^{Напередодні дня свята вмч. Пантелеймона відбувався хресний хід до чоловічого монастиря у Шипинцях. І цього разу прямувало дві колони до святині – з боку Чернівців і з боку Снятина. Паломники одинаково подолали відстань по 25 км.}

Духовенство з двох областей спільно, вже наступного дня, співслужило під час божественної літургії, яку очолив Митрополит Данило.

^{З проповіді архієрея після читання Євангеліє.} 

^{Владика Данило: 
«Великомученик Пантелеймон повірив в Ісуса Христа і Господь Бог побачив його непересічну здатність віри. Але, кати віддали його на страждання. Утім Господь Бог його зцілював. Яким чином? Ми страждаємо, бо наповнені гріхом. А як немає гріха, то не може бути страждання. Тому св. вмч. Пантелеймон побудував життя святе, а якщо були огріхи, то муками катів він спокутував провину. А коли вже спокутав, а гріха не було, то тоді тіло зціляється, бо немає у ньому зла. Злий дух немає на чому (на тілі) вразити нас недугами і зціляється тіло один і другий раз, бо немає гріха. І тіло Господь Бог створив для прославлення у Бозі, а не для кривди яку ми наносимо. Але коли ми страждаємо, то ми спокутуємо помилки гріховні і Господь Бог може нас помилувати. Мільйони мучеників збагнули цю таємницю і йшли на катування і смерть, і отримували Царство Небесне. Господь Бог прославляв тих, хто йшов на смерть.}

^{Вмч. Пантелеймон став цілитилем недуг наших, вмч. Димитрій став мироточивим. Його кісточки виточували живі ароматні олії і це переконує, що ця людина угодила Господу Богу. Це прославлення у Бозі. Це найдосконаліша любов у Бозі, це найдосконаліша правда у Бозі.
Ми маємо таке поняття як совість. І що воно таке? Це субстанція в людині. Її ще називають голосом Божим, або голосом у вічності. Вона має властивості підкоряти нас, коли ми робимо зло. Вона нас пробуджує, коли ми не чуємо її. Совість знає про нас все, що ми робили і вона представить нас у вічності. Якщо ми караємо себе за помилки, то у цій субстанції – совісті, відкривається духовна сила, яка співзвучна з Господом Богом і, яка вміє любити невидимого Бога. Бо ця земна любов, яку ми розміняли на людей, на дітей, собачок, котиків не вартує, щоб ми нею користувалися і любили Бога. Ми її міняємо на матеріальні речі. І за це ми маємо покарати себе, звернувшись до власної совісті.
Нехай Господь Бог дарує нам мудрість. А якщо ми страждаємо від сусіда, від брата, від батьків, чи від влади – це Господь Бог хоче нас спасти, помилувати і не дає нам капіталів, не дає нам бути брудними коханцями, вбивцями. Тож, будьмо розумними і пам’ятаймо, що немає радості від здивування з бенкетів чи чогось земного, а сподіваймося на радість здивування досі не збагненну з таємниць Божих. Господь Бог їх буде відкривати, як відкривав ангелам, які побачили таємниці, здивувалися і прославили Бога. Таємниці Божі не збагненні нам зараз, але будьмо готові і сподіваймося побачити вічну радість, бо її тут немає. Готуймося до вічного прославлення Господа Бога, а не до земних бенкетів. Не помилімося, слідуємо за вмч. Пантелеймоном. І тільки терпінням і стражданнями ми зможемо відкрити собі Царство Небесне і славити, і величати святе ім’я Його на всю вічність. Амінь”.}