православна церква україни

Чернівецько-Буковинська єпархія

Голові Чернівецької міської ради Клічуку Роману Васильовичу

Прохання

              Управління Чернівецької єпархії має наступне міркування щодо перейменування вулиць в м. Чернівці. Історично вмотивовано для майбутніх поколінь буде не оминути увагою такі церковні великі постаті, авторитети моралі й патріотизму, які будували історію і які служитимуть утвердженням християнства, моралі та є прикладом жертовності, а саме: перший патріарх Київський та всієї України Святійший Мстислав (Скрипник) і Святійший патріарх Київський і всієї України Володимир (Романюк).

            Ці блаженної пам’яті історичні постаті завжди будуть українському народові вказувати на його свідомість, самодостатність і незалежність. Їхнє служіння українському народу піднесло Україну на планетарний рівень і змусило світ уважнити українську державу і українську націю. Діяльність українських святителів, Святійших патріархів Мстислава і Володимира, піднесло лице за націю, за Батьківщину всім розсіяним по країнам світу українцям.

            Нарешті Україна стала з рабського стану самодостатня і виплекала такі постаті, які створили лице українцям і не українцям всіх держав і церков.

            Наші краяни можуть пишатися, що активні буковинці взяли посильну участь в першому організаційному Соборі 1990 р. 1-6 червня, тобто долучили свій голос за українську Помісну Церкву, взяли участь в обранні першого патріарха Української Помісної Православної Церкви Мстислава (Скрипника) та одні серед перших створили у 1990-му році Буковинську єпархію незалежної Української Помісної Православної Церкви Київського Патріархату. Вважаємо, що всім буковинцям буде до лиця пишатися постатями наших святителів у всіх кутках світу, кому Бог де судив проживати.

митрополит Данило

6-го січня Навечір’я Різдва Христового, Різдвяний Святвечір. У соборному храмі прп. Параскеви о 09.00. розпочнеться літургія свт. Василія Великого. 17.00.- всенічна.

7-го січня – РІЗДВО ГОСПОДА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА. Буде звершено дві святкові літургії о 7.00. і 9.00.

8-го січня – СОБОР ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ, відбудуться дві божественні літургії о 7.00. і 9.00. 

9-го січня – Першомученика архідеякона Стефана.

Дорогі брати і сестри! Трансляції богослужінь у соборному храмі прп. Параскеви (Сербської) можна  побачити на каналі Чернівецько-Буковинської єпархії ПЦУ в Youtube, також на сторінці Православні Буковини ПЦУ у Facebook.

Наслав темряву і зробив морок, і не могли суперечити слову Його. Перемінив воду їх на кров … Закишіла земля їх жабами, навіть у покоях царів їхніх. Сказав Він, і роями з’явились оводи й комарі у всій країні їх. Послав на них град замість дощу, і вогонь палючий на землю їх. Побив виноград і смоковниці їх, і дерева поламав у країні їх. Сказав, і прийшли сарана та гусінь — без ліку. І пожерли всю траву на землі їх, поїли увесь урожай на полях їх. І умертвив всякого первістка в землі їх, початки всієї сили їх. І вивів ізраїльтян із сріблом і золотом, і не було хворого в поколіннях їх. Пс. 104, 28-37.

Так Господь завжди карає гнобителів, ненависників правди серед всіх народів. Господь застерігає від покарання устами пророків Амоса і Авдія, Ісаї, яке чекає правителів покарання за свідомо дозволену неправду. Так єгиптяни і фараон були сильними і великими, але перелякалися навіть жаби, а за те, що топили дітей, змушені були пити кров.

Але Господь не лише єгиптян, а й народ Божий застерігає, щоб не чинили беззаконня. У цьому контексті можемо сказати наступне. Якщо РПЦ бачать себе обраними, то тут Господь застерігає таку самопереконаність у безкарності злодіяння: «Отож, – учиніть гідний плід покаяння! І не думайте говорити собі: «Ми маємо собі отця Авраама»Лк.3,8. Так у 1990-х роках покладалися в РПЦ на Константинопольського патріарха, але він не пішов за такою неправдою Москви, що до лиця патріархові Вселенському.

Пророк Божий у подібній ситуації застерігає народ покликаний:

Слухайте це слово, у якому я здійму плач за вами, доме Ізраїлів. Упала, не встає більше діва Ізраїлева! повалена на землі своїй, і нема кому підняти її. Бо так говорить Господь Бог: місто, яке виступало з тисячею, залишиться тільки з сотнею, і хто виступав із сотнею, залишиться з десятком у домі Ізраїля. Бо так говорить Господь дому Ізраїлевому: знайдіть Мене, і будете живі. Не шукайте Вефиля і не ходіть у Галгал, і у Вирсавію не подорожуйте, бо Галгал весь піде у полон і Вефиль перетвориться на ніщо. Знайдіть Господа, і будете живі, щоб Він не ринув на дім Йосифів як вогонь, який пожере його, і нікому буде погасити його у Вефилі. О, ви, що суд перетворюєте на отруту і правду кидаєте на землю… Він зміцнює спустошувача проти сильного, і спустошувач входить в укріплення. А вони ненавидять того, хто викриває біля воріт, і гребують тим, хто говорить правду. Отже, за те, що ви зневажаєте бідного і берете від нього подарунки хлібом, ви побудуєте доми із тесаного каменю, але жити не будете у них; розведете прекрасні виноградники, а вино з них не будете пити. Бо Я знаю, які численні злочини ваші і які тяжкі гріхи ваші: ви вороги правого, берете хабарі й перекручуєте у суді справи бідних. Тому розумний мовчить у цей час, бо цей час злий. Шукайте добра, а не зла, щоб вам залишитися у живих, … Зненавидьте зло і полюбіть добро, і відновіть біля воріт правосуддя; можливо, Господь Бог Саваоф помилує залишок Йосифів. Тому так говорить Господь Бог Саваоф, Вседержитель: на всіх вулицях буде плач, і на всіх дорогах будуть викликувати: «горе, горе!», і покличуть хлібороба тужити і майстерних у жалібних піснях — плакати, й у всіх виноградниках буде плач, бо Я пройду серед тебе, — говорить Господь. … те саме, що якби хто втік від лева, і трапився б йому назустріч ведмідь, або якби прийшов додому й обперся рукою об стіну, і змія вжалила б його. Ам. 5, 1-19.

Не завжди імперія буде така велика… Там де стояв великий Вавилон, там нині танцюють біси… Вавилон, краса царств, гордість халдеїв, буде знищений Богом, як Содом і Гоморра, не заселиться ніколи, й у роди родів не буде жителів у ньому; не розкине аравитянин намету свого, і пастухи зі стадами не будуть відпочивати там. Але будуть жити у ньому звірі пустелі, і доми наповняться пугачами; і страуси оселяться, і кошлаті будуть скакати там. Шакали будуть вити у палацах їхніх, і гієни — у розважальних домах. Іс. 13, 19-22.

Чи милі Богу ті літургії, молитви, їхні богослужіння, коли в їх душі така ненависть, така злоба, жага помсти, суди, тиск на інші Церкви, щоб вони не визнавали Українську Церкву. А сою церкву змусили стояти на сторожі імперії. Через те імперія розвалилася без жодного вистрілу.

Якщо піднесете Мені всепалення і хлібне приношення, Я не прийму їх і не спогляну на подячну жертву із повнотілих тельців ваших. Віддали від Мене шум пісень твоїх, бо звуків гуслів твоїх Я не буду слухати. … Чи приносили ви Мені жертви і хлібні дари у пустелі протягом сорока років, доме Ізраїлів? Ви носили скинію Молохову і зірку бога вашого Ремфана, зображення, які ви зробили для себе. За те Я переселю вас за Дамаск, — говорить Господь; Бог Саваоф — ім’я Йому!

Таке видіння відкрив мені Господь Бог: ось кошик зі стиглими плодами. І сказав Він: що ти бачиш, Амосе? Я відповів: кошик зі стиглими плодами. Тоді Господь сказав мені: прийшов кінець народу Моєму, Ізраїлю: не буду більше прощати йому. Пісні чертога у той день обернуться на ридання, — говорить Господь Бог; багато буде трупів, на всякому місці будуть кидати їх мовчки.

