Коментар на відповідь митрополита Чернівецького і Буковинського Мелетія Московського Патріархату

Із здивуванням одержав текст вашого звернення (без № від 20.02.2019), яке розміщено в інтернеті на сайті вашої єпархії. Оскільки воно починається із звертання «Дорогий вл. Мелетій …», мої помічники, випадково побачивши його, вирішили показати мені. Не розумію, що ви хотіли продемонструвати таким хитрим жестом -написати відкритого листа і при цьому не повідомляти адресата. Хіба це серйозне бажання донести свої думки та заклики? Для чого адресувати звернення комусь, а потім сподіватися, що той хтось, якимось невідомо яким чином, знайде його? Ви не знаєте адреси нашої Консисторії? Вам важко занести це звернення та особисто вручити, як водиться, під розпис? Чи може дуже стидаєтесь принести вашого листа, з огляду на те, що це чистої води піар? Годі, панове! Ми ж нібито не «вчорашні» і вже давно з вами знайомі.

Не менш здивував мене й зміст вашого звернення. Перечитую написане вами і щиро дивуюсь. Невже ви, церковні люди, насправді вірите у свої схоластичні міркування та у висновки з них? А якщо ви чекаєте позитивного результату від звернення, то до чого тут набір стандартних штампів та пропаганди, що сьогодні і так заповнює інформаційний простір?

Звісно, можна було б не помітити вашого опусу, рахуючи це за анонімку чи провокацію, яка має за мету показати хто дуже правильний, а хто «агент країни-агресора». Але ж, оскільки ви адресували його не тільки мені, а й «дорогим отцям Московського патріархату» (чогось саме так ви та ваші адепти звикли іменувати отців нашої єпархії), то здалося нам за доцільне відкрито відповісти вашому творчому колективу. Заодно хочу ознайомити з вашими думками і тих, до кого ви зверталися – «дорогих отців» нашої єпархії, бо певний, що мало хто зних читав ваш твір, який, на жаль, яскраво характеризує ваше ставлення до нас.

Владико, не «опус», а щире прохання –     будуймо Українську Церкву і Українську     Державу.

Дуже б вас просив розмістити нашу відповідь на тому самому сайті з котрого ви до мене зверталися. Це було би чесно і можливо просунуло б справу нашого взаєморозуміння, активізувало б наш діалог на задану вами тему, бо наша взаємна неприязнь, здається, тягнеться занадто довго. Вже скільки можна дивитися один на одного вовком? Ми з вами, браття, живемо в одній країні. До того ж ми з вами християни, українці, громадяни України, сусіди та родичі один одному. Чого нам покладати надію на Москву і чекати звідти наказів, як нам миритися? Чого сьогодні мирять нас, українців, греки із Стамбулу? Невже ми з вами не зуміємо тут, на нашій землі, знайти шлях до взаєморозуміння? Невже ми не можемо сказати правду (нехай і гірку) вам, своїм ближнім, щоб знайти непростий шлях до миру? Невже ви не спроможні довести нам, своїм ближнім, правоту обраного вами шляху до примирення?

 Владико, поставимо на сайт, зроблю і тільки   чесно, як і робив усіх 50 років свого служіння   Церкві.На діалог я згідний. Неприязні у мене  до Вас, владико, немає. Ви це знаєте. Я ж приймаю причастя кожного разу, коли служу. Владико, я Вам кажу: Христос посеред нас.

  З Україною, Дочкою-Церквою, працює Мати-Церква Константинопольська. Хіба Ви не знаєте, що Вселенський Патріарх Варфоломій Ітерпляче дивився, вболіваючи над кривдою своєї Дочки-Церкви – Української, як ви виправляєте ситуацію, що склалася в Українській Церкві, давав вам 30 років для полагодження суперечки і нині взяв справу у свої руки?«Їй [РПЦ] важко зрозуміти, що Вселенський Патріархат звільнив так багато народів на Балканах, послабивши тим самим себе, але визнавши їх право на внутрішнє самоврядування, церковну незалежність, автокефалію … так і Москві слід було б визнати, що український народ, який вона в не православному порядку отримала на кілька століть у свою юрисдикцію, або точніше в управління, що цей народ має право на церковну незалежність, на автокефалію», — наголосив патріарх Варфоломій.
Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/society/10325034-patriarh-varfolomiy-zaklikav-rpc-viznati-pravo-ukrajinskogo-narodu-na-avtokefaliyu.html

Хочу (і маю підстави) звернутися до вас з претензією. Ви нас ображали не раз і сьогодні беззаконня, що кояться з боку влади і з вашого боку, нас дуже засмучує. Агресія ваших адептів зашкалює. Здається, ви вважаєте, що кількість т. з. «переведених в ПЦУ» (тобто захоплених, відбитих, «віджатих») церков на віки вирішує долю спасіння нашого народу.

Не ображайтесь на такі слова! Не поспішайте виправдовуватися або захищатися. Це, просто, наш погляд на події, наше суб’єктивне сприйняття ситуації. Ми ж маємо на нього право?

Передбачаю ваше обурення – «а ви нас не ображали, не ганьбили?» І приймаю його. Чесно кажучи, слід визнати, що ми цього, цієї біди, десь і заслужили у Бога, бо не завжди у лихоманці полеміки за образом «розкольників – ворогів Церкви» вміли побачити подібних нам людей. В ажіотажі суперечок забули, що ви наші брати і сусіди, що Христос прийшов на землю і задля ради вас теж. Вибачте нас, браття! Не повторюйте наших помилок!

Не ображайтесь, бо все що пишу далі не має на меті принизити когось чи спаплюжити. Нині хочу просто донести наше бачення і наш біль, а ви вже відповідайте, переконуйте нас, доводьте свою правдивість, якщо бажаєте. Певний, ми ладні прийняти ваші думки і вашу позицію.

Благаю ще і ще раз, не ображайтеся на гострі кути – це те що болить, те що заважає. Це моя щира і недипломатична відповідь на ваше звернення, бо дипломатія часто заважає знайти правдиву істину.

Перед тим як відповідати на ваше звернення, дозвольте кілька слів написати про загальні речі, що стосуються наших відносин.

 Я ж правду сказав, а Ви гніваєтеся. Я правдиво щиро Вас прошу, а Ви     обурюєтеся.

 Якщо Сам Бог не спроможний був довести своєму народові святу правду і   називає народ упертим і непокірним  Втор. 32, 15. і тому запитує: як вас   бити Іс. 1,10, то як спроможемося ми вам довести? Ми ж до вас 30 років   волаємо правду, яку вже визнав весь світ. Перестаньте бути впертими.

 Я 30 років терплю ваші насмісшки знущання і неправди, якими ви нас обсипали: неканонічні, неблагодатні, самосвяти, розкольники, розстриги, а нині стали «адептами», – як ви пишете. Москва думала, що навіки уже Україну присіла, а воно не було так. Про наше майбутнє не знаємо як буде, вже як Господь благоволить.

  Ви праві уже 30-ть років, а Москва 333 роки (1686-2019).

  Не обурююся зовсім на вас, бо я мушу в Церквіслужити кожного разу. Як буду приймати причастя з гнівом на вас? Мені вас просто жаль, як і Вселенському Патріарху. Він двічі просив блаженнішого владику Онуфрія.

  В суперечці ніхто молитву Господню не мовить… Ми вас вибачаєм і на вас чекаєм.

Прикро, браття, але нам здається, ви так засліплені Москвою, що за нею вже давно не бачите нас, служителів Божого вівтаря, звичайних українців, ваших співгромадян, яким до Москви немає ніякого діла. Ви тавруєте нас і Московським патріархатом, і Російською Церквою, і зрадниками, і п’ятою колоною, і чим ти не хочеш… І при цьому не бачите, що ми є, перш за все, християни… Закликаєте нас служити Господу і народу, нібито ми служимо не знаємо кому. Чому ви не розумієте, що саме наповнює наше життя? Чому для вас закриті наша щирість, наша вірність Богу, наша віра?

