1. 1. А коли який християнин, отрок чи дівиця, стає сиротою, то велично буде, якщо хто з братів, що не має дітей, візьме отрока і буде мати його замість сина, а дівицю, якщо є в нього син одноліток їй і дозрілий для шлюбу, сполучає з ним шлюбом; бо ті що роблять так роблять велике діло, стаючи Отцями сиріт, і одержують за таке служіння нагороду від Господа Бога.

Якщо ж який багатий, що живе за людиноугоддям, постидається членів сирітства, то про сироту попечеться Отець сиріт і Суддя вдовиць, а на багатого нападе такий, який виснажить усе, що він жалів, і збудеться над ним сказане: „Чого не з’їли святі, то з’їдять асиріяни”, як і Ісая говорить: „Країну вашу перед вами чужі поїдають”.

2. 2. Отже, ви, єпископи, піклуйтеся про потрібне для прохарчування їх, і ніяк не залишаючи їх, але про сиріт клопочіться, як батьки, а про вдовиць, як чоловіки, дорослих з’єднуйте шлюбом, майстрові доставляйте заняття, немічному робіть співчутливість, подорожнім надавайте дах, голодним їжу, спраглим питво, нагим одяг, хворим відвідування, ув’язненим допомогу. зверх цього, ще більше піклуйтеся ви про сиріт, щоб ні в чому не було в них нестатку: дівицю, як скоро досягне вона шлюбного віку, віддайте в шлюб за брата, а хлопчика наділіть прийомами, щоб і ремесла навчався і від заробленого прохарчувався, а коли благоуспішно вивчить ремесло, то міг би купити собі тоді і інструменти майстерні, щоб не обтяжувати вже нелицемірної любові до себе братів, але самому задовольняти себе. Бо воістину блаженний той, хто перебуваючи у стані допомогти самому собі, щедрий на місце сироті, подорожнього і вдовиці.
3. 3. І Господь сказав, що: „той хто дає блаженніший, ніж той хто приймає”; і знову Він же сказав: „Горе тому, що має і у лицемірстві приймає, будучи здатним допомагати собі і бажаючим приймати від інших”; бо кожний віддасть звіт Господу Богові в день суду. Але хто приймає по сирітству, чи по старечій немочі, чи з нагоди хвороби, або для прохарчування дітей, той не тільки не докориться, але і похвальний буде; тому що, врахований був від Бога жертовником, ушанований буде Богом, не ліниво і постійно молячись за подаючих йому, не порожньо приймаючи, але під силу, відплачуючи за милостиню нагороду молитвою. Такий схвалений буде Богом у вічному житті. А хто має і в лицемірстві приймає чи по ледарству, замість того, щоб, трудячись, і іншим допомагати, той понесе від Бога покарання, бо викрав частку бідних.
4. 4. Бо хто має срібняки і не уділяє їх іншим, навіть сам не користується ними, той успадкував місце змія, про якого говорять, що він лежить на скарбах, і у відношенні до нього істинне Писання, яке говорить: „Зібрав багатство, від якого не вкусить”, і йому немає від того користі, бо він загине від покарання: „безкорисні маєтки, говорить, у день гніву”. Такий не Богові повірив, але своєму золоту, поважаючи його богом і на нього покладаючись. Він прикидається, лицеугодливий, невірний, хитрий, боязкий, легковажний, вітрений, незадоволений своєю долею, самомучитель, ворог самому собі і нікому не приятель. Його наживання загинуть, їх з’їсть чужа людина, чи виносячи їх при житті його чи скориставшись ними після смерті його; тому що багатство, що збиралося неправедно, виблюється.
5. 5. Переконуємо вдовиць і сиріт приймати подаване їм з усім страхом і з усім благоговінням і дякувати Богові, „що дає їжу голодному”, і до Нього спрямовувати очі свої. Бо „хто з вас, говорить, їсть або хто п’є, крім Нього?” Він „відкриває руку Свою і наповняє всяке створіння благоволінням”, дає їжу юнакам, і вино дівам, і єлей для звеселяння живучих, „траву скотам і овочі на службу людям”, м’ясо звірам, насіння птахам і всім пристойну їжу. Чому і Господь говорить: „Зверніть увагу на птахів небесних: вони не сіяють, не жнуть, не збирають у житниці, і Отець ваш кормить їх. Ви чи не набагато кращі за них? Отже, не піклуйтеся і не говоріть: що нам їсти, або що пити? Тому що Отець ваш знає, що ви маєте потребу у всьому цьому”. Користуючись таким промислом Його і одержуючи від Нього блага, ви зобов’язані возсилати хвалу Вседержителеві Богові, що приймає сироту і удовицю, через улюбленого Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого, через Якого слава Богові в Духу і істині на віки. Амінь.
6. 6. Слід же єпископові знати, чиї плодоприношення він повинен приймати і чиї не повинен. Так, він не повинен допускати до милостині корчмівників, бо „не виправдається корчмівник від гріха”, бо про них Ісая сказав в одному місці, судячи Ізраїля: „Корчмівники твої замішують вино з водою”. Повинен він тікати від блудників (бо: „не принось Господу плати блудниці”), і злодіїв, і тих, що бажають чужого, і перелюбників; бо жертви цих мерзенні перед Богом. Але і тих, які вдовицю тіснять, і сироту гнітять, і темниці наповнюють невинними, або зле поводяться зі слугами своїми, тобто, б’ють їх, не годують і втомлюють тяжкою працею, або спустошують цілі міста, ти, єпископе, повинен утікати: і цих приношення мерзенні.