Пророк Амос перестерігає не лиш ізраїльтян, але все людство від такого гріхопадіння. Вислухайте це ви, що жадаєте поглинути бідних і погубити убогих, — ви, які говорите: «колись мине місяць у повні, щоб нам продавати хліб, і субота, щоб відчинити житниці, зменшити міру, збільшити ціну сикля й обманювати неточними терезами, щоб купувати незаможних за срібло і бідних за пару взуття, а висівки з хліба продавати». Клявся Господь славою Якова (готував славу Якову. Неправдою, якою нині йдуть самозакохані і вони втратять достоїнства, як втратив народ ізраїльський. Яків не дозволив збезчестити первородство. Він у своїй особі надав первородству гідну честь): воістину повіки не забуду жодного з діл їхніх! Чи не захитається від цього земля, і чи не заплаче кожен, хто живе на ній? Захвилюється вся вона, як ріка, і буде підніматися й опускатися, як ріка Єгипетська. І буде у той день, — говорить Господь Бог: зроблю захід сонця опівдні і затьмарю землю серед світлого дня. І оберну свята ваші на тужіння й усі пісні ваші на плач, і покладу на всі стегна веретище і плішину на всяку голову; і вчиню у країні плач, як за єдиним сином, і кінець її буде — як гіркий день. Ось настають дні, — говорить Господь Бог, — коли Я пошлю на землю голод, — не голод хліба, не спрагу води, але спрагу слухання слів Господніх. І будуть ходити від моря до моря і блукати від півночі до сходу, шукаючи слова Господнього, і не знайдуть його. У той день будуть сохнути від спраги красиві діви і юнаки, які клянуться гріхом самарійським і говорять: «живий бог твій, Дан! і жива путь у Вирсавію!» — Вони впадуть і вже не встануть. Ам.8.

Господь карає людей за їх власні гріхи, а єгиптян покарав за знущання над іншим народом. Не бояться наші опоненти, що український народ терпів, як ізраїльський вибраний Богом народ, 400 років рабства. Можемо й ми в дусі Гамалаїла запитати нині: Чи не звільняє Господь Бог народ український, а поневолювачів чи не захоче покарати? Невже не знайде й зараз на них жабів, пітьми, смерті…?

Едомляни це брати ізраїльського народу. Їх прадід продав первородство з недбальства, байдужості з насмішкою. Нащадки Ісава заздрили благословенням свого братнього народу і ненавиділи їх, раділи нещастю їхньому.

Так високо сидять наші опоненти, як говорить пророк Авдій, і уявляють собі, що вони недосяжні. Не оглядаються у минуле, що їх імперія, яка хитала планетою, лякала всі народи, розвалилася без жодного пострілу. Невже Господь обезсилився, перестав бути могутнім чи відступив від правди? Таким великим був Денниця і хотів возсісти на Божому троні і поставити престіл свій вище зірок. Та звалився у найглибше пекло.

У пекло скинута гординя твоя з усім шумом твоїм; під тобою підстилається черва, і черва — покров твій. Як упав ти з неба, денниця, син зорі! розбився об землю, який топтав народи. А говорив у серці своєму: «зійду на небо, вище за зірки Божі піднесу престіл мій і сяду на горí у зібранні богів, на краю півночі; зійду на висоти хмарні, буду подібний до Всевишнього». Але скинутий у пекло, у глибини пекельні. Ті, що бачили тебе, вдивляються у тебе, розмірковують про тебе: «чи той це чоловік, який коливав землю, тряс царства, всесвіт зробив пустелею і руйнував міста його, полонених своїх не відпускав додому?». Всі царі народів, усі лежать у шані, кожен у своїй усипальниці; а ти повалений поза гробницею своєю, як знехтувана гілка, як одяг убитих, уражених мечем, яких опускають у кам’яні рови, — ти, як потоптаний труп, не з’єднаєшся з ними у могилі; бо ти зруйнував землю твою, убив народ твій: повіки не пом’янеться плем’я лиходіїв. Іс. 14, 11, 20.

Дорогі брати українці, православні, не йдімо слідами Денниці? Навіщо зловтішатися кривдою своїх православних?

Так говорить Господь Бог про Едома: звістку почули ми від Господа, і посол посланий оголосити народам: «вставайте, і виступимо проти нього війною!» Ось, Я зробив тебе малим між народами, і ти у великій ганьбі. Гордість серця твого звабила тебе; ти живеш у розщелинах скель, на підвищеному місці, і говориш у серці твоєму: «хто скине мене на землю?» Але хоч би ти, як орел, піднявся високо і серед зірок улаштував гніздо твоє, то і звідти Я скину тебе, — говорить Господь. Чи не злодії приходили до тебе? чи не нічні грабіжники, що ти так розорений? Але вони украли б стільки, скільки потрібно їм. Якби проникли до тебе оббирачі винограду, то і вони хіба не залишили б кілька ягід? Як обібрано все у Ісава й обшукані тайники його! До кордону випровадять тебе всі союзники твої, обдурять тебе, здолають тебе ті, що живуть з тобою у мирі, ті, що їдять хліб твій, завдадуть тобі удару. Немає у ньому сенсу! Чи не у той день буде це, — говорить Господь, — коли Я знищу мудрих в Едомі і розсудливих на горі Ісава? Уражені будуть страхом хоробрі твої, Фемане, щоб усі на горі Ісава знищені були вбивством. За утиск брата твого, Якова, покриє тебе сором і ти знищений будеш назавжди. Авд.1.

Якби наші опоненти вірили в Бога, то вони були б скромніші, бо залишали б місце правлінню Бога. Та вони, мабуть, думають як єгиптяни, що їхні «фараони» релігійний і політичний це боги. Та вони перелякаються жаби як фараон. Вони на українцях багато експериментували різні новачки. З Неба все видно. В Небі нічого не забувають. Століттями гноїли і гноять українців по в’язницях. На жаль, ми не маємо чим похвалитися, бо ми, український народ свавільний. Багато українців не вірить у Бога, шукають якихось своїх богів, а дехто наче вірить у Бога, та одні виходять на сцену і смішкують, роблять собі забавку з імені Божого, гроші смішками заробляють, інші, пересичені статками сидять в залі і захлинаються від сміху з імені Божого, з Церкви, з священика. Народ Божий міг за два роки заволодіти землею обіцяною, але отакі смішки стали причиною сорокалітнього скитання в пустині. Господь помилував народ та не за їхні чесноти, а заради Свого Імені, бо сказав слово, обіцяв. Я, Я Сам згладжую злочини твої заради Себе Самого і гріхів твоїх не пом’яну Іс.43, 25.

Наші опоненти стоять перед фактом. Як хизували канонічністю в попередніх роках, возили всякі святості: мощі, дари волхвів, запрошували в гості представників інших Помісних Церков, так зараз стали перед фактом, чи самі є канонічними. Вони самі собі не раді. Дорогі парафіяни, дорогий український народе, чомусь Господь не довірив їм святу ідею – побудувати в Україні Помісну Церкву. Свята Росія, коли задекларувала себе атеїстичною, все християнське в Україні руйнувала: храми, збивала хрести, руйнувала свята церковні, зневажили піст, розстрілювала духовенство, закривала духовні школи та друкарні, викрадала чудотворні ікони і мощі, грабили святині і музейні цінності. У Києві не мав права бути митрополитом українець, а тільки росіянин. Коли Печерська Лавра затверджувала архімандрита у Москві, то все наче було нормально, бо відбувалося омосковщення, а коли у Константинополі, то горіли в Лаврі храми, будівлі, бібліотеки, архіви, друкарні. Навіть сьогодні у погоні за «святою Москвою» осліплені наші «релігійні правителі» оминули свої ворота, не впізнали свою материнську хату, заблукали між двома деревами. Господи, нехай вони прийдуть до тями як блудний син і повернуться у батьківський дім – у канонічну Православну Помісну Церкву України. Дорогі парафіяни, ми мусимо ділити чашу зі зрадниками нашими українськими, може Бог дасть їм і вони принесуть покаяння народові України.