У густому ідеологічному тумані русофобії вам здається, що за кожною службою, за кожним казанням у нас мова лишень про політику, про Путіна, про Москву. Але ж це неправда! Прийдіть та послухайте! Ви вважаєте, що наші парафіяни, забиті та темні, прагнуть Москви і йдуть за Москвою? Але ж це брехня! Вони йшли і йдуть до Христа та за Христом! А ми, священики правдивої канонічної Церкви, тільки допомагаємо їм в цьому.

Отямтеся, браття, погляньте правді в очі. Москва тут ні до чого! Ми служимо виключно Богу і тільки Богу задля ради спасіння нашого народу. Наші парафіяни це бачать, відчувають і тому йдуть за нами. Не ображайте нас, вигадуючи огидні прізвиська, ми – ваші співгромадяни, нам і надалі жити поряд у нашій спільній країні. Агресія, яку сьогодні ви сієте, руйнує спокій і заважає нам з вами досягнути єдності.

Зважте, ми нічого не змінювали і нікуди не відходили. Ми тримаємося тієї віри, яку нам передали предки. Ви, як відомо, полюбляєте історію, тому нагадуємо вам – була у нас на Буковині і Галицько-Волинська митрополія, і Молдавська Церква св. Штефана Великого, був час Австро-Угорщини, і за Румунії православні ходили до храму, і навіть в атеїстичному Радянському Союзі спасалися християни. І нині наша Українська Церква продовжує те саме служіння Богу, бо Вона є спадкоємницею традиції, берегинею Божого Закону, охоронницею та джерелом Божої благодаті. Ви закликаєте нас покинути Її, шукаючи новітнього, модерного, оновленого, національного. Для чого?

 Ви ж самі свідчите проти себе, коли пишете – «священики і віруючі вийшли», «перейшли», «поміняли». Облиште нас, любі браття, ви це собі зробили – поміняли, перейшли, зрадили. Це ваш вибір. І ми вже не хочемо бути вам суддями. Живіть, служіть, моліться, як вам хочеться. Тільки благаємо: поважайте і наш вибір – нам не треба міняти чи перемінювати віру. В нас є все і нам нічого не заважає сьогодні спасатися.

Хочемо, щоб і ви спасалися разом з нами, хочемо, щоб ми в єдиній Церкві, єдиними устами славили Господа і разом молилися за нашу Державу. Хочемо, щоб ви мали не лишень благодать, яку вибороли у Стамбулі, а щоб повернулися до повноти благодаті Божої, яку мали до того як «перейшли» та «поміняли». Ми прагнемо єдності з вами в Істині, в Бозі, у справжній християнській любові. Бо, щоб на нас не казали, ми – є теж українці і це теж наша земля. Давайте спробуємо, щось змінити на краще в наших стосунках. Ми віримо, що прийде час і буде в Україні Православна Церква єдиною. Єдиною! Ми віримо…

Прикро, але події останнього часу показують, що в це не вірите ви. Погляньте тверезим оком на те, що сьогодні відбувається. Ви, при сприянні влади, накручуєте людей в селах, проводите збори сільської громади у клубах чи у школах, голосуєте і вирішуєте кому належатиме храм. На такі збори приходять всі – атеїсти, греко-католики, протестанти (є тому докази), просто сторонні люди і визначають долю церкви, побудованої православними. Нерідко там з’являються ваші панотці, які проводять належну агітацію про Москву, про війну, про церковні гроші і тоді маємо результат – «справедливе рішення» про «перехід до ПЦУ». Потім починається галас під церквою, протистояння, сіпанина, сварки, спроби «увійти та помолитися», переконування опонентів, одним словом – безлад.

Ви не вірите в нашу майбутню єдність, бо в цьому беззаконні берете участь, бо брешете, що всі люди навкруги прагнуть бути з вами, хоча це не так. Ви не вірите в нашу майбутню єдність, бо вважаєте, що виключно через агресію та насилля ми дійдемо до злагоди та примирення. Подумайте про завтра, бо воно мусить прийти! Як дивитимуться на вас завтра ті православні люди, ваші односельці, ваші сусіди, яких ви тавруєте та принижуєте сьогодні, у котрих ви відбираєте храми? Ви гоните їх з церкви і вони зі сльозами будуватимуть нові. Це сприяє єднанню?

Зачекайте, не спішіть, любі, нам разом жити ще завтра, бо життя продовжується. Дочекайтеся хоча б формального визначення ПЦУ. У вас ще немає парафіяльних статутів, немає належних документів. Куди ви тягнете ці парафії? Невже ви не бачите, що процес їде не туди і не так? Якщо ви створите щось правдиве та гарне, то тоді самі наші парафіяни, разом з отцями, підуть до вас, без насильства, без сварок та маніпуляцій. І тоді ніхто не перечитиме цьому. Я і сам до вас побіжу, якщо те, що ви робите, буде Боже, правдиве та виважене. А сьогодні що відбувається?…

Якщо ж ви, сп’янілі тепер від вседозволеності, похапцем наколотите, як завжди, то так і будемо далі коситися один на одного. Адже безлад вже починається. У вас троє Чернівецьких архієреїв на одну область. Сьогодні кожен з них правдами-неправдами хапає, що може… Данилові пішли Горошівці та БоянчукЗаставнівські, Онуфрію – КарапчівВижницький та Ясени Сторожинецькі, Герману – Шишківці Кіцманські… І що тепер? Де єдина ПЦУ? Куди ви переводите цих людей? До саморозпущеного Київського патріархату чи до вже неіснуючої УАПЦ? Таке враження, що ви дуже спішите і боїтеся, що щось станеться, об’єднані роз’єднаються чи хтось десь передумає та відмінить те, про що так багато говорили. У правдивій Божій Церкві так не повинно бути!

Чому ще рік тому все було більш-менш спокійно в церковному житті, а нині вирують такі пристрасті? Тому, що влада вирішила допомогти нам з вами помиритися і зробила отой гармидер. Вони, на горі, не розуміють природи Церкви, бо дивляться на нас, як на отару баранів, якими треба понукати. І вас і нас вони використовують для власної користі, бо були та лишаються комуняками (по суті, марксистами). Вони не знають, що віруючі – громадяни Царства Христового, яке не від цього світу (Ін. 18:36). їм важко уявити, що люди можуть, переступаючи земне, шукати небесного. Самі, будучи тільки земними, міряють всіх по собі, гадають, що все можна купувати та продавати, можна безкарно брехати. Влада, насправді, засліплює людину. Дивно, що і ви, хоча й називаєте себе християнами, разом з ними робите той злочин – йдете проти Істини. Ви разом з ними звинувачуєте нас – кричите про Путіна, про неправильні молитви та гроші на Москву. Ви, насправді, вірите в те, що ми, православні українці, такі?

Ваші звинувачення – нісенітниця та маячня. Ми мовчимо і не виправдовуємося не тому, що не маємо аргументів на захист, а тому, що так нас вчив Господь. Він є лагідний та терплячий (Мф. 11:29), тому і ми намагаємося здобувати ці чесноти. Премудрий говорить, що «гнівлива людина роздражнює сварку, терпелива ж у гніві вспокоює заколот» (Притчі 15:18). Облиште емоції, просто покладіть собі запитання: в чому наша московськість, а в чому ваша українськість?

