Накипіло! Наболіло!
Виявляється, дуже легко маніпулювати людьми, особливо, коли ти священик. Говорити напівправду, писати брехню, змішуючи з моментами істини, перекручувати факти, навішувати «ярлики» сектантів, «розкольників», сіяти в селі ворожнечу та ненависть.

Все це про священика УПЦ Московського Патріархату Серафима, який з волі своїх начальників (чи то в погонах, чи в рясах) робить все для того, щоб жителі Рингача не змогли, живучи в Україні, створити громаду Православної Церкви України і проводити Богослужіння рідною українською мовою.
Бачачи, що жителі села у ваганні та очікуванні (та й відвідували його службу лише 10-20 осіб), він почав звозити чужинців, запровадив бурхливу діяльність у Фейсбуці, кажучи довірливим прихожанам, коли і що поширювати, почав займатися не тільки оббріхуванням, але й погрозами та шантажем на адресу активістів ПЦУ. І вся ця вакханалія особливо активізується з початком релігійних постів (і у Великий, і в Петрівський, і ось вкотре почалася знову). Невже цього має вчити прихожан священнослужитель? Невже розмови про «…гріх із рота» – це так, щоб поговорити? Невже людина, що має бути зразком доброчинності і смиренності, має так себе вести? Запрошувати на «переговори» щодо черговості служінь і ставити на розгляд перед частиною (меншою!) громади питання про недопустимість «аренди їхньої церкви»? Хіба ми мали в ній соняшникове насіння продавати? Хіба не будували її всі разом, коли о.Серафим ще й не народився? Хіба не жертвували при кожній нагоді і проханні кошти, за які тепер встановлено сигналізацію, відео спостереження та фотографування наших служб «під плотом» (за їх висловом)?
Хіба Бог не всюди: у наших помислах, діях, у церкві і біля неї, не у наших душах та серцях?