Чим смішніші наші гумористи на сцені в побуті, тим рясніші сльози наших правдолюбів. Зроблені зауваги не вичерпані. У нас ще майже на державному рівні, по телебаченні репортується чаклунство, одностатеві шлюби, зраду й розпусту… Наші сини та доньки вправно в чаклунстві та інших безсоромствах беруть активну участь, якщо не передову участь і успішно оволодівають мистецтвом злого духа. Нам треба невідступним терпінням переконати Господа Бога, що нам справді Церква потрібна. Всі ці чорні плями на нашому народі є джерелом сили наших опонентів, саме тому ми терпимо невдачі. Валаам порадив Валаакові, щоб народ ізраїльський не перемагав, виведи до них розпусних жінок, але Господь присік це, бо благоволив послати Месію для спасіння світу. Якби ласкавий Господь благоволив, щоб ми Його не зневажали. Це щось подібне, як було в час життя Ісуса Христа. Спаситель проповідує мораль небесну, а віряни пішли приносити жертви ідолам Лк.13,1. Спаситель сказав: всі так загинете, якщо не покаєтеся. Мужністю, терпеливістю, вірністю Богу будемо почуті Лк.11,8. Спаситель сказав: вогню Я прийшов кинути на землю і як бажаю, щоб уже запалав Лк.12,49. Та доки запалає вогонь небесний Спаситель ще мав багато терпіти. Невже ми достойніші за Ісуса Христа? Не відступімо. Засуджуймо всяке безсоромство і беззаконня, що роблять українці на сценах, і поза сценою, в кабінетах, родинах, в сім’ях. Чим скоріше видалимо зі спільноти неправду, зневагу Бога і ближнього, насмішки з Бога, тим скоріше і потужніше буде майбутнє Української Церкви і Держави.

Як наші опоненти з нас сміялися в попередні роки, так зараз в переляку бігають по судах, залякують простих парафіян судами, змушують віддати злиденний заробіток на непотрібний суд. Та, дорогі брати наші, на вас чекає суд Божий. Не бачите? Не бояться… Лицеміри, дорікав Спаситель, погоду вмієте передбачити, а часу не здатні збагнути Мт.7,5. Вийми колоду з своєї діяльності. Рід лукавий і перелюбний знамення шукає, і знамення не дасться йому Мт.16,4.

Спаситель всяке лицемірство засуджував. Лицеміри! Добре пророкував про вас Ісая, кажучи: наближаються до Мене люди ці устами своїми, й устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене; але марно шанують Мене, навчаючи вченням і заповідям людським.(імперським) І, покликавши людей, сказав їм: слухайте і розумійте! Не те, що входить в уста, оскверняє людину, а те, що виходить з уст, оскверняє людину. Тоді ученики Його, приступивши, сказали Йому: чи знаєш, що фарисеї, (правителі промосковські) почувши це слово, спокусилися? Він же сказав у відповідь: усяка рослина, яку не насадив Отець Мій Небесний, викоріниться. Облиште їх: вони — сліпі вожді сліпців, а коли сліпець веде сліпця, то обидва впадуть в яму Мт.15,7-14.

Ісус Христос докоряв правителів свого часу і запитував чи Іван Предтеча був пророк від Бога чи самозванець. Бо прийшов до вас Іван Хреститель дорогою праведності, і ви не повірили йому, а митарі та блудниці повірили йому; ви ж, і бачивши це, не розкаялися і потім, щоб повірити йому Мт.21, 25. 31. 32. Христос застерігає, що митарі і блудники поперед правителів йдуть до Царства Божого. Неканонічні правдомовні випередять канонічних.

Нахабства у наших опонентів вистачає, бо їм вдалося дещо призупинити орієнтацію народу до Церкви. В минулому столітті за Московського патріарха Пімена українці Америки і Канади просили Вселенського Патріарха, щоб їх прийняв під свій омофор. Московські правителі застерегли Вселенського патріарха, щоб не приймав, бо це «блудні сини матері, Московської Церкви». Вселенський патріарх промовчав, але Церкву української діаспори під свій омофор прийняв.

У 1990-му році знову відродилася в Україні Автокефальна Церква. Патріарх Олексій обурювався і знову клопотав Вселенського патріарха Димитрія, щоб той прокляв «автокефалістів», бо це «блудні сини матері Московської Церкви». Та Вселенський патріарх Димитрій заявив, що український народ за останнє століття вже втретє заявляє про бажання незалежної Церкви і не можна не почути цей народ. (Перше відродження 1921-го року, друге відродження у тридцятих-сорокових роках, і третє в 1990-у році, тобто, наше, сьогодні визнане. Не вбиймо). Вселенський патріарх Варфоломій почув заклик Духа Святого щодо трьохсот літніх прагнень Українського народу і вдоволив їх. Господи, винагороди йому міцним здоров’ям, довголіттям і піднеси його у Твоїй Небесній Славі.

Дорогі парафіяни, коли що доброго робилося без перешкод і надсильного, жертовного труда? Душа болить, що інші парафії пасивні. Ідіть масово. Не вичікуйте. Не дозволяйте, щоб вас гнобили зрадники. Не плямуйте історію села, парафії. Не залишіть сорому вашим дітям. А про сором перед Богом годі й говорити.

Наполеон кілька битв програв. Він побачив як павук чіпляв павутину і теж терпів невдачі, але не відступав і павутину причепив. Після того Наполеон ще боровся і омріяне здобув. У нас програшу немає, бо наша Свята Православна Церква увійшла в сім’ю Православних Церков. Ми не можемо складати рук, відступити від святої справи. Хіба не буде нам соромно як ми відступимо, коли сам Вселенський патріарх Варфоломій невтомно бореться за нашу справу. Святі Помісні Православні Церкви єднаються з нашою Церквою і роблять це дуже в не простих умовах, в умовах тиску та шантажу з боку Москви. Помісні Церкви тут єдині у святому намірі щодо нашої Церкви. Спротив іде тільки з Москви. В той час коли деякі Церкви, як і наші українські священики московського підпорядкування, вагаються визнавати чи не визнавати нашу Церкву, Вселенський патріарх Варфоломій запросив єпископів нашої Церкви бути в Константинополі, взяти участь у висвяті нового єпископа для Вселенського патріархату. Він доказав, що наші єпископи повноцінні і засвідчив, що єпископи і духовенство Української Церкви Московського підпорядкування є не канонічними і їх не має права ніяка Церква визнавати. Вони обманюють український народ, своїх дітей, своїх батьків, а найдивніше – самі себе, ось уже понад 30 років. Колись змагалися довести, що наша Церква неканонічна, бо Константинополь не визнає, а тепер він офіційно визнає і все одно їм не подобається. А ми були і є канонічними і їх благаємо: поверніться у лоно своєї канонічної Помісної Православної Церкви України. Як не соромно в Церкві духовенству, яке проповідує Предвічну Істину – Христа, говорити неправду про Церкву? Повертайтеся, не бунтуйте народу, не робіть роздору. Господь і Православна Церква України вибачить і простить вас, а Отець Небесний прийме в Свої обійми.

Дорогі парафіяни, збурення багато, багато й кривотолків про нашу невдачу. Можна було…, треба було ось так…, чи он так зробити… Можна чи не можна було, а трудності були, бо поборники московського православ’я подібні до тих, хто в Києві на Майдані боролися проти українського народу і української Держави… Дивно, що священики не знають застереження Святого Письма, що Бог карає дітей за вину батьків до третього і четвертого покоління. Вих. 20, 5. 34, 7. Числ. 14, 18. Втор. 5, 9. Пророк Єремія нагадує Святе Письмо, що батьки їли кисле, а у дітей оскомина. Єр. 31, 30. Діти батьків, які нечесно заробляли гроші, з яких годували своїх дітей, далеко не зайдуть. Господь сказав священику Ілію, що за вину його зухвалих синів-священиків, вже онуки почнуть прошакувати, а ще гірше не буде у твоєму роді старої людини, тобто всі з його роду будуть вмирати в молодому віці. 1 Цар.2,31.32.36.