Московськість наша в тому, що ми вважаємо себе слов’янами? Так почитайте історію. Згадайте, що писали преподобні Нестор Літописець, Іоанн Вишенський. Ми (та і ви) не є німцями, франками або саксами. Наше коріння слов’янське. Не лякайтеся, не соромтеся цього. Ми не є московіти, ми є слов’яни. •

Хіба біда наша в тому, що ми молимося церковно-слов’янською мовою? Так пригадайте, браття, завжди наші предки сторіччями робили це. Мотивація наша проста – ми боїмося відкидати те, що вже стало священною традицією, не хочемо розривати ланцюг церковної спадкоємності. Не правда, що ця мова нам не зрозуміла – предки наші, наші святі так молилися, тому і ми продовжуємо молитися церковно¬слов’янською мовою.

Також неправда, що ця мова російська. Вона набагато старіша і глибша за російську. Якщо я хочу звертатися до Бога словами, якими  молилися святі князі Володимир, Борис, Гліб, Ярослав Мудрий, преподобні Антоній і Феодосій, Іов Почаївський – що в цьому гріховного? Навіщо нам сьогодні щось вигадувати нове та псувати святі усталені церковні традиції? Бо й ваші, теперішні очільники ПЦУ, вже дозволяють так молитися. В чому тут проблема, дорогі?

Не вигадуйте дурниць та не зводіть наклепи, що ми не поважаємо українську мову. Зайдіть до наших храмів та послухайте казання отців, поспілкуйтеся з нашими вірянами. Ми українці і це наша рідна мова! Вона належить не виключно прибічникам ПЦУ.

Ви вбачаєте небезпеку в тому, що ми вшановуємо преподобних Сергія Радонезького, Серафима Саровського, князя Олександра Невського? Так їх шанує весь православний світ! Будьте уважні, їхні імена є і у ваших календарях Київського патріархату, тому і вам слід просити у цих руських святих допомоги. Їхня святість не забаганка Москви. Їх прославив Сам Господь!

Вас дуже бентежить, що ми згадуємо патріарха Кирила? Спитайте себе, а чим це загрожує вам чи нашій Державі? А не теж саме тепер робить ваш новий «предстоятель»? Це приписи церковних законів, а не вимоги Москви, дорогі браття.

Не обманюйтесь і не дуріть людей – ми не маємо сьогодні до Москви прямого відношення, ніхто не керує нами звідти. УПЦ є самокерована та самостійна Церква, яка визнана всіма. Свідчу це вам архієрейською совістю!

А тепер подумайте в чому ваша українськість? В тому, що ви повстали проти церковної влади в 90-х роках і стали все робити на свій революційний розсуд? В тому, що ви й нині повторюєте те саме, говорячи, що священик не має відношення до визначення своєї парафії? В тому, що ви повикидали з престолів Євангелія церковно-слов’янською мовою, які роками там лежали? В тому, що ви почали молитися розмовною мовою, як кому забагнеться? В тому, що ви побачили, що теперішня влада, правдами-неправдами, допомагає вам і забули заклики Майдану «не виконувати злочинних наказів» та гасла про правову державу? В тому, що через порушення Конституції і законів України, ви, нехтуючи думкою віруючих, «переводите» церкви до ПЦУ? Погані ви є українці, якщо думаєте, що на беззаконні можна збудувати щось добре для України. Кривда завжди противна Богу!

Ще вчора ви перераховували червонці та соболів, за які Вселенський патріарх Діонисій в 1686 році «продав» Українську Церкву Москві, а сьогодні вже «душі не чаєте» у «відважному», як ви пишете, Вселенському патріархові, який не повертаючи Москві червонців, «повернув справедливість» нам. Може тепер наша черга рахувати за які цукерки, бублики та ставропігії вам «відважні» виписали томоса? Преподобний Нестор про такі речі писав 1000 років тому: «греки лукавісуть до цього дня». Вони наші браття по вірі, але добре знаються на зисках, що можна здобути, коли «холопи» чубляться.

Зовсім недавно ваш «патріарх» (тоді ще не почесний) проголошував, що вам ані Москва, ані Стамбул, ані якесь визнання не потрібні, а сьогодні ви радієте, бо «ПЦУ стала визнана і вже немає жодних перешкод в канонах, у благодаті». Не дуріть людей, перешкоди тут були і є. Про це вже говорять по всьому православному світу.

Вашу автокефальність ніхто, крім Стамбулу, не визнає і ви це знаєте. Причина тому – «самосвятство», відсутність «апостольської спадкоємності» у ваших архієреїв, зухвале попрання канонів Церкви, недійсність вашої ієрархії. Бо в 90-х роках, як стався розкол, «хіротонії» у вас почали здійснювати єпископ Іоанн Боднарчук (заборонений тоді ще законним митрополитом Філаретом) та аферист-пройдисвіт з Москви Вікентій Чекалін (ніякий не архієрей!!!). А це беззаконня, яке тягнеться й до сьогодні у вас. Константинопольський патріарх, побачивши українські цукерки та ставропігії в Україні, «випадково» забув про це, хоча раніше всюди говорив про антиканонічність такого свавілля.

Чудно, дивно, що ви не розумієте цього, що ви йдете проти рожна (Діян. 9:5), що ви противитесь руці Божій (Дан. 4:32) та боритеся з Божою правдою. Просто, не хочеться вірити, що таке буває. Ви ж рахуєте себе християнами, браття! Схаменіться!

Вибачте, дуже затягнувся вступ до відповіді на ваше звернення. Сподіваюсь, ви пробачите мені це багатослів’я, бо дуже хочу аби ми зрозуміли один одного і щоб наші позиції були взаємно прозорими.

Отож, не змінюючи нічого, зберігаючи вашу орфографію, подаю ваші слова по абзацах, як вони є на сайті та відповідаю на них.

http://orthodox-cv. org/archives/10130 Звернення до духовенства Московського патріархату 20 Лютий 2019

Дорогий владико Мелетій, дорогі отці Московського Патріархату,

Зараз вся Україна переживає хвилюючі події. За 1030 років Вселенський патріарх відважився визнати Українську Церкву і дати їй автокефалію. Віруючий народ освідомив і бажає Церкви цієї, бо століттями очікував на цю Церкву. ПЦУ стала визнана і вже немає жодних перешкод в канонах, у благодаті. Багато священиків і віруючих вийшли з Російської Церкви ще в 1990-му році. На основі чого вони відважились на такий крок? На основі Томосу, який надано Українській Церкві у Польській державі, а саме: що Київська митрополія була передана Московському Патріархату не за приписами священних канонів. Це означає, що перебування в Московській Церкві – це перебування в неканонічному стані, а вийти з підпорядкуванняМосковської Церкви (від кого б ти сан не приймав) означає повернутися до канонічного стану, який Українська Церква мала до поневолення Москвою. Отже всі активісти, які в 90-му році пішли за ідеєю Української Церкви базувалися на таких позиціях канонів і не помилилися, бо Вселенський Патріарх підтвердив вірність діяльності, визнав і благословив.

Вибачте, не можу не звернути вашої уваги на перебільшення, яких ви пафосно припускаєтесь.

Погляньмо на життя об’єктивно. «Вся Україна» зараз більше переживає за вибори, Євробачення, тарифи та курс долара, аніж за те, на що ви натякаєте. Вся Україна – це мільйони наших співвітчизників, серед яких не тільки фанати томос-турів нашого шанованого президента, а і атеїсти, іудеї, чесні католики, мусульмани з Криму, та й просто віруючі канонічної УПЦ. Певний, для них події навколо ПЦУ не є дуже хвилюючими. Тому, одразу за «всю Україну» ви даремно розписуєтеся.

Віруючий народ бажає і шукає не стільки «автокефальної» Церкви, скільки спасіння у Христі. Історія свідчить, що незалежності Церкви завжди хотіли політики та правителі, але не завжди для церковної користі. Визнайте, що ще сто років тому, мало хто з православних і чути не чув такі мудровані слова – «автокефальна Церква», томос, канони. Тому, не можу погодитись, що «народ століттями очікував на цю Церкву», бо віруючі жили внутрішнім духовним життям Церкви, а не проблемами назв та визначень.

