1. 1. А коли який християнин, отрок чи дівиця, стає сиротою, то велично буде, якщо хто з братів, що не має дітей, візьме отрока і буде мати його замість сина, а дівицю, якщо є в нього син одноліток їй і дозрілий для шлюбу, сполучає з ним шлюбом; бо ті що роблять так роблять велике діло, стаючи Отцями сиріт, і одержують за таке служіння нагороду від Господа Бога.

Якщо ж який багатий, що живе за людиноугоддям, постидається членів сирітства, то про сироту попечеться Отець сиріт і Суддя вдовиць, а на багатого нападе такий, який виснажить усе, що він жалів, і збудеться над ним сказане: „Чого не з’їли святі, то з’їдять асиріяни”, як і Ісая говорить: „Країну вашу перед вами чужі поїдають”.

2. 2. Отже, ви, єпископи, піклуйтеся про потрібне для прохарчування їх, і ніяк не залишаючи їх, але про сиріт клопочіться, як батьки, а про вдовиць, як чоловіки, дорослих з’єднуйте шлюбом, майстрові доставляйте заняття, немічному робіть співчутливість, подорожнім надавайте дах, голодним їжу, спраглим питво, нагим одяг, хворим відвідування, ув’язненим допомогу. зверх цього, ще більше піклуйтеся ви про сиріт, щоб ні в чому не було в них нестатку: дівицю, як скоро досягне вона шлюбного віку, віддайте в шлюб за брата, а хлопчика наділіть прийомами, щоб і ремесла навчався і від заробленого прохарчувався, а коли благоуспішно вивчить ремесло, то міг би купити собі тоді і інструменти майстерні, щоб не обтяжувати вже нелицемірної любові до себе братів, але самому задовольняти себе. Бо воістину блаженний той, хто перебуваючи у стані допомогти самому собі, щедрий на місце сироті, подорожнього і вдовиці.
3. 3. І Господь сказав, що: „той хто дає блаженніший, ніж той хто приймає”; і знову Він же сказав: „Горе тому, що має і у лицемірстві приймає, будучи здатним допомагати собі і бажаючим приймати від інших”; бо кожний віддасть звіт Господу Богові в день суду. Але хто приймає по сирітству, чи по старечій немочі, чи з нагоди хвороби, або для прохарчування дітей, той не тільки не докориться, але і похвальний буде; тому що, врахований був від Бога жертовником, ушанований буде Богом, не ліниво і постійно молячись за подаючих йому, не порожньо приймаючи, але під силу, відплачуючи за милостиню нагороду молитвою. Такий схвалений буде Богом у вічному житті. А хто має і в лицемірстві приймає чи по ледарству, замість того, щоб, трудячись, і іншим допомагати, той понесе від Бога покарання, бо викрав частку бідних.
4. 4. Бо хто має срібняки і не уділяє їх іншим, навіть сам не користується ними, той успадкував місце змія, про якого говорять, що він лежить на скарбах, і у відношенні до нього істинне Писання, яке говорить: „Зібрав багатство, від якого не вкусить”, і йому немає від того користі, бо він загине від покарання: „безкорисні маєтки, говорить, у день гніву”. Такий не Богові повірив, але своєму золоту, поважаючи його богом і на нього покладаючись. Він прикидається, лицеугодливий, невірний, хитрий, боязкий, легковажний, вітрений, незадоволений своєю долею, самомучитель, ворог самому собі і нікому не приятель. Його наживання загинуть, їх з’їсть чужа людина, чи виносячи їх при житті його чи скориставшись ними після смерті його; тому що багатство, що збиралося неправедно, виблюється.
5. 5. Переконуємо вдовиць і сиріт приймати подаване їм з усім страхом і з усім благоговінням і дякувати Богові, „що дає їжу голодному”, і до Нього спрямовувати очі свої. Бо „хто з вас, говорить, їсть або хто п’є, крім Нього?” Він „відкриває руку Свою і наповняє всяке створіння благоволінням”, дає їжу юнакам, і вино дівам, і єлей для звеселяння живучих, „траву скотам і овочі на службу людям”, м’ясо звірам, насіння птахам і всім пристойну їжу. Чому і Господь говорить: „Зверніть увагу на птахів небесних: вони не сіяють, не жнуть, не збирають у житниці, і Отець ваш кормить їх. Ви чи не набагато кращі за них? Отже, не піклуйтеся і не говоріть: що нам їсти, або що пити? Тому що Отець ваш знає, що ви маєте потребу у всьому цьому”. Користуючись таким промислом Його і одержуючи від Нього блага, ви зобов’язані возсилати хвалу Вседержителеві Богові, що приймає сироту і удовицю, через улюбленого Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого, через Якого слава Богові в Духу і істині на віки. Амінь.
6. 6. Слід же єпископові знати, чиї плодоприношення він повинен приймати і чиї не повинен. Так, він не повинен допускати до милостині корчмівників, бо „не виправдається корчмівник від гріха”, бо про них Ісая сказав в одному місці, судячи Ізраїля: „Корчмівники твої замішують вино з водою”. Повинен він тікати від блудників (бо: „не принось Господу плати блудниці”), і злодіїв, і тих, що бажають чужого, і перелюбників; бо жертви цих мерзенні перед Богом. Але і тих, які вдовицю тіснять, і сироту гнітять, і темниці наповнюють невинними, або зле поводяться зі слугами своїми, тобто, б’ють їх, не годують і втомлюють тяжкою працею, або спустошують цілі міста, ти, єпископе, повинен утікати: і цих приношення мерзенні.