Українська Православна Церква щойно відродилася, а вже має смертельних ворогів. Так, Ісус Христос народився, а Ірод Великий цар ізраїльський з мечем піднявся на двобій з невинним Дитям. Спаситель був гнаний через те, що мав майбутнє – бути Царем Небесним усю вічність. Наша Церква теж повинна мати майбутнє, бо має жорстоких завзятих ворогів. Святе Євангеліє неділі на 13 грудня навчає, що Христос оздоровив жінку, яку сатана зв’язав уже 18 років. Старшина божниці обурювався, але жінку зробити знову хворою уже не міг. Так, старшина московської і римської божниці воюють проти Української Православної Церкви, але поставити на коліна Українську Церкву з ласки Божої вже не можуть.

Москва в Україні затьмарила, нажаль, достойній частині людей розум і не соромиться нацьковувати їх проти своєї Української Православної Церкви, а ще гірше безсоромний злочин – проти Вселенського патріарха. Дорогі віряни, хто приймає пророка за пророка, той має нагороду пророка, Мт.10, 43. а хто зневажає вас, той Мене (Ісуса Христа) зневажає. Ів.15, 23. Лк. 10,16. Хто зневажає єпископа, той відкриває зневагу, боротьбу проти Ісуса Христа. Дорогий український народе, прихильники Москви і обмануті нею діти нашої Церкви, не все вірте своїм вожакам, вони не турбуються про ваше спасіння. Зневага єпископа, це зневага Ісуса Христа. Така нагла зневага просто так не пройде. Ви скажете, що в Російській Церкві теж є єпископи. Російська Церква служила імперії і вже стала нездатною вести вас до Неба. Євреї розіп’яли Ісуса Христа, бо казали, що римляни прийдуть і заберуть наш народ. Ів. 11, 48. Боялися та не оборонили себе. Ісуса Христа розіп’яли та римляни не лиш забрали і собі підпорядкували народ, а полонили, ще й продали його в рабство і позбавили землі обіцяної, на якій вони жили. Торгували ними як худобою. Та сини розпинателів по сьогодні тиняються по світу. Так буде і з тими, які сьогодні воюють проти святої Правди. Коли Христос воскрес, то апостоли почали проповідувати Ісуса Христа. Розпинателі почали війну проти апостолів і християн. Знаменитий вчитель, член синедріону Гамалиїл сказав мудрі слова на всю історію Церкви: якщо це діло не від Бога, то воно розсиплеться, а якщо воно від Бога, то щоб не стати противниками Божими. Дії. 5, 38.39. Не зганьбімося. Вселенський патріарх Варфоломій у 2008 році приїжджав в Україну. Московські владолюбці намірилися його зустріти як господарі української Церкви, а Вселенський патріарх мав виявитися в ролях гостя в Українській Церкві. Та, Константинопольський патріарх тоді ухилився від зухвалої зустрічі, а потім справу вирішив і доказав, що Мати-Церква, Константинополь, і що він господар Української Церкви і завважив, що Московська Церква повинна визнати, що Українська Церква є Матір’ю для Московської Церкви.

Історія ще знає таке. Грузія стала християнською вже майже в часи апостольські. Є легенда, що коли апостоли кидали жереба куди йти проповідувати Христа, то й Богородиця прийняла жереб. Їй випала Грузія, але Господь не дозволив Богородиці йти в Грузію, а віддав Їй гору Афон. Грузинська Церква на другому Всесвітньому Соборі отримала статус автокефальної Церкви. Та московська Церква, яка на люди лицемірно дуже держиться канонів, коли політики завоювали Грузію і її незалежну Церкву, всупереч всіх канонів Грузинську автокефальну Помісну Православну  Церкву зробила рядовою єпархією московської Церкви. Так у 1686-у році поступила і з Київською митрополією. Від 1810 року Грузія несла ярмо до 1917 року. Коли в Росії стала жовтнева революція, тобто Росія мала свої внутрішні проблеми, тоді Грузія вийшла з московської Церкви і відродила свою автокефалію, свій Патріархат. Росія з Грузією робила те, що сьогодні з Україною, але грузини мудріші, бо вони не боролися проти своєї Помісної Церкви, вони не виходили з протестами проти Вселенського патріарха, як сьогодні московити в Україні пікетують Вселенського патріарха біля Софії в Києві на сором Україні. Росія не визнавала Грузію до початку війни з Німеччиною. А потім, коли  їй треба було мати бодай умовний мир, щоб не відкрився другий фронт з Грузією, сказала крізь зуби, що Грузинська Церква є Церква-Сестра. На місце сказати дякую Вселенському патріарху за те, що нашу Церкву ввів у сім’ю Православних Церков і молитися за його спасіння, ми його ганьбимо. Дорогі брати і сестри, не пасімо задніх, а стіймо твердо за святу Божу правду. Це епохальний подарунок.

Наші українські зрадники борються за Москву, не соромлячись давати Москві нагоду хизуватися століттями тим, що українці на Буковині до смерті боролися за Москву. Господь до бунтівних ізраїльтян сказав, що ні один з бунтівників, які виступили проти Мойсея, не ввійде у обіцяну землю. А до ізраїльтян, які обурювалися проти Ісуса Христа, Спаситель сказав: не нарікайте, не обурюйтеся, там де Я (тобто Христос), ви не зможете бути. Ів.13,33.  Господь усе для нас сказав, про все попередив. Ми на вірному шляху. Чим жорстокіша буде з нами боротьба наших ворогів, тим більше ласки приймуть наші нащадки. Ісуса Христа вбили, але сьогодні на планеті Христова Церква найбільша за всі інші релігії. Не вбиваймо майбутнього нашої Церкви.

Митрополит Данило:

«Завершився земний шлях Предстоятеля Сербської Православної Церкви Патріарха Іринея. Від себе та від імені духовенства і вірян Чернівецької єпархії висловлюю співчуття архієреям, духовенству Сербської Православної Церкви та усій пастві Патріарха Іринея.

Буковинців і сербський народ об’єднують спільні історичні події. За Австро-Угорської імперії у Чернівцях розташовувалася резиденція митрополитів Буковини і Далмації. Аби протистояти румунській православній церкві, у 1870-х рр. єпископ Євген Гакман домігся створення окремої митрополії – для буковинців, до яких приєднали і далматинців.

Патріарх Іриней присвятив своє життя Богові. Його християнська любов поселялася у серцях духовенства і вірян. Він настановляв людей на шлях істини, рятуючи від згубних земних спокус. Просимо, щоби Господь наш Ісус Христос на Суді Своєї Любові підніс нагороду  спочилому Патріарху за те добро, яке він зробив, за все, що він робив для Церкви Христової, і щоби оселив його душу, там де немає ні скорботи, ні печалі, ні турбот, а радість у Господі і життя безкінечне”.

Вічна пам’ять і Царство Небесне новопреставленому Патріарху Сербському Іринею!

Данило
Митрополит Чернівецький і Буковинський

Є вже добра традиція щороку цього дня звершувати архієрейську божественну літургію у храмі Віри, Надії, Любові та їх матері Софії у Чернівцях по вул. Білоруській. Владику Данила у притворі храму зустрів настоятель, отець Любомир Мигидин та запросив архієрея очолити службу Божу.

Владика привітав парафіяльну громаду з 30-річчям відродження автокефальної церкви на Буковині та утворення ПЦУ.

