з їхніх оков. Ми відродили мову, відродили Церкву, відродили державу. Якби ми ще відродили чисту совість, не крали би з держави, не обманювали би народ, не ошукували би Бога, то ми були би багата, розумна європейська Церква і держава. Дякуємо Богу за те, що не дав загинути українській нації і просімо, щоби ми відродили собі лице нації. Світ нас сприймає як неправдивих, як збіговисько безгосподарне. Нам ніхто не вірить і бояться з нами налагоджувати відносини. Може і є в цьому якась правда? Росія господаря українського вивезла до Сибіру і український господар цивілізував пустелі сибірські і вижив у них. Росія заноситься багатством, яке здобули для неї українські господарі. Якщо Господь Бог відродив нашу державу, то молімося Йому, а він допоможе відродити обличчя гідної нації. Господи, дякуємо Тобі за попередні ласки, дай нам нові ласки встояти, втримати і Церкву і державу, щоб наша нація мала і Церкву і державу і тут на землі і в загробному світі.

[i]https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BF_(%D0%A1%D1%96%D0%BA%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9)

[ii] Спогади до 30-ліття Київського Патріархату