Відвертайся також і шахраїв, і тих що покривають неправду, риторів, і творців ідолів, і злодіїв, і неправедних збирачів податку, і що обважують, і воїна-наклепника, незадоволеного платнею, але, що  ображає бідних, також людиновбивці, і ката, і судді законопреступного, що перевертає діла, що зло задумує проти людей, що робить мерзенності, п’яниці, хульника, розпусника, лихваря і усякого взагалі нечестивця і супротивника волі Божій; бо Писання говорить, що всі такі мерзенні перед Богом. Ті, що приймають від таких і тим, живлячи вдовиць і сиріт, зробляться винними судилищу Божому, як і пророк, що згадує в книгах Царств Адонія, (мабуть, Ахія), що не послухав Бога і їв хліб і пив воду на місці, на якому заборонив йому Господь через нечестя Єровоама, умертвлений був левом.

Бо законний хліб, що доставляє вдовицям і сиротам від праці, хоча б він був у помірній і в малій кількості, вартісніший того, який доставляється від неправди і наклепу, хоча б його було багато і придбаний він був з зусиллям; бо Писання говорить: „краще мале праведникові, ніж багатства грішних безліч”. А якщо вдовиця, що їла і наситилася від нечестивих, помолиться за них, то не буде почута, тому що сердцевидець Бог з судом вирік про нечестивих ось що: „якщо стануть Мойсей і Самуїл перед лицем Моїм за них, не почую їх, і ти не молися про народ цей і не проси, щоб бути йому помилуваним, не приступай до Мене про нього, бо не почую тебе”.

7. 7. Так й ті, що перебувають у гріхах і що не розкаюються не тільки не будуть почуті, коли моляться, але і прогнівають Бога, нагадуючи Йому про своє нечестя. Уникайте таких служінь, як ціни пса і винагороди блудниці; бо то й інше забороняється законами. Тому що ні Єлисей не прийняв дарів Азаїлових, ні Ахія?– Єровоамових. Якщо ж пророки Божі не приймали дарів від людей нечестивих, то справедливо, щоб не приймали їх і ви, єпископи. Але і коли Симон волхв, принісши мені, Петру, і Іванну гроші, намагався купівлею одержати безцінну благодать, ми не прийняли їх, а його зв’язали вічними прокльонами за те, що здумав здобувати дар Божий не прихильністю до Бога, але ціною грошей. Отже, утікайте приношень до жертовника Божого від людей з брудною совістю. „Удалися, говорить, від несправедливого і не страхайся, і трепет не наблизиться до тебе”.
8. 8. Ви скажете: „Вони подають милостині”, і: „Якщо ми не приймемо від них, то чим будемо удержувати вдовиць і чим будуть харчуватися ті, що потребують з народу”?

Ось вислухайте нас: Ви одержали дар левітів, приношення народу вашого для того, щоб вдовольняти і самих себе і тих, що потребують, а не для того, щоб, коли впадете в бідність, приймати від злих. А якщо церкви дійсно перебувають у такому нестатку, як ви говорите, то краще загинути, ніж прийняти що від ворогів Божих на образу і посміховисько друзів Його, бо про таких і пророк говорить: „Єлей грішного нехай не намастить голови моєї”. Ви пізнавайте таких і отих, які живуть праведно, приймайте і давайте тим, що бідують; а від відлучених не приймайте, поки не сподобляться вони бути членами Церкви. А якщо не буде вже милостині, то повідом братам і, зробивши з них збір, розділи сиротам і вдовицям справедливо.

9. 9. Підлеглому ж тобі народу говори те ж, що говорить мудрий Соломон: „Шануй Господа від праведних твоїх праць і початки давай Йому від твоїх плодів правди, нехай сповняться житниці твої безліччю пшениці, вино ж точила твої нехай виливають”.

Отже, ті, що не мають їжі і одягу, харчуйтеся і одягайтеся від праведної праці віруючих, і зібрані від них, як перше сказали ми, гроші зживайте на викуп святих, на звільнення рабів, полонених, в’язнів, що кривдять, що йдуть, по вироку тиранів, за ім’я Христове на єдиноборство і смерть; бо Писання говорить: „Визволи тих яких ведуть на смерть і викупи, тих,  що вбивають, не щади”.