“Я вітаю вас отець настоятель і вас, дорогі парафіяни з такими здобутками. Ви побудували святилище Господу Богу. Приходите сюди підносити славу Господу Богу, зливати свої кривди, а також промовити потреби, щоб Господь Бог допоміг вам їх отримати. Нехай Господь Бог допоможе вам зустріти ювілеї вашого храму, завершити оздоблення. Господь Бог підняв нас на ноги, щоб ми могли самі виживати і поділити свої сили Господу, для Його слави. Нехай цей храм служить вам, як у Києві служить вже 1000 років свята Софія, у Константинополі 1,5 тисячі років. Щирою була пожертва будівництва цих храмів. Говорить Господь, що від злодія і блудниці жертва не приймається. Ця жертва не чиста, тому й храми руйнуються чи то війною, чи лихом природи.

Нехай Господь Бог дасть вам Духа молитви, щоб ви не забували молитися, а це святилище щоб служило вашим нащадкам. Нехай у вас народжуються достойні нащадки, які б могли служити Господу Богу і самі були учителями моралі небесної”.

Владика нагородив активних парафіян та жертводавців митрополичими грамотами та орденами.

Не гнівімо Бога, бо наші батьки і діди вже пережили кризу духовну. Вони не мали можливості навіть по радіо послухати Літургії, бо російська безбожна  влада навіть по радіо гасила хвилі і не давала послухати. Ми тепер маємо таку розкіш, таку благодать. У кожному селі великому і найменшому служиться Літургія, приноситься свята Жертва, а ми навіть не спромагаємося прийти, взяти участь. Ми швидко забули як російська влада закривала храми і не допускала віруючих до храму. Пов’язку взяти на уста, не так багато кривди. Якщо уста закриті, то ми можемо Літургію бодай слухати і бодай подумки взяти живу участь в Літургії.

Дорогі парафіяни, подаємо до Вашого розуміння тексти-зітхання молитв Святої Літургії, спомину Кривавої Жертви Христовою, тобто з соборного Богослужіння.

Що таке Соборні молитви? Соборна молитва має ту перевагу, що зосередження в Бозі набуває будь-який член зборів на молитву і молитва приймається в Бозі від усіх. Для розуміння треба сказати ще так. Коли священик читає молитву, тоді Церква, собор віруючих, засилає думки молитви, яку читає священик, до Господа Бога, а коли собор віруючих читає молитву, тоді священик заносить думки, акцинтуючи молитву віруючих перед Богом. Таким чином соборна молитва прогресивна і завжди Небо її вислуховує. Якщо декілька членів розсіяні увагою, а один зосереджений, то молитва одного приймається за всіх і в цьому саме прогрес соборної молитви. А коли немає собору віруючих, то Ісус Христос сказав, що де зберуться двоє чи троє, там Він серед них. Спаситель передбачив наше недбальство і все одно не покинув тих, які прагнуть спасіння, бо сказав: багато покликаних, та, нажаль, мало обраних. Ми тут не будемо торкатися індивідуальної, домашньої, хатньої молитви. Вона має вартість, силу, якщо ми у святкові і недільні дні перебуваємо у Церкві.

Зосереджуємо Вашу увагу на думках молитв, які священик тихо читає на Святій Літургії. Саме слово Літургія гр. Λειτουργία перекладається як “спілька справа”, тобто справа, на звершення якої усі сходяться разом, щоб спільними зусиллями звершити її.

Перша молитва священнослужителя за віруючих на Проскомидії, коли священик готує хліб (агнець) і вино до освячення і там поминає імена зі списочків віруючих, які подали пом’янник на молитву, і за тих, які особисто присутні у храмі з даної парафії чи з чужої прийшли у гості з якоїсь нагоди і перебувають у храмі.

Наступна молитва за тих, що принесли і за тих, за кого принесли: «пом’яни тих, що принесли, і тих, за кого принесено». Кого поминати як нема тих, хто принесли, ні тих, за кого принесли? Ми такі створили обставини, що вже майже промовляємо з сатаною до Ісуса Христа: скажи нехай це каміння стане хлібами Мт 4,3. Тобто пропонуємо Богу підміну і обман. Бо ми не присутні у церкві на Богослужінні, але в той же час кажемо, що взяли участь у ній онлайн. Господь творить людину з неживого каменя і творить дітей Авраамові. Але наша тільки присутність у храмі на Богослужінні перетворює нас з бездужних черствих на духовних живиих, перетворює нас у дім Божий, храм Бога живого. Якщо ми будуємо цей духовний дім Божий із себе самих, це значить, що ми в основу Церкви кладемо своє реальне духовне життя, а не віртуальне, і формуємо собою Церкву — Тіло Христове, стаємо живим каменем, на якому Христос поклав Свою Церкву і ворота пекла таку Церкву не здолають.

Наступна молитва: «…зглянься на нас і на святий храм цей і подай нам і тим, що моляться з нами…» Хто молиться з нами? Де є ті, що повинні бути присутні в храмі? Більшість з нас буває в храмі, нажаль, двічі – коли принесли похрестити і коли принесли похоронити. Не обманюємося, дорогі парафіяни. В розвалку в кріслі за чашкою кави вдома через телевізор чи онлайн-трансляції не доберемося до Неба. Є такі що радіють: ой, було переглядів 6 тисяч чи 8 тисяч, але це випадково. Натиснули кнопку і вийшли, а навіть якщо й залишаються на зв’язку, це не означає, що вони присутні в храмі за Святою Літургією.

Наступна молитва: «…освяти тих, що люблять красу дому Твого, прослав їх…» Кого освятити, хто прийшов любити красу дому Божого? Кого прославити? Тих, що сидять у хаті, п’ють каву і засуджують священиків?

Наступна молитва: «… прийми ці спільні і однодушні молитви… як Ти обіцяв виконати прохання двох або трьох, що згодяться в ім’я Твоє, Сам і – нині прохання рабів Твоїх на благо їм сповни…». Де є ті, що зібралися в ім’я Христове? І в якій спільній молитві може священнослужитель їх об’єднати? Церква – це собор людей, об’єднаних вірою, яких очолює священнослужитель – носій Духа Святого. Якщо ми сидимо вдома за чашкою кави, кого і як може очолити носій Духа Святого — священик? Кого освятить Дух Святий, як нас немає у храмі?

Наступна молитва: «… вчини, щоб з нашим входом відбувся і вхід святих ангелів…» До кого прийдуть ангели, з ким будуть вхід робити як ми сидимо вдома або на природі? Господь же кличе нас вийти з Єгипту духовного розслаблення і прийти до Церкви на молитву.

Наступна молитва: «…Ти удостоїв нас і в цю годину стати перед славним Твоїм жертовником і належне Тобі поклоніння і хвалу приносити…» Хто прийшов принести Богу молитву і поклоніння? Справді, поки не було епідемії, ми ставали на коліна і робили поклони доземні Господу Богу. Це було вразливо, здавалося, що з нами присутні собори ангелів, було відчуття небесної величі, а сьогодні ми повтікали. Від Кого повтікали, куди повтікали? До пекла? Пекло на нас зачекає. Ми ні молитви не творимо, ні поклонів нашому Спасителеві за Його жертовність і за понесені тортури хресні. Чи це не сповнюється пророцтво пророка Даниїла: мерзота запустіння на святому місці?

Наступна молитва: «…Сам, Владико, прийми з наших грішних уст Трисвяту пісню цю…» З чиїх уст? Як ми можемо з дому приєднатися до Трисвятої пісні?

Наступна молитва: «…Поглянь з неба, Боже, прийди й подивись на виноградник цей, і утверди його…» Виноградник – це собор віруючих, зібраних в Церкві. Про такий виноградник Господь сказав, що відніму огорожу і дам вхід диким звірам, щоб його нищили, і диким кабанам, щоб його виривали з коренем. Чи ми не готуємо собі це? Якщо ми вдома, ми втекли з Церкви. Який ми вдома виноградник, де виноградник? І тепер злий дух має право нас знищувати як дикі звірі і виривати з корінням рід наш, як це робить дикий кабан з виноградником.