Відвертайся також і шахраїв, і тих що покривають неправду, риторів, і творців ідолів, і злодіїв, і неправедних збирачів податку, і що обважують, і воїна-наклепника, незадоволеного платнею, але, що  ображає бідних, також людиновбивці, і ката, і судді законопреступного, що перевертає діла, що зло задумує проти людей, що робить мерзенності, п’яниці, хульника, розпусника, лихваря і усякого взагалі нечестивця і супротивника волі Божій; бо Писання говорить, що всі такі мерзенні перед Богом. Ті, що приймають від таких і тим, живлячи вдовиць і сиріт, зробляться винними судилищу Божому, як і пророк, що згадує в книгах Царств Адонія, (мабуть, Ахія), що не послухав Бога і їв хліб і пив воду на місці, на якому заборонив йому Господь через нечестя Єровоама, умертвлений був левом.

Бо законний хліб, що доставляє вдовицям і сиротам від праці, хоча б він був у помірній і в малій кількості, вартісніший того, який доставляється від неправди і наклепу, хоча б його було багато і придбаний він був з зусиллям; бо Писання говорить: „краще мале праведникові, ніж багатства грішних безліч”. А якщо вдовиця, що їла і наситилася від нечестивих, помолиться за них, то не буде почута, тому що сердцевидець Бог з судом вирік про нечестивих ось що: „якщо стануть Мойсей і Самуїл перед лицем Моїм за них, не почую їх, і ти не молися про народ цей і не проси, щоб бути йому помилуваним, не приступай до Мене про нього, бо не почую тебе”.

7. 7. Так й ті, що перебувають у гріхах і що не розкаюються не тільки не будуть почуті, коли моляться, але і прогнівають Бога, нагадуючи Йому про своє нечестя. Уникайте таких служінь, як ціни пса і винагороди блудниці; бо то й інше забороняється законами. Тому що ні Єлисей не прийняв дарів Азаїлових, ні Ахія?– Єровоамових. Якщо ж пророки Божі не приймали дарів від людей нечестивих, то справедливо, щоб не приймали їх і ви, єпископи. Але і коли Симон волхв, принісши мені, Петру, і Іванну гроші, намагався купівлею одержати безцінну благодать, ми не прийняли їх, а його зв’язали вічними прокльонами за те, що здумав здобувати дар Божий не прихильністю до Бога, але ціною грошей. Отже, утікайте приношень до жертовника Божого від людей з брудною совістю. „Удалися, говорить, від несправедливого і не страхайся, і трепет не наблизиться до тебе”.
8. 8. Ви скажете: „Вони подають милостині”, і: „Якщо ми не приймемо від них, то чим будемо удержувати вдовиць і чим будуть харчуватися ті, що потребують з народу”?