Про визнання ПЦУ ви знаєте і самі. Повторюсь, тільки Константинопольський патріархат поки що визнав цю структуру. Тому стверджувати, що «немає жодних перешкод в канонах, у благодаті», напевно, передчасно. Константинопольський патріархат не є всією повнотою Церкви, він лише перший серед рівних (так вірують православні). Проте гадаю, що «перешкоди у благодаті» були завжди і у всіх. Такими перешкодами завжди є гріх, гординя, пиха, владолюбство, брехня, грошолюбство, самочинство… Якщо людина цього бережеться, то отримує від Бога благодать.

Думка, про «священиків і віруючих, що вийшли ще в 1990-му році» не зовсім точна. Пройшло понад ЗО років і, гадаю, багато хто забув, що їх тоді було дуже небагато, а мотиви «виходу» часто були прагматичні – хтось церковним начальством був заборонений за пиятику, хтось за крадіжку (святотатство), хтось за п’яну аварію з невільним вбивством, хтось за другошлюбність. При нагоді можу вказати прізвища, я пам’ятаю той час. Зараз конкретизувати не хочу, бо це про теперішніх кліриків ПЦУ. За «ідеєю», як ви пишете, йшли одиниці, а ідея була проста – Україна вище за Церкву.

Ваше твердження, «що перебування в Московській Церкві – це перебування в неканонічному стані», взагалі дивне… ??? На кого воно розраховане? Сподіваюсь, ви такого припустились помилково?

Далі ви пишете:

Дорогі отці, всіх священників бентежить — чи не буде порушення присяги, яку вони склали при отриманні сану священичого. Присяга перед отриманням сану має мету, щоб людина не зраджувала Церкву, а саме: вірно служила народу Божому.

Перехід з однієї релігії до іншої – це зрада, а перехід від православних до православних це не порушення клятви, даної Православній Церкві при отриманні священного сану у будь-якій Церкві. Коли Москва перехопила Україну від Константинополя, хто клятву порушив? Тоді тільки митрополита Київського, главу Церкви змусила Москва клястися у вірності їй, а хрестини, шлюби, богослужіння залишились без сумніву дійсними. А переміну підпорядкування Константинополю чи Москві жодна з Помісних Церков не рахували це за зраду. То не може бути зрадою й повернення від Москви до Константинополя Матері-Церкви, що й сталося 2018 року. Не може бути зрадою й повернення від Москви до Православної Церкви України. Це не є переступом, зрадою. Коли вас змушують клястися, ставлять на коліна до присяги, читайте, стаючи на коліна, молитву Господу Богу про себе за себе і своїх дітей. У клятві ж їхній не беріть участі. Клятва, молитва, є дійсними коли ви свідомо видали акт волі — ХОЧУ. За постановами Вселенських і помісних соборів шлюб, Хрещення є дійсними, коли той, хто хрестить і той, хто приймає хрещення, видають акт волі – ХОЧУ. Інакше таїнство не дійсне. Невже ви всі видавали акт волі-ХОЧУ Москви, чи може ви хотіли віри православної і видавали акт волі — хочу Господа Бога? Ви хотіли Православної Церкви. А відтак вийти з Московського підпорядкування і прийняти українське Православ ’я — це не є переступ клятви.

Простіть мене, грішного, разів за 5 перечитував цей абзац і не зрозумів що ви хотіли донести. Мабуть, чи то я богослов ніякий і не годен второпати, чи може ви забули про те, що там у присязі йдеться. Не розумію – при чому тут до священицької присяги переходи «з одної релігії до іншої», «переходи від православних», хрестини, шлюби, молитви про своїх дітей, хотіння Москви, якісь там «акти волі» та прийняття українського Православ’я.

Не знаю як там у вас, у Київському патріархаті. У нас кожен священик, ступаючи на стежину свого служіння Богу, перед хіротонією проголошує такі слова – «Я, многогрішний, покликаний до служіння ієрейського, обіцяю та клянусь перед Всемогутнім Богом і святим Його Хрестом та Євангелієм … з Божою допомогою проходитиму своє служіння у всьому згідно слова Божого, по правилах церковних … довірені моєму піклуванню душі охоронятиму від єресей та розколів, тих хто заблукав, напоумлюватиму та навертатиму на шлях спасіння … У молитовне чи канонічне спілкування з особами, що не належать до Православної Церкви або перебувають у розколі не входитиму. Завжди усвоєму служінні шукатиму не власні честь, інтереси або користь, але славу Божу та благо Святій Церкві і спасіння ближніх…». Де тут про Москву та про хотіння-нехотіння? Браття, будьмо чесними!

У своєму зверненні ви продовжуєте:

Отці, не бунтуйте народ, ваш протест проти Української Церкви розцінить Господь Бог як зраду свого народу. Невже ви не знаєте премудрі слова премудрого Гамалиїла, учителя Ізраїля: «якщо це діло від Бога, то щоб нам не стати противниками Бога» (Діяння 5,39). Така діяльність суперечить Святому Письму, канонам православної церкви і тверезому розуму. Хто перепитував наших віруючих, коли Сталін прийшов з російським православ ’ям на Буковину, на Галичину? Ті священики, які прийняли Московське Православ ’я, служили своєму народові у Російській Церкві. А нині ми вже маємо ласку Божу служити своєму народові у своїй державі, у своїй Церкві. Що варті тут клятви на вірність Москві, чужому центру держави-агресора? Де правда свята?

Увага! Відповідаємо на ваше риторичне запитання про те, де правда свята. Ми не бунтуємо народ, не йдемо під ваші храми та не нав’язуємо вашим вірним своє бачення. Так нині роблять саме ваші панотчики. Не перекидайте все з хворої голови на здорову! І протестів проти Української Церкви в нас немає. Як можемо ми протестувати проти себе?

Слова Гамаліїла нам відомі. Але, зовсім не певні, що діло, за яке взялися Президент, наша влада та Константинопольський патріарх від Бога. Ви ж не повністю цитуєте заклик премудрого Гамаліїла. В книзі Діянь апостолів говориться так: «І тепер кажу вам, відступіться від людей цих, і облиште їх! Бо якщо … це діло – від людей, то воно зруйнується; а якщо від Бога, то ви не можете знищити його; стережіться, щоб не стати вам і богоборцями!» (Діян. 5:38-39) Ось і ми благаємо вас тими ж словами – облиште нас, дайте нам спокійно молитися, не боріться з вірою православною, «щоб не стати вам і богоборцями».

Про які «клятви на вірність Москві» ви знову пишете? Хто їх давав і коли? Ну просто смішно, у вас всюди Москва, Російська Церква, держава-агресор (хай би їм грець!). Хіба, вам немає більше чого сказати нам? Жадаємо говорити з вами про спасіння, про душу, про вічність, про шляхи до Бога, до Істини! Про реально єдину Церкву в Україні, зрештою. Навіщо вам та Москва? Чого вона така велика в ваших очах? Здається, вам вона більше потрібна, аніж нам… Схаменіться, облиште ту Москву вже…

Нарешті ви закінчуєте такими словами:

Святе Письмо подає подібний приклад. Господь Бог через пророка Самуїла помазав красеня випроханого Саула на царя народу Ізраїльського, а коли цар Саул виявився непокірним волі Божій, тоді Господь через пророка Самуїла помазує Давида — мужа за серцем Своїм, на царя народу Ізраїльського (ІЦарств 13,14). Господь Бог помазав нині Православну Церкву України на служіння українському народові, тобто помазав вести його до пізнання відвічної Правди, до пізнання неосяжного Світла – наднебесного Бога-Творця. Треба акцентувати, що Дух Святий, Який перебував на Саулі, опустив Саула і спочив на Давидові. Тоді злий дух отримав право виснажувати Саула і кончина Саулова була сумна (2Царств 31,4).