Наступна молитва: «…Засяй в серцях наших богопізнання Твого нетлінне світло, і відкрий мисленні очі наші на розуміння євангельської проповіді Твоєї. Всели в нас страх блаженних заповідей Твоїх, щоб ми, подолавши всі тілесні похоті, провадили духовне життя і думали і чинили все вгодне Тобі…»

Кому відкрити очі на євангельські правди, хто буде перемагати похіть як ми сидимо вдома, і Церква не освячує нас на подвиг? Апостол Павло навчає, що хто «незаконно, тобто поза Церквою, подвизається, вінця не здобуде». Господь Бог дав Адамові велетенський розум, а коли він згрішив, злий дух перевернув і обмежив розум Адама. Господь Адама вигнав з Раю, але коли Адам заридав, то Господь обіцяв, що поверне райське блаженство, тобто поверне розум втрачений сваволею Адама. І повернув. Святе Письмо, Свята Біблія — це є той велитенський розум, який був даний Адамові. Ми Святим Письмом повинні відновити відродити розум втрачений в Адамі. Тоді з такими людьми Премудрий Господь може ділити Свою вічність. Так Пречиста Діва Марія виростаючи в храмі єрусалимському слухала закон Божий, що читали левити по суботах і настільки підняла себе, що виявилась здатною розмовляти з архангелом у час благовіщення. З яким розумом предстанемо ми перед Богом? Ми наче євангелію слухаємо, але розуму не хочемо прибавляти, бо не виконуємо написане у святій Євангелії. З ким зможе Господь ділити Свою вічність, яке буде нам у Ньому благо, якщо не відновлений розум. Ми нашим розумом здатні лише вдосконалюти падіння, розпусту, крадіж, помсту. Ми чесноту Євангельську розумово не так ретельно опрацьовуємо, а от помсту, розпусту ми так вишукано обмірковуємо, щоб сталося так як ми хочемо. Тижнями, місяцями, роками виношуємо помсту, щоб докладніше вчинити гріх. Князі пекла з обіймами чекають на нас таких.

Виголошує священнослужитель «будьмо уважні». Кому виголошує як нас немає? Хто має бути уважним: хоругви, стіни? Спаситель казав, що як ці замовкнуть, то каміння заговорить. Замовкаймо, дорогі парафіяни, Господа Бога прославить нежива природа.

Наступна молитва: «… прийми від рабів Твоїх цю щиру молитву, і помилуй нас з великої милості Твоєї, і пошли всю щедрість Твою на нас і на всіх людей Твоїх…» На яких людей, де ті люди, для яких священик просить зіслати всю щедрість Сотворителя, Відкупителя? Дорогі віряни, чи ми бачимо, що кожна молитва Святої Літургії підноситься за віруючих, за нас, християн, а ми втекли???

Наступна молитва: «…сподоби нас і нині стати перед святим Твоїм жертовником і припасти до милосердя Твого за людську несвідомість…» ця молитва направду розкриває всю нашу недбалість, лінивство, безвідповідальність.

Наступна молитва: «…дав нам безвинно і неосудно стояти перед святим Твоїм жертовником. Дай же нам і тим, що моляться з нами….» Священики за себе сказали, що «дав нам», бо стоять перед жертовником. А де ті, що моляться з нами, кому дати ласки чи благословення чи спасіння, хто молиться? Кому?..

Наступна молитва: «… Ми, що херувимів з себе тайно являємо…» Чи може бути більша честь, як уособлювати херувимів? Це ж честь стояти в ряду найдостойніших ангелів перед троном Царя Всіх? І ми таку честь кинули під ноги і сидимо вдома. Невже пов’язка на устах завадила би нам бути в достоїнстві херувима?

 «щоб підняти Царя всіх…» У цьому тексті покладено дію царя переможця. Коли східні царі поверталися з війни з перемогою, воїни клали щит військовий, цар ставав на цей щит. Тоді воїни піднімали копіями щит до верху, щоб показати усім царя переможця. Цей образ Церква використали у святій Літургії, щоб показати Ісуса Христа, Який переміг пекло. Ми сидимо вдома, п’ємо каву, гудимо на духовенство, а хто піднесе Царя – Переможця пекла, Перемоця смерті? Чи не залишимося ми з переможеним царем у пеклі і під владою смерті?

Наступна молитва: «щоб Благий Дух благодаті Твоєї вселився в нас, і в принесених дарах цих, і в усіх людях Твоїх…» У кого вселиться, як нікого нема? Коли ми прийдемо віддати Йому належне і прийняти те, що ми могли би прийняти, тобто набути право прийняти? Прийняти здобуті Христом і даровані нам задармо заслуги і спасіння від прокляття і смерті.

Наступна молитва: «… коли ми впали в гріх, Ти знову нас підніс і безперестанно все діяв, поки нас на Небо привів…» Ми в гріх впали, беззаперечно. Не будемо нарікати на Адама, бо ми власними гріхами добре обіклалися і не хочемо з гріха встати. Спаситель розіп’явся, щоб привести нас до Неба, та кого підняти, кого до Неба вести як нас немає у храмі? Христос навіть розбійника ввів до Раю, коли той був на місці і зітхнув до Спасителя, а ми як розслаблений жалівся: “немає людини, яка би мене вкинула в купіль”. Немає того, хто вигнав би нас з дому, аби ми ввійшли в купіль жертви Христової і зцілилися від наших гріхів.

Наступна молитва: «… за всі Твої до нас благодійства…» Ісус Христос покидає велич і славу Небесну і приймає приниження, приймає впалу людську природу. Народжується, терпить переслідування від Ірода, втікає в Єгипет, повертається в Назарет назад, а в Назареті – ні житла, ні харчів. Виходить на народну проповідь і заявляє користолюбивому учневі: птиці мають гнізда і лисиці нори, а ти біля Мене не забагатієш, бо Я сам не маю, де голови прихилити, тобто переночувати. Приймає бичування, розп’яття і ганебну смерть за нас хитрих і «дуже мудрих». І сьогодні Спаситель являє Свою присутність у храмі серед віруючих і освячує тих, які зібралися в ім’я Його. Освячує кожного по його спроможності прийняти святість, здобуту Ним бичуванням і розп’яттям, ганебною смертю. А ми втекли, щоб святість Небесну, здобуту тортурами не прийняти, а Він подає і закликає: прийдіть.

Наступна молитва: «…Дякуємо Тобі і за цю службу, що з рук наших Ти зволив прийняти…». Хто з нас дякує, як нас немає? Яку службу приймає від нас, як ми втекли зі служби? Колись Господь Бог приймав молитву віруючих, що зібралися на молитву за ув’язнених апостолів Якова і Петра. За молитвою Церкви земля хиталася і двері в’язниці відкривалися. Молитва Церкви, яка зібралася, не може бути не почута, не може бути не виконана. Але ми налякані віддалися розслабленню. Нема тих, за чиїми молитвами природа б поступилася і повернула все у здорове русло, у мирний стан, щоб повернути мирний будень нашого християнського і земного життя.

Наступна молитва: «З цими блаженними Силами… і ми виголошуємо і промовляємо…» Де є ті, що мали приєднатися до небесних сил? Це ж ангельський світ співає Богу «Осанна». Хто приєднається як ми втекли з храму, нас нема на святій Літургії?

Наступна молитва: «…щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув…» За кого віддав Отець Небесний на ганебну смерть Сина Свого? За лінивих, недбалих, зарозумілих, хитрих, себелюбивих? Яків застерігає: віра без діл мертва. Чи наші діла засвідчують нашу віру? Чи такі наші діла чи  така наша віра варті Неба?

Наступна молитва: «прийміть, споживайте – це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів…» Чи чуємо? За вас! На відпущення гріхів грішника. Чи то ми такі праведні, що нам не треба цієї жертви, чи ми так впали, що вже не варті такої жертви?

Наступна молитва: «пийте з неї всі, це є Кров Моя, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів». Тіло бичоване, потрощене, кров пролита і дарована нам на споживання, щоб нам благодаттю Божою споріднитися з Ним природою, тобто стати Його подобою. Він прийняв нашу впалу природу, щоб нас споріднити з Своєю святою Божественною природою, тобто щоб нас обожнити, а ми від такої святості втекли, заховалися. Куди втекли, від Кого втекли?

