Митрополит Чернівецький і Буковинський Данило, після святкування річниці інтронізації Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, погодився на коротке інтерв’ю про враження від урочистостей та підсумувати рік життя Церкви після Томосу.

Владико, ви повернулися з святкування річниці інтронізації нашого Предстоятеля. Який Ви зробили подарунок владиці Епіфанію, чи була можливість з ним поговорити?

В-а Данило: Ми від нашої Чернівецької єпархії привітали главу нашої Церкви, блаженнішого Епіфанія. Промовчимо про подарунок, нехай права рука не знає, що робить ліва, але як зуміли в наших умовах старалися зробити це найкраще, не на показ, не заради порожньої похвали, але в межах християнської гідності, ради святого обов’язку; Богові на славу, а нашій Церкві і суспільству на користь.

Як вітали Україну закордонні гості з братніх Церков і Афону?

В-а Данило: Дуже було приємно, що до Православної Церкви України приїхали гості привітати з річницею. Це не якесь біблійне свято, не якась дата загальна церковна, а скромна річниця однієї з помісних Церков, але тим не менше привітання були, навіть на той випадок що Російська Церква протестує, погрожує, все святе на своєму шляху руйнує, а вони приїхали і привітали. Були представники помісних Церков Вселенського Патріархату, Александрійського Патріархату, Еладської Церкви, духовенство монастирів Святої Гори Афон.

Щоб Ви особисто відзначили після візиту до Києва?

В-а Данило: Знаковим в святкових подіях є присутність на наших святах представників і делегацій від Помісних Православних Церков. Спільна молитва до Розп’ятого за нас, причастя з однієї Чаші. Це те що є найсвятішого в Церкві і взагалі в цьому світі, це те заради чого Христос розпинався, щоб були всі єдине як є Єдиною Пресвята Тройця.

Минув рік, як ПЦУ самостійно здобуває визнання у світі після Томосу? Які зміни ви бачите?

В-а Данило: Зміни не можуть бути терміново масштабні. Спаситель розіп’явся за всіх грішників і здавалося, що є більше корисного в світі, як помилування, спасіння впалої людини? Але, на жаль, служителі пекла від своєї оманливої праці не відступають. Якщо не скинуть людину в пекло то бодай перешкодять набути свідомість духовну, щоб вона не прозирала Таїни в Бозі всю вічність. Це все таки здобуток пекла. Так і у нашій Церкві. Ті що захищали неправду й залишилися в неправді. Вони нездатні прозирати правду в Бозі. Вони живуть фантазіями, порожніми переконаннями. Осліпли і вже не здатні побачити і сприйняти чисту правду. Це пекло на землі. Господи, відкрий очі нашому Українському народові.

Христос розіп’явся, якщо можна сказати земною мовою, звершилася епохальна подія, але це подія вічності. Грішник повинен би взятися за розум, вдячно оцінити Дар Неба. Та ні, перемогу святкують князі пекла і їхні підопічні гонять, зневажають, вбивають апостолів і вірних Христових. Необхідні були століття коли діло Христове найшло свою оцінку Євангелія. Вогонь з Неба, чого прагнув Хирстос, загорівся…. Так і справа Української Церкви епохально сталася. Зворотного процесу не може бути. Необхідний час і посильна праця Української Церкви і Держави, щоб відкрити очі нашому народові на Величний Дар історично здобутий, Богом дарований нашому народові.