Владики, отці, поверніться до свого народу, своїх батьків, братів заради майбутнього своїх дітей, переходьте з громадами і служіть Господу Богу такими якими ви є, ви клятви не порушите, ваша совість чиста, ніякого гніву Божого не стягнете ні на себе ні на своїх дітей. Служіть гідно своєму українському народові, у своїй канонічній благодатній, визнаній світовим Православ’ям Православній Церкві України.

Нехай Господь Бог благословить вас і ваше святе діло.

Управління Чернівецько-Буковинської єпархії

Знову, вибачайте, мені важко прив’язати наведену історію про Саула до ситуації в Церкві, про яку йдеться. Щось такі аналогії та алегорії, напевно, для дуже розумних, для високих творчих натур. А ми ж, люди прості з народу і нам важко докумекати до чого це. Хто тут в нас Саул, а хто Давид?

Добрий же заклик ваш бути зі своїм народом, заради майбутнього, з любов’ю приймаємо. Запевняємо вас, дорогі браття, що так і робимо, зі страхом Божим «служимо гідно своєму українському народові, у своїй канонічній благодатній, визнаній світовим Православ’ям Українській Православній Церкві», оберігаючи вірних від хиби та шкідливих нововведень.

Заклик «переходити з громадами» чи без громад та «служити такими якими ми є», прийняти не можемо. По-перше, не хочемо лишатися «такими якими ми є», завжди прагнемо ставати кращими. По- друге, «переходи», «переміни» в Церкві, відступства, благовидні чи то цинічні зради в ім’я будь-яких земних цілей, не вважаємо гідною християнською справою. Давайте, чесно віддавати кесарю – кесареве, але Боже берегти для Бога (Мф. 22:21).

Ваші умовляння про те, що «ви клятви не порушите, ваша совість чиста, ніякого гніву Божого не стягнете ні на себе ні на своїх дітей» дуже насторожують тай трохи лякають.

Хто ми з вами, щоб визначати порушення чи непорушення чужої клятви? Хто ми, щоб говорити про чужу чисту совість? Хто ми, щобвимірювати міру гніву Божого? А хто нам дав право вирішувати за Господа? Не спішіть, це небезпечно в очах Божих! Не все, що у людей правильно, вірно у Бога. Свята Біблія попереджає: «Мої думки – не ваші думки, а путі Мої то не ваші путі, говорить Господь» (Іс. 55:8), «зухвалі переді Мною слова ваші, говорить Господь» (Мал. 3:13), «тому так говорить Господь Бог: живу Я! клятву Мою, яку він знехтував, і союз Мій, який він порушив, Я поверну на його голову» (Єз. 17:19).

Розумію, що в Київському патріархаті ця тема болюча. Бо і сам ваш Патріархат почався в 1992 році з клятвопорушення. Митрополит (тоді ще, але вже і тепер знову, хоча тільки для Стамбулу) Філарет перед всіма архієреями клявся на Хресті і Євангелії не робити в Церкві заколоту та йти на спочинок. Не витримав, бідолаха, бо владолюбство взяло верх і тоді «пішла писати губернія», аж до сьогодні. Потім, звичайно, об’явили це патріотичним подвигом і мужністю. Але ж гріх ніколи не можна вважати не гріхом. Його можна висповідати, спокутати, виправити, простити. Виправдовувати його і хизуватися ним не можна, бо то є гріх, тобто те, що противне Богу.

На жаль, не лишень Філарет робив таке. Герої, про яких ви згадували, батюшки-активісти 90-х років так само кривдили свої клятви Церкві, так само не боялися «стягнути гніву Божого». І наслідки саме того ми бачимо в неустроях та незгодах церковного життя в Україні дотепер.

Звичайно, дякуємо за високе благословення від священиків вашого управління, хоча, по апостолу Павлу, «менший благословляється від старшого» (Євр. 7:7). Але, то байка, ми цього не помітили.

А також дякуємо вам за високу оцінку нашого діла. Берегти віру, стояти на сторожі правди в наш лукавий вік, насправді, свята справа. Шкода, що не завжди ми з цим даємо собі ради. Якщо би всі ми добре та щиро з молитвою і терпінням це робили, то всі люди побачили б Істину, Якою є Господь Іісус Христос, залишили би всі лукаві мудрування світу цього та з’єднались би в Єдину, Святу, Соборну та Апостольську Церкву.

Ось така вийшла відповідь на ваше звернення, дорогі члени Управління Чернівецько-Буковинської єпархії. Мені трохи і незручно було відповідати такими гіркими, іноді, гострими та саркастичними висловами. Але, здається, ви не залишили мені вибору, бо порушені питання такі болючі і серйозні, що толерантність чи штучна ввічливість тут ні до чого.

Ситуація дуже складна. Наші правителі, за участю Стамбулу, створили для вас ПЦУ. Ми цього не прийняли, бо відчули в цьому процесі забагато зайвих нецерковних складових. ЗМІ вже тріумфують,

люди далекі від церковного життя радіють. Проте неозброєним оком всім видно, що щось йде не так. Ви ж, як ніхто інший, знаєте, що не сталося очікуваного. Суспільство не згуртувалося, а ще більше розполяризувалося. Фактором поглиблення роз’єднання стала саме віра.

Люди, які пішли за вами, не хочуть розуміти нас, нашу позицію. У всьому в нас вони вбачають політику і користь, підступство, зраду і оману. На жаль, ваші панотці інколи підігрівають такі настрої. Демонстрація агресії при «переходах в ПЦУ» аж ніяк не сприяє порозумінню між віруючими.

Люди, які залишились з нами, бачать поспішність, невиваженість та неґрунтовність ваших дій і лякаються змін та нововведень, що сіятимуть подальшу плутанину та невизначеність. Вони відчувають потребу захищатися від цього і тому відповідають на агресію.

За минулі роки всі реально побачили, що вилікувати те, що помилково вже зроблене в Церкві важко, виправити релігійну ситуацію безболісно неможливо. Взаємними звинуваченнями та згадуваннями минулих образ ділу не зарадиш.

Що робити? Як об’єднати наших та ваших людей в єдину православну сім’ю? Певний, невідкладно нам треба шукати спільного знаменника. Отож, шукаймо його! Шукаймо з терпінням та молитвою до Подателя всіх благ.

Наразі давайте хоч спробуємо придивитися один до одного, спробуємо поважати позицію опонента. Ми живемо поряд і нас об’єднує більше, аніж роз’єднує.

Вірю і сподіваюсь (і молюся за це), що прийде час, коли все стане на своє місце і у Церкву повернеться мир, а наші тимчасові непорозуміння вичерпаються. Це не буде незабаром, але буде обов’язково, якщо ми будемо до цього прагнути і хоч щось для цього робити.

  Владико і отці, дякуємо, що ви так щиро визнали, що ви московські, аж приємно. Це, мабуть, не наша сліпота, це так бачить весь український народ.

  Ми не побачили тієї щирості, коли чули як проклинали священики загиблих на війні синів українського народу. Ми не побачили тієї щирості про яку ви говорите. Як ми зболіли, щоб ми були однодумні, разом, служили нашому народу, а не проклинали.

  Невже 20 млн. православних християн України нічого не роблять тільки шукають як би на вас набрехати? Таж ми  навчені живим досвідом, тавровані неканонічні, неблагодатні, а це все була неправда, бо вже стали і канонічні і благодатні і Вселенський Патріарх для вас перестав бути Константинопольським, а став Стамбульським. Невже це неправда? Хіба це ми на вас набрехали?

  Як би ми хотіли, щоб ми разом служили Богу і українському народові, та нажаль, це знову неправда, Москва все одно стоїть між нами.