Наступна молитва: «Тому і ми, споминаючи все, що ради нас сталося:…» Христос не відпочивав, споглядаючи з неба, а прийшов, принизив себе, прийняв тортури, а ми навіть не можем прийти до храму, і то навіть не прийти, а переїхати пару метрів і зайти до храму. Коли ми винаймуємо робітника, а він не працював, ми йому не платимо. Яка нас чекає заплати як ми не працюємо?

Наступна молитва: «тобі приносимо за всіх і за все». За кого, нас же ж нема у храмі? А за всі Його ласки ми ніколи не дякували Йому і не маємо наміру прийти і дякувати.

Наступна молитва: «… удостой нас причаститися небесних…» Кого удостоїть, кого причастить як нас немає? Якщо ми вже не причащалися, то бодай прийняли би благодать, бо сам храм освячує. Христос казав: якщо ви не були у чужому вірні, то хто вам довірить своє? Якщо ми те, що Христос нам довірив, не виконуємо, то хто нам, себелюбам, довірить освячення, прославлення у вічності?

Наступна молитва: «…на спільність із Духом Святим…» З ким спільність, нас же ж нема? Святі апостоли заради прийняття Духа Святого покинули доми, свої сім’ї і перебували у постах і в трудах, терпіли гоніння і переслідування і тільки тоді Дух Святий освятив їх. А ми наче боїмося вірусу, але більше лінуємося постояти годину чи дві у храмі на Богослужінні. Та, нажаль, ми не лінуємося піти в ресторан, сходити на природу, погуляти в парку, вигулювати хатніх тварин пів дня …

Наступна молитва: «…зглянься з Неба на тих, що вклонили свої голови перед Тобою…» Хто вклонив, де є ті, що вклонили голови Богу? Ми ж кланяємся гріховним задоволенням: їжі, напиткам, одягу, машинам…

Наступна молитва: «прийди освятити нас…» Кого? Тих що в розвалку сидять і ніжаться в кріслах? А може й на природі по онлайну без одягу щиро моляться?

Наступна молитва: «…і сподоби державною Твоєю рукою подати нам…» Принизився, прийняв впалу природу, розіп’явся, а ми не спромагаємося прийти приняти Його милості. Чи, може, ще Свої ласки принесе нам кожному до дому чи на природу? Хіба мало нам того, що Христос заради нас терпів сором, утікав від тих, хто хотів Його камінням побити?

Наступна молитва: «Дякуємо, що і сьогодні сподобив нас Небесних Твоїх і Безсмертних дарів… і утверди нас…» Знову кого сподобив, кому подасть Безсмертні дари? Ми ж на природі, на морі ніжимося. 

Наступна молитва: Після причастя вірних священик згортає до чаші з дискоса часточки з просфори, вийняті за віруючих, що подавали пом’янники і були в Церкві присутні і молиться: «Омий, Господи, гріхи тих, що тут поминалися, Кров’ю Твоєю Чесною, молитвами святих Твоїх.» Петре як не обмию тебе не будеш мати частки зі Мною. Якщо ми не прийшли до храму, щоби Христос нас обмив, яка наша частка в Ісусі Христі? Ми ж не з немочі, а з лінивства і з недбальства не прийшли по свою частку.

Священик в імені Христа благословляє народ, який обмитий кров’ю Христовою, і промовляє: «Спаси, Боже, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє.» Кого Христос обмив, кому Христос подасть благословення? Той самий зміст мають і всі інші благословення: «мир всім», «Благословення Господнє на вас». Христос у 17-й главі Євангелії від Івана каже: Отче, молю Тебе не за всіх, а за тих, яких ти дав Мені, які повірили по слову апостолів. Пилатові сказав, що хто від істини, той почує голос Мій, тобто Ісуса Христа. Чи ми не попадемо в ту категорію, яку Христос виділив поняттям «не за всіх благаю»?

Наступна молитва: «Ми бачили Світло істинне, прийняли Духа Небесного, знайшли Віру істинну, Нероздільній Тройці поклоняємось, бо Вона спасла нас.» Хто ми? Де ті, що можуть сказати – ми? Хто побачив «світло істинне» і хто прийме Духа Святого Небесного? Ми ж на морі по онлайну молимося. Може хтось знає, що Христос чи апостоли відпочивали, ніжилися на морі чи може у сауну ходили як ми? Ті, що обнажаються і оглядають сором, не удостоюються оглядати славу Лиця Господнього. Що спільного у світла з темрявою? Христос застеріг: всяку рослину, яку не насадив Мій Отець Небесний, вирвуть і викинуть геть.

Наступна молитва: «Нехай повні будуть уста наші похвалою Тобі, Господи…» Чиї уста прийшли до храму віддати хвалу Господу? Тих, що сидять вдома і у кріслах розкішних потіють, втомилися від молитви щирої?

Наступна молитва: Ти виконав спасіння наше, «…Наповни радістю та веселістю серця наші» Кого наповнити радістю як нас нема? Христос усе необхідне звершив, спасіння здобуте, але кому спасіння дати? Де ті, кого Христос “придбав ціною життя”, ціною крові Своєї.

Наступна молитва: «Благословення Господнє на вас…» На кого благословення? Нас же ж нема, ми ж на природі або на базарі.

Завершуємо наші з Вами роздуми, біль крик нашої душі словами Святої Літургії: «…Спаситель Господь наш Ісус Христос поживши в цьому світі, дав заповіді на спасіння, відвернув нас від ідольської омани, привів до пізнання Істинного Бога і Отця, придбав Собі в нас людей вибраних, священство царське, народ святий і, очистивши водою й освятивши Духом Святим, віддав Себе як викуп за смерть, в якій держано нас, проданих в неволю гріха. І, зійшовши через хрест до пекла, щоб наповнити Собою все, Він знищив муки смерти, і воскрес на третій день, і проклав усім людям путь до воскресіння мертвих І, зійшовши на небеса, сів праворуч величі Бога-Отця на висотах і прийде віддати кожному за діла його.»

Думаймо, що робимо.

Прот. Микола Йоник,

Православний духовний центр апостола Івана Богослова

  У цьому храмі служитимуть два священники – протоієрей Віктор і ієрей Петро. Є два диякони – Андрій і Сергій. Храм невеликий, дерв яний, але світлий та доглянутий.

Ця подія стала не пересічною на Кельменеччині. Привернула увагу місцевої влади, преси і громадськості. Адже досі парафії ПЦУ на Кельменеччині не було.

В той же час свого князя (Лже-Димитрія) росіяни впізнати не могли. Така атмосфера єпископів, які ностальгують за часами радянської Росії. Так і українці не впізнають своїх святих. Так ізраїльтяни не впізнали свого Месію.

Православна Українська Церква впізнає і визнає своїх святих і вболіває, щоб українці не пішли шляхом ізраїльтян, які не впізнали обіцяного їм Богом Месію. Христос казав, що треба буде впізнати час, ознаки кінця і піти за проведінням Божим.

Скільки було зазіхань імперій, які хотіли ковтнути Україну і ставалося, що ковтнули, але пройшов Богом допущений термін і український народ вибирався на свободу.

Ніхто не хоче погодитися, що це Господь керує світом і Україною. Світ це не зрозуміє та християни, єпископи, священики, коли варті дивитися правду Божу крізь призму Св. Письма, здатні бачити волю Божу, а саме: час приходу Месії.

Такими нездатними виявилися священики Старозавітньої Церкви. Ісуса Христа називають самарянином, опанованим нечистим духом. Ісус Христос їм показує, що Господь Бог більше бачить ніж вони можуть. Христос у притчі про побитого розбійниками дає відповідь старозавітнім священикам про хворого самарянина. Господь дав левитів, священство, закон Божий, закон моралі, та священики місії не виконали — всі стали погані, і Господь мусить карати полоном.