10. 10. А якщо коли необхідність змусить проти волі взяти срібло від кого-небудь несправедливого, то зживайте його на дрова і вугілля, щоб удовиця або сирота, одержавши з нього що-небудь, не змушена була купити їжу чи питво всупереч боргу; бо справедливо, щоб отримане від нечестивих було здобиччю вогню, а не їжею благочестивих. Це і Закон постановляє, називаючи пізню жертву неїстівною, і велить знищувати її вогнем. Бо приношення ті невартісні не по природі, але по душі, що приносить. Це ж заповідаємо, щоб не відвернути тих, які наближаються до нас; бо знаємо, що і зустріч з благочестивими часто бувала корисна нечестивим, а шкідливе одне спілкування в марновірстві. Все це, улюблені, сказано вам на застереження ваше.
11. 11. А ви, батьки, навчайте дітей своїх у Господі, виховуючи їх у вченні і наставлянні Господа, і навчайте їх потрібним і згідним зі словом Божим майстерностям, щоб при нагідному випадку не віддалися вони веселощами розкішшю й, залишившись непокараними від отців і раніше часу одержавши волю, не віддалилися від добра. Тому не побоюйтеся картати їх і карати строго. Бо, караючи, ви не вб’єте, навпроти?– збережете їх, як і Соломон говорить в одному місці в Премудрості: „Покарай сина свого, і заспокоїть тебе”, „бо так буде тобі благонадійний”; „бо ти поб’єш його палицею, душу ж його позбавиш від смерті”. І знову говорить він так: „Хто щадить палиці своєї, ненавидить свого сина”; і ще: „розтрощи ребра його, доки він молодий, бо, коли стане впертим, не буде підкорятися тобі”. Тому, хто перестає переконувати і напоумляти сина свого, той ненавидить власне дитя.

Отже, навчайте дітей своїх Слова Господнього, приборкуйте також їх і різками і робіть їх покірними. Від юності вчіть їх Святим Письмом, як своїм, так і божественним, і передавайте їм усяке Божественне Писання. Не давайте їм волі, щоб, всупереч бажанню вашому, не взяли над вами влади. Не попускайте їм сходитися з однолітками для бенкетування, бо через це вони ухиляться в безчиння і упадуть у блуд, і, якщо піддадуться цьому з недбальства отців, то в гибелі душ їх будуть винні батьки їх. Бо якщо вони зійдуться з невиправними, з безпечності родичів, то не одні, що согрішили, діти покарані будуть, але і батьки їх засуджені будуть за них. Тому, коли досягнуть вони подружнього віку, намагайтеся об’єднувати і з’єднати їх шлюбом, щоб вони у квітучому палкому віці своєму не перейняли вдач блудників, а ви не давали відповіді Господу Богу в день суду.

12. 12. А про слуг що скажемо ми більше, крім того, що раб повинен робити прихильність господареві зі страхом Божим, хоча б він був нечестивий чи злий,?– але аж ніяк не в згоді в служінні? І господар нехай любить слугу, і, хоч він відмінний від нього, нехай уважає його рівним собі, оскільки він?– людина. А хто має господаря віруючого, той, зберігаючи йому володіння, нехай любить його і як господаря, і як батька, не як службовець тільки в очах, але як люблячого господаря, знаючи, що за служіння Бог дасть йому винагороду. Точно також і господар, що має слугу віруючого, зберігаючи йому служіння, нехай любить його, як сина чи як брата, по спілкуванні у вірі.
13. 13. Усякому царству і начальству коріться в тім, що так угодно Богові, як служителям Божим і карателям нечестивих. Виражайте їм усякий належний страх, усякий внесок, усякий оброк, усяку честь, збір, подать. Така саме постанова Божа: нікому не залишатися винними нічим, крім вияву дружби, що постановив Бог через Христа.
14. Що ж торкається дівоцтва, то про нього ми не одержали заповіді, але відддаємо його на волю бажаючих, як обіту. Тільки переконуємо їх, щоб нічого не обіцяли необачно, оскільки Соломон говорить: „Добре не обіцяти, ніж обіцяти і не віддати”. А незаймана нехай буде свята тілом і душею, як храм Божий, як дім Христовий, як обитель Святого Духа. Тому що потрібно, щоб, та що дала обітницю звершенням діл, гідних обітниці, показала, що обіцянка її істинна і дана з ревності до благочестя, а не в ганьблення шлюбу. нехай буде ж вона не гріховодниця, ні бродяга, ні двоїстою у думках, але чесною, здержливою, цнотливою, непорочною, що утікає зустрічей з багатьма, а найбільше з безчесними.