  Тут опущений один нюанс історичний. Українською церквою торгували як худобою, то невже ми не варті бути християнами, щоб нами не торгували? Соболі, червінці… Вселенська Церква як тіло Христове залишається завжди Незмінною, Святою, Соборною, Апостольською. Церква є Тілом Христовим, а не предметом торгу і торгівці повинні, як нагадує Вселенський Патріарх Варфоломій І, визнати українську Церкву своєю Церквою-Матір’ю, а не торгувати нею. Маю до Вас екклезіологічне питання: невже Вселенська Церква стала сьогодні модерною?.. Які зміни прийняла Вселенська Церква, коли Українська Церква увійшла у сім’ю Православних Церков? Вона додала щось до канонів чи відняла від віровчення? Чи змінила його? Хочете поваги, А нас як поважаєте?

  Ваше бажання передбачила Верховна Рада України і вам залишає право бути Російською Церквою в Україні,купатися в їхній благодаті тільки відпустіть народ свідомий, який хоче бути українським народом і перебувати в Православній Церкві України. Сам фараон відпустив народ. Вих.13, 15.Не чекайте, щоб вас Сам Господь Бог змусив відпустити український народ в Православну Церкву України. Будемо вдячними як не  будете заважати визначенню кожної парафії – українська вона чи російська.

Як Ви мудро сказали. Робіть це скоріше, уже 30-ть років чекаємо. Господи, допоможи нам у цьому. Не знаємо про стамбульську благодать ні про московську, якою ви нас присипляли 333 роки, але благаємо Спасителя розіп’ятого, щоб з Єрусалиму і Вселенському Патріархові і всім Патріархам Православних Церков і Українській Церкві, українському народу дав Свою благодать, бо заради нас Спаситель розіп’явся.

Як вам не соромно за таку наругу над Вселенським Патріархом? Як з вами ставати поруч, молитися Розіп’ятому, якщо ви чекаєте благодаті зі Стамбулу чи з Москви, а не з Єрусалиму, з гори Голгофи?

Ми не брешемо нашим християнам як Московські 30 років. Ми поміняли колонію імперії на українську Державу, а в Церкві ми нічого не міняли. Були канонічними і є, бо Українська Церква, коли була поневолена в Україні, то вона перебувала вільною за кордоном, звідки у 1990-му році повернулася на Батьківщину. Пора не тільки єднатися на словах і треба перестати обманювати український народ. А об’єднатися не зуміли на соборі 15-го грудня 2018 року, нині приєднуйтеся, ще не пізно.

Ми вас попередньо вже просили: не заважайте українському народу визначитися. В переліку учасників зборів ви опустили назвати тітушок московського духу, спортивної статури, які роблять роздор у кожному селі. Де їх не було, там на парафії – мир і благодать. Благаємо не посилайте більше їх на збори.

Насильство Христос засудив – постав меч твій у його місце, хто мечем воює, від меча загине. Так Галичину завоювала була Церква і загинула. 333 роки тому інші завоювали були Українську Православну Церкву, а 15 грудня 2018 року вона звільнилася з 300-літніх кайданів. Відпустіть кайдани і будемо єдиними. Ізраїльське рабство дозволяло раба ізнуряти не більше 6-ти років, а потім наступав рік ювілейний і наступала повна свобода. Відпустіть рабів своїх на свободу. Навіть фараон відпустив.

 Авраам чекав і дочекався і зрадів. Так наші прадіди чекали і дочекалися і зраділи. Не забирайте у наших прадідів їх радості. Ін. 8, 56. Дорогі, не біжіть, бо носа розіб’єте, а приходьте з миром, з правдою, з гідним лицем християнина, а з документами у нас усе порядок.

Ваша країна єдиного українського єпископа переслідує, а український народ годує 90 єпископів чужої Церкви. Буковина простора достатня, знайдеться місце іще 3-м, а може і 4-м єпископам Московського Патріархату. Тільки покиньте Москву із своїми парафіями, зі своїми священиками, переходьте, благаємо. Нехай не багатіє ні Данило, ні інший хто. Данило вже заслужив на відпочинок і радий би уже віддати вам правління в ПЦУ, а не в УПЦ МП.

Господь Бог створив дерева плодовиті харчові, створив і будівельні, створив тварин, які харчують людину, а інших, які своєю силою служать людині. Так і людей Господь Бог створив і дав їм різне покликання. Невже Творець помилився? Про вождів імперій і націй історія скаже, мабуть, уже після нас. А на даний час в Україні ситуація благородна, мужі державні зробили те, що давно  повинні були зробити, і якщо б мужі державні не зробили цього, то 30-літній хаос, який панував досі, міг би продовжуватисястоліттями. Може Господь допоможе скоріше християнам України визначитися і нехай наші діти живуть у мирі, в християнській злагоді, як і всі інші християнські народи, і будують багату і міцну українську Державу і духовну Православну Церкву. Гадаємо, що український народ у Бога камінням не кидав.

Христос попередив що будуть вовки в овечих шуірах. Мт 7,15.По плодам їхніх пізнають їх.Не збирають з терновника винограду… Лк.6, 44.Всяку рослину, яку не насадив Отець Небесний вирвуть. Мт.15, 13. Свого часу мудрували Вавилоняни, Содомляни… Так можна мудрувати якби вдалося Бога за ноги зловити. Правда є правдою. Знаменитий Гамалиїл навчив всіх нас: якщо це діло не від Бога, то саме собою помре. Дії.5, 39. Дивімося, щоб не стати противниками Божими. А що ми слов’яни, ми це не забули. Це вам треба нагадати, що ви не у слов’янській країні і Церкві. Не знаємо, чи ви пам’ятаєте, що Російська Федерація теж не слов’янська, а називає себе сестрою слов’ян і робила «содружествослов’янскіхнародов» і «рускій мір», який породив війну. Не слов’янин очолює Церкву слов’ян, а вони за нього голову кладуть.

А мова – не є проблемою зовсім… Лиш би ми хотіли молитися, а не сваритися. Господь Бог дав нам розум і приймає від нас поняття, що ми хочемо, а не якою мовою молимо Його.

Святі Києво-Печерські ані Почаївські не викидали записки поминальні московських християн, а покірно молилися за всіх.

Мова Церковна давня Болгарська якою вже й самі Болгари не моляться. За чим плачете. Ваш блаженніший українську мову назвав базарною. Невже ви мудріші за нього? Ми з вами згідні. Ви нас переконали, що ви щирі українці. Ви навіть українською мовою проклинали синів, героїв українських матерів. Молитися не зовсім зручно, а проклинати дуже приємно українською мовою. Навіть по-українськи кажете «Стамбул», а не по-слов’янськи – Константинополь.

Навіть Андрія Боголюбського наша Церква не викинула з календаря. Наша Церква заборонила робити війну між святими і коли канонізували святих Московською Церквою, Українська Церква вичікувала призначення дня пам’яті, щоб не двоїти день пам’яті. Благаємо вас, не хитайте Небом, дайте святим спокій. Мало того, що хитаєте державами Сходу і Заходу вашими слов’янами, не хитайте бодай Небом. Не робіть війни між святими, благаємо.

Блаженніший митрополит Єпіфаній згідно канонів Церкви поминає всіх предстоятелів Помісних Церков, в тому числі і патріарха Кирила. Виникає питання чому ж митрополит Онуфрій не поминає всіх предстоятелів Помісних Церков а тільки патріарха Кирила, якщо ви говорити що ви самостійна і незалежна Церква. Це ваша проблема, але не одурюйте український народ. Верховна Рада України місце для вашого існування в Україні і патріарха Кирила залишила. А український народ має владику Епіфанія.

Покажіть у диптиху Вселенської Церкви місце і назву Вашої самостійної Церкви. Наше місце у диптиху 15-те і його бачить та чує весь світ православний. Хто призначив і затвердив митрополита Онуфрія на Київську кафедру? З якої причини голова Вашої Церкви є членом синоду РПЦ? З якої причини усі архієреї і всі єпархії вашої Церкви зачислені до складу РПЦ? Апостол Павло казав: хто жив по закону, по закону судиться, а, мабуть, хто керувався чистою правдомовною совістю, теж отримає похвалу. Як ти вчиш іншого не брехати, не вчиш себе самого? (Рим. 2,21) Світильник тілу є око, якщо око в тобі – темрява, то якою ж темрява є? Мт.6, 22.