Людський розум не здатний збагнути, яку жертву любові дарує Христос, але Ісус Христос, зневажливо названий самарянином, приносить Себе в жертву за своє непокірне, зловредне і зловмисне створіння. Приводить його до Церкви, дарує таїнства і тут непокірне створіння не хоче ковтнути уже готового. Не міркує як подякувати Господу Богу за любов жертовну, а дуже спритно бере на себе місію князів пекла і вишукує чужі недомагання, випадкові помилки або ще не визрілий духовний стан і гонить ближніх і братів своїх до пекла. Апостол Павло сказав, що коли злому духові треба, то він приймає на себе образ світлого ангела. Така виявилася потреба у світлому ангелі в російській Церкві. Таку підозру ангела світлого приймає на себе російський святий Андрій Боголюбський. Як подають історики Андрій Боголюбський ходив грабувати Київ і серед награбованого виявилася чудотворна ікона Пресвятої Богородиці названа Вижгородська, яку княгиня Анна привезла з Константинополя. Цю святиню він вивіз з Києва до Володимира на Клязьмі.

Сам Київ 12 березня 1169 року було піддано жахливому розгрому з боку організованої ростово-суздальським князем Андрієм Боголюбським армії з нащадків голяді, асимільованих русичами, та союзними дванадцятьма смоленськими (Ростиславичі) та південноруськими князями Переяславщини та Чернігівщини. Військо очолив Мстислав Андрійович під урядуванням “герцога” (воєводи) Бориса Жидиславича. Два дні суздальці, смоленці та чернігівці нищили місто: “…и не бисть помилования никомуже ни откудуже церквам горящим, крестьяном убиваемом, другым вяжемым, жены ведома быша в плен, разлучаемы нужею от мужей своих, младенцы рыдаху зряще материй своих, и взяша именья множьство и церкви обнажиша, иконами и книгами и ризами и колоколы… и бысть в Киеве на всих человецех стенание и туга и скорбь не утешимая и слезы непрестанныя”. Запалений був навіть Печерський монастир Пресвятої Богородиці.

Наступного, 1170 року, Боголюбський двигнув свої полки, які очолив його син Роман, на Новгород. Формальною причиною була суперечка за “двинське мито”, яке отримував Новгород від угро-фінських племен і яке з 1169 р. двинці почали платити Суздалю.

Коли об’єднана армія суздальців, муромців, полочан, переяславців 22 лютого 1170 р. підступила під стіни “Господина Великого Новгорода”, його архієпископ Іоанн молився вдень і вночі. На третю ніч він почув голос: “Іди, візьми ікону Богоматері, неси на стіну міста і побачиш спасіння”. З наступного ранку архієпископ здійснив перед нею служіння і вона сама зрушила з місця на слізні благання спасти. Ікону перенесли на міську стіну. Нападники (військо Андрія Боголюбського), а вони теж ідуть під знаменами ікони Богородиці, вкраденої в Києві, випустили по Новгороду хмару стріл. Одна стріла влучила в ікону, яку виніс на стіни міста і перед якою молився святитель Іоанн, та обернула її до міста. Сльози потекли з очей Божої Матері і падали на фелон святителя: вони були знаменням її молитов і плачу перед Сином і Богом. На військо Боголюбського раптово нападає жах і у сум’ятті воїни вражають один одного.

Святитель Іоанн встановив свято Чесному Знаменню Богородиці 27 листопада та заклав Благовіщенський монастир. Парадокс той, що тільки в 1702 році з політичних міркувань були “виявлені” мощі Андрія Боголюбського і він був причислений до лику святих. І це при тому, що узурпатор, плід зв’язку Юрія Довгорукого з половчанкою, розпочав братовбивчу війну, вигнав свою мачуху – візантийську принцесу та позбавив своїх молодших братів заповіданих їм батьком княжінь. Узурпатор свавільно проголосив автокефального від Києва митрополита і зробив ним єретика Федорця.

До того ж, як зазначає історик О. Панченко, з московських князів святості удостоєний тільки засновник дому – Даниїл Олександрович. Навіть Дмитро Донський, визнаний національний герой, через втручання у духовні справи, бо домагався для Москви неканонічної автокефалії, а, як не парадоксально, противником автокефалії був Сергій Радонезький. Та ще й Русь і Орда були шоковані жорстокістю та підступністю московського князя Юрія Даниловича, який вбив свого двоюрідного вуйка, тверського князя Михайла Ярославича. Останнього Церква причислила до лику мучеників, тим самим виносячи національне поганьблення Москві.

Росія має ще одного ангела світла, про якого російські історики Соловйов, Ключевський та інші писали мало і туманно, розглядали його неоднозначно. Мова йде про Олександра Невського. Героєм в Російській імперії він не був. Героя з нього зробив Сталін. Саме тоді Езенштейном було знято фільм «Александр Невский», саме тоді придумано і вкладено у вуста актора знамениту фразу «Кто к нам с мечом придет, тот от меча и погибнет». І саме Олександр Невський підкорив Великий Новгород владі Орди. При цьому він не соромився – якщо скласти трупи людей новгородських, яких убив цей «благовірний», вийде гора не менша, ніж знамениті донецькі терикони. “Святий” Олександр Невський не просто був вірним холуєм ординських ханів. Він жорстоко придушував будь-які спроби визвольного руху. Він різав носи та вуха, випалював очі, рубав голови тим, хто наважувався виступати проти Орди. Саме за це, очевидно, він й канонізований Російською Православною Церквою… Саме такого святого запропонувала Російська Церква Римо-Католицькій Церкві, і остання не запротестувала, благородно визнала такого святого і побудувала в Києві на честь Олександра Невського костел і століттями моляться за спасіння своїх вірних. Але, Господи, прости нам, бо ми не маємо права посварити святих. Господь Ісус Христос Своїй Церкві дав право в’язати і розрішати. На цьому праві Церква, супроводжуючи померлого в загробний світ, благає Господа, щоб Господь прийняв померлого і вніс його у Свою предвічну пам’ять (сотвори йому вічну пам’ять). Тобто, Господи, пам’ятай і опікуйся ним усю вічність. Де беруться ті смільчаки, які тих, кого Господь прийняв у Свою опіку на всю вічність, можуть проклинати, анафематствувати? Вони вже на правді і вони свою місію гідно несуть Господу Богу. Будьмо мудріші…

Була потреба у таких святих і їх породили. А коли стала політична потреба християнізувати політичну ситуацію, то сам процес відбувався таким же методом, як канонізація вище згаданих святих.

Чудо перетворення татарської державності у російську відбулося завдяки напруженому горінню релігійного почуття, завдяки православно-релігійному підйому, що охопив Росію в епоху татарського ярма. Це релігійне горіння допомогло стародавній Русі облагородити татарську державність, надати їй нового релігійно-етичного характеру і зробити її своєю. Сталося обрусіння і оправославлення татарщини, і московський цар, який опинився носієм цієї нової форми татарської державності, отримав такий релігійно-етичний престиж, що перед ним зблякли і поступилися йому місцем всі інші хани західного улусу. Масовий перехід татарської знаті у православ’я і на службу до московського царя виявився зовнішнім виразом цієї моральної притягальної сили.

На фоні діяльності Російської Церкви і канонізації нею святих, гетьман України Петро Сагайдачний, навіть в тому випадку, що він був воїном, гетьманом, його життя благородне і не викликає гніву ані підозри, ані сумніву в його християнській порядності. Він турбувався про Українську Православну Церкву не як московські правителі в тому часі про свою. В 1666 році відбулося жахливе для православного світу дійство: в Москву для проведення Собору цар Олексій Михайлович запросив патріархів Паїсія Александрійського та Макарія Антіохійського, знаючи, що вони вже Собором ієрархів Східної Церкви позбавлені сану за відкриту симпатію (унію) до Риму. Греко-Католицька Церква за 40 років свого існування знищила весь єпископат Української Православної Церкви. Гетьман Петро Сагайдачний запропонував патріархові Єрусалимському Феофану ІІІ для безпеки перебування в Україні кілька тисяч козаків і прохав патріарха завершити відродження єпископату Української Православної Церкви. Чи не має право такий гетьман бути зачисленим до лику святих? Яка шанобливість до священства і яка турбота про Українську Православну Церкву і про український народ.

прот. Микола Йоник