Українськість наша полягає в тому що розвалилася імперія, в якої Україна була колонією. З наших рук впали пута, українська нація і держава має своє буття ще до нашої ери, чого немає в імперії. Революції немає по парафіях просто український народ має свою мову, свою історію, свою землю і має право сказати своє слово. Ніхто Євангелії не повикидав, а вони служать на сповідь, до покійника, бо це Христос. Ми ж не викрадаємо ні Євангелії ні Антимінси, як з Печерської Лаври мощі. Україна не завойовник племен, а праісторичний народ, був поневолений , а тепер став вільним і має право, як усі етнічні народи. Хіба не знаєте, що апостол Андрій на початку нашої ери вже мав до кого прийти, а вас ще не було. Шкода що священики, – сини українського народу,забрехалися і самі в свою неправду повірили, і нею нафарширували наш український народ. Самі стали зрадниками своїх батьків, братів, дітей та Слава Богу український народ очі протирає. Євангеліє на якій мові б небула вона є Христос. Нагадую, що апостоли писали Євангелію розмовною грецької мовою,а не клясичною, науковою, і не єврейською. Латинська церква тільки латинською мовою проповідувала, а прадіди слов’ян зробили переклад зрозумілою мовою. І ми нащадки славних прадідів мудрість Христову в Євангелії хочемо донести до найпростішого людського розуму. Христос проповідував для митарів і грішників. Погані українці ті що зраджують свій український народ. Станьте і ви порядними українцями, йдіть у ногу з усім українським народом. Благаємо…

Ви дуже влучно визнали, що ваша Церква звершила гріх симонії.

 Ми не оглядаємось за статками курячих ніжок і інших зажитків, і навіть байдужі до ваших ласощів, якими ваша Церва шукає поплічників, які б підтримували перехрещування, повторні шлюби, після священиків з апостольським преємством. В нашій Церкві не було «солодкого»оберпрокурора. Москва червонці сотнями разів відібрала, Вселенський не в боргу перед нею. Кривди немає. Ви самі творили злочини, що заслуговували прокляття, а українських церковних і державних діячів проклинали. Не таємниця ні для кого, що ваша Церква підтримує фінансово слабкіші Церкви, але не по-братськи, а плекає ворогів Української Церкви, а «Не Московському Православ’ю».Вийми колоду зі свого ока і незаглядай за скалкою в свого брата, Лк. 7, 5. дозволь нехай кесареве буде кесареві.Лк. 20, 25. Щось ви, рахуючи чужі статки, забули назвати скільки міхів з грошима ви возили з Київської та Почаївської лавр. За українські гроші відбудований Данилівський монастир у Москві, а скільки сумок з подвійним дном їхало і їде до Москви. Український народ працьовитий, заробить, з усіма поділиться, дивіться як ситно годує – усіх 90 єпископів ваших.

Хто з вас без гріха, першим киньте камінь.Ів. 8, 7. Ви щось недослідкували за вашими патріархами, так швидко забули крилаті вислови «ваші радості, наші радості…», а Церква на чолі з патріархом мусіла тоді радіти коли атеїсти вбивали християн. Наш патріарх у вашій смолі варився. Хвалимо Бога що він з нами став нашим.

Ще немає 140 років як ми стали канонічними, тільки 29 р. Усіх єпископів Української Церкви покрила ікономія. Якщо Російська Сталінська Церква була проклята царськими єпископами,що були на засланні на Соловках і вижила, то Українська Церква буде мати майбутнє. Ще в 90-му році ваші патріархи хотіли руками та устами Константинополя розправлятися з Українською Церквою, та не вдалася їм така мрія. Господь поміняв нас місцями, ваша Церква сьогодні неканонічна, а наша благодатна.Ви ще забули обплювати Варлаама з вашої Церкви, який дав сан нашим єпископам. Про Чекаліна не грішіть, він був єпископом. Копія документів є в Чернівцях, в газеті.

Ви підійшли дуже близько, цей абзац характеризує вас.

Дякуємо за вашу пильність і старанність, ми так не вміємо.

Чекаю Владико коли ми прозоро зустрінемося.

Невже це злочин?

Так.Слава Богу український народ дочекався автокефалії.

Все написано правильно.

Не всі в Україні живуть доларами лиш ті що мусять Москві платити.

Все це вірно.Ви ще опустили згадати православних атеїстів.

Щось ви помилилися, бо ваш патріарх ніколи не проповідує про спасіння, а про політику, «руський мір». Мабуть через те 1593 р. Ваша Церква не взяла томосу, а тільки розписку про червінці і соболі, а томосу немає. Самодержці завжди хотіли «покірної Церкви» і посилали «цукерковогооберпрокурора». Вселенський патріарх, мабуть, не був байдужим і впопередні століття і сказав, що український народ за минуле століття тричі заявляв про прагнення своєї незалежності. Нас не дуже дивує, що ваша Церква за останнє століття не чула від українців слова «автокефалія», але на відміну від вашої «канонічної» Вселенський Патріархат чув усі три прохання Української Церкви про автокефалію і вичікував нагоди по-батьківськи допомогти. За те, Господи, спаси його.

Камінь, який відкинули будівничі, став в основі світової будови. Лк. 20, 17. Саму Благодать не те що не визнали, а топтали в Римі три століття, породивши мучеників.А наступні три століття – це гоніння злим духомЦеркви Христової через помилкове віровчення. А ви нині такі благодатні.Сам, мабуть, Христос «немав» стільки благодаті, скільки у вас накопичилося. Українська Церква заледве має 30 років після свого воскресіння.Невже ви непам’ятаєте, що сталося в 40-их роках після воскресіння Ісуса Христа?Не пам’ятаєте як римський полководець Тит розсіяв по всьомусвіту канонічних і благодатних розпинателів. Якщо мова йде про нас, то ми не брехуни. Господи, не позбав нас Своєї благодаті.

 Чим яскравіше сонце, тим темніша тінь, чим Христос яскравіше світлий, тим Юда і розпинателі темніші. Симеон Богоприїмець сказав до Богородиці, що Христос народився і буде на падіння і на вставання багатьох. Навіщо   змушуєте нас нагадати вам про ваших єпископів, патріархів, про діяльність   яких соромно й згадувати? Рим. 1,27. 1 Кор.6,9. 1 Тим.1, 10. Злий дух як лев шукає кого б пожерти.1 Пет. 5, 8. Ні ми, ні ви не впевнені у собі, що Господь нас не відступить. Разом благаймо Христа і вперто мовчімо, щобХристос не відступив від нас.

Стверджую, що вийти з неканонічного стану, згідно Томосу 1924 р. Українській Церкві в Польщі, це означає повернутися в благодатний стан Церкви, під омофор патріарха Матері-Церкви. Невже вам це ще не зрозуміло,Вселенський вже це доказав.

Коли митрополит Сільвестр(Косів) був змушений клястися у вірності Москві, то хіба Москва не змусила всю українську Церкву стати переступниками клятви Матері-Церкві? Повернутися з неканонічного стану означає звільнити прадідів з насильної клятви. Так зробили Патріарх Вселенський і папа Римський у 1965 році, коли знімали клятви попередніх пап і патріархів, щоб звільнити попередників від помилок. Чому не звільнити і наших прадідів від насильницької клятви? Прикро дивитися, коли окремим священикам легше бути зрадником свого народу і своїх дітей, батьків проклинати, тільки агресора не зрадити.

Все написано правильно.Тільки так робіть. Коли Москва намірялася перейняти перше місце Константинополя на себе в 1949 р., на базі яких канонів більше 200 років снувала теорію третього риму?Щодо присяги, тоді ви змусили Українську Церкву до переступу цієї ж присяги і сьогодні робите те саме з Українською Церквою, порушуючи апостольське правило 34. Україна ж стала державою і має право мати свого першого єпископа. Кожний народ нехай має свого першого єпископа і має свої межі (Труль. соб. 38).

Тут все правильно. Не ставте Український народ на коліна, відпустіть духовенство з миром в Українську Церкву. Будьте на кінець людьми. Самі переходьте і служіть Українському народу. Харчуєтеся від цього народу і служіть йому і його Державі. Не мучте духовно наш народ, який Вас поважає, руки цілує.

Наша Церква теж вимагає клятви від священика. Не тільки ви святі.

Яйця мудріші за кури. Як ми почнемо вчити Вселенського патріарха, то якою Церква буде. Так Ізраїльтяни вчили Ісуса Христа, а коли не вдалося, тоді розіп’яли. У вас подібна агресія до Вселенського Патріарха.

Про клятви вже сказано… Про спасіння народу Ви не дбаєте. Вам надабольшаястрана. Ваш патріарх ніколи ніде про спасіння не проповідує. Коли ви Москву покинете той ми про неї забудемо.

Ви ще не нагадали що ваша Церква на Буковину принесена на штиках.

Ви так швидко забули як ваші монахи і священики робили насильство над нашими віруючими, які хотіли Української Церкви.

Написано правильно і тільки так робіть, не прикидайтеся біднятками.

Вашої Церкви у Диптихах світового Православ’я немає, де ваша частка у цьому?

Бачимо, що ви філософи, мрійники. Якщо не можете стати, то бодай мрієте бути кращими. Ще є надія.

У вас думки не погані, лише робіть.

Щодо клятви, то ви все можете. Ви ж міряєте благодать – є,чи немає. Ви все в силі, тільки б бажання. Ви навіть визначили благодать Вселенського Патріарха. Оминули Вселенського Патріарха і пішли на змову з папою Римським на Кубу. Хіба ви не знаєте зі Святого Письма, що коли жінка дала клятву, а чоловік заперечив, клятва не виконується? Навіщо заперечуєте священикам з тією ж клятвою перейти в українську Церкву, виконати служіння своєму народові?

Ми зобов’язані приносити мир в совість наших вірян. Менший благословляється більшим. Євр.7, 7. Носіть тягарі один одного і так виконаєте закон. Гал. 6, 2. Щозв’яжете, буде зв’язане, а що розв’яжете, буде розв’язане.Мт. 18, 18.  Ви такий скромний, хоч є архієрей російської Церкви. Російська Церква навіть апостолів поправляла, свт. Василія Великого. Апостоли ісвт. Василій Великий освячували дари без тропаря 3-го часу. А ви скочили над апостолів і Василія Великого. Де у вас така скромність взялася?.. Дивно…

Будьте справді архієреєм і не зв’язуйте, а розв’язуйте і Небо розв’яже (Мт. 18,18). Ваш президент розрішив Зарубіжну Церкву від клятви.

Щодо ваших текстів (Іс. 55,8; Мал. 3,13; Єз. 17,19): так у Святому Письмі ізраїльтяни вишукували тексти, щоби розіп’яти Ісуса Христа.

Дорогі мої, ви ж свідки, що ваш любий екзарх Філарет прийшов уже на Патріархат, наша Церква вже мала патріарха Мстислава, не забувайте. В Українську Церкву пішов може з владолюбства, а може з гніву, бо є підозра, що у вашій Церкві не правильно голоси рахували. Мабуть, він мав бути патріархом вашої Церкви, але не можна було допустити, щоб представник колонії очолював церкву імперії. Не вдавайте що ви цього не знаєте. Не маніпулюйте клятвами. Ваша клятва ніщо варта на патріарха Філарата, бо Помісні Церкви вашу клятву не визнали ні на Мазепу ні на Філарета.

Невже це гріх, що священики і патріарх Філарет дали життя ще одній Помісній Церкві? Де заборонено, що як було 14-ть Помісних Церков, не має права бути 15-та? Якщо священики у 1990 році дали життя новій Помісній Церкві, у чому тут вина, де тут порушення, де тут «розкольники», Церква ж визнана?

Патріарх Філарет був екзархом, а менші єпископи, які давали клятву, ті, яких він святив, його проклинали, у заборону давали. До прикладу блаженніший Онуфрій, патріарх Кирило теж свячений патріархом Філаретом, а він на нього анафему проголосив, яку православний світ не підтримав. Коли святилися, то дали клятву, а потім зрадили, бо не підтримали.

Ти не далекий від істини Мк. 12,34.

Дорогі брати, ви дуже толерантні і ви нас ніскільки не образили. У нас ні кривди ні образи на вас немає, а якщо кривда якась і є, то лиш та, що ви не знами. Дякуємо, чекаємо, що ви будете з нами.

Дорогі брати, перейти в Українську Церкву, якщо врахувати вашу фантазію, є меншим злом ніж створити православну армію та називати кулі для вбивства українців іменами святих. Це ж факт і не потребує пояснень. Здається історія ще такого благословення не знала. Це релігійний прогрес вашої Церкви. Господи допоможи, щоб він був останнім. А хіба у вашій Церкві не правителі? Правителі обезглавлювали Церкву, ставили оберпрокурорів, а Сталін ще у 1949 році хотів забрати першість у «Стамбула», ваша влада така блаженна, така шаноблива. Навіть Вселенського Патріарха загнали у монастир у Володимирі на Клязьмі (від 1589-1591 рр). Так менші благословили більшого. Це істинне смирення.

Справді, 20 млн. українських православних радіють, а ваше ЗМІ тріумфує, бо шукає провокацій. Свята правда всіх об’єднала – і віруючих і не віруючих. Чи ця свята правда вас не засудить? Не заважайте людям робити свою святу справу.

Якби наші священики не працювали то кому Вселенський патріарх дав би томос.

Не створюйте вмисно кризи на парафіях. Ви маєте доручення від Москви доказати, що пролиється кров і ви шукаєте як це виконати. Відпустіть народ, зніміть кайдани ваші.

Не видумуйте агресію, народ мирний і розумний. Не одурюйте розумних. Крилата фраза ваших владоможців: українця не можна перемогти, його можна тільки обманути. Не обманюйте.

Благаємо, відпустіть народ, не обманюйте його, не угнітайте духовно свій народ, якщо у вас щось українського в душі є. Пожалійте своїх. Господи допоможи нам.

Всі єпископи почули голос Константинопольського Патріарха і об’єднали духовенство і віруючих Київського Патріархату і Автокефальної Церкви. Дивіться, до прикладу, яка єдність. Навіщо мучити надуманою правдою тих, які вам повірили. 30-ть років у вас правда надумана. Скільки ще можна вигадувати правду?

Отці, владики, приходьте в ПЦУ і будемо єдині, як у Вінниці усі три конфесії єдині – Автокефальні, Київський Патріарахат і Московський, в одному домі, якому ім’я Україна і ПЦУ.

Радянську державу і радянську церкву ніхто не смів бойкотувати, бо розплата за це була катування і смерть. Ми вже придивляємось 30 років один до одного і ще не придивилися. Не будуйте стіни між нами і вами. У 90-х роках протестували проти України як держави, але держава визнана і є, і так буде Українська Церква. Не бойкотуйте Церкви нині, все налагодиться і буде як у всіх Церквах.

Не гнівайтеся на наші коментарі. Нам би краще мовчати, а не шукати бруду одні в одних та не спокушати сваволею недбалих єпископів та патріархів простий, щирий, християнський Божий народ. На жаль на брудне ми всі здатні і поквапні. Вибачте… Христос посеред нас.