Ось вислухайте нас: Ви одержали дар левітів, приношення народу вашого для того, щоб вдовольняти і самих себе і тих, що потребують, а не для того, щоб, коли впадете в бідність, приймати від злих. А якщо церкви дійсно перебувають у такому нестатку, як ви говорите, то краще загинути, ніж прийняти що від ворогів Божих на образу і посміховисько друзів Його, бо про таких і пророк говорить: „Єлей грішного нехай не намастить голови моєї”. Ви пізнавайте таких і отих, які живуть праведно, приймайте і давайте тим, що бідують; а від відлучених не приймайте, поки не сподобляться вони бути членами Церкви. А якщо не буде вже милостині, то повідом братам і, зробивши з них збір, розділи сиротам і вдовицям справедливо.

9. 9. Підлеглому ж тобі народу говори те ж, що говорить мудрий Соломон: „Шануй Господа від праведних твоїх праць і початки давай Йому від твоїх плодів правди, нехай сповняться житниці твої безліччю пшениці, вино ж точила твої нехай виливають”.

Отже, ті, що не мають їжі і одягу, харчуйтеся і одягайтеся від праведної праці віруючих, і зібрані від них, як перше сказали ми, гроші зживайте на викуп святих, на звільнення рабів, полонених, в’язнів, що кривдять, що йдуть, по вироку тиранів, за ім’я Христове на єдиноборство і смерть; бо Писання говорить: „Визволи тих яких ведуть на смерть і викупи, тих,  що вбивають, не щади”.

10. 10. А якщо коли необхідність змусить проти волі взяти срібло від кого-небудь несправедливого, то зживайте його на дрова і вугілля, щоб удовиця або сирота, одержавши з нього що-небудь, не змушена була купити їжу чи питво всупереч боргу; бо справедливо, щоб отримане від нечестивих було здобиччю вогню, а не їжею благочестивих. Це і Закон постановляє, називаючи пізню жертву неїстівною, і велить знищувати її вогнем. Бо приношення ті невартісні не по природі, але по душі, що приносить. Це ж заповідаємо, щоб не відвернути тих, які наближаються до нас; бо знаємо, що і зустріч з благочестивими часто бувала корисна нечестивим, а шкідливе одне спілкування в марновірстві. Все це, улюблені, сказано вам на застереження ваше.
11. 11. А ви, батьки, навчайте дітей своїх у Господі, виховуючи їх у вченні і наставлянні Господа, і навчайте їх потрібним і згідним зі словом Божим майстерностям, щоб при нагідному випадку не віддалися вони веселощами розкішшю й, залишившись непокараними від отців і раніше часу одержавши волю, не віддалилися від добра. Тому не побоюйтеся картати їх і карати строго. Бо, караючи, ви не вб’єте, навпроти?– збережете їх, як і Соломон говорить в одному місці в Премудрості: „Покарай сина свого, і заспокоїть тебе”, „бо так буде тобі благонадійний”; „бо ти поб’єш його палицею, душу ж його позбавиш від смерті”. І знову говорить він так: „Хто щадить палиці своєї, ненавидить свого сина”; і ще: „розтрощи ребра його, доки він молодий, бо, коли стане впертим, не буде підкорятися тобі”. Тому, хто перестає переконувати і напоумляти сина свого, той ненавидить власне дитя.

Отже, навчайте дітей своїх Слова Господнього, приборкуйте також їх і різками і робіть їх покірними. Від юності вчіть їх Святим Письмом, як своїм, так і божественним, і передавайте їм усяке Божественне Писання. Не давайте їм волі, щоб, всупереч бажанню вашому, не взяли над вами влади. Не попускайте їм сходитися з однолітками для бенкетування, бо через це вони ухиляться в безчиння і упадуть у блуд, і, якщо піддадуться цьому з недбальства отців, то в гибелі душ їх будуть винні батьки їх. Бо якщо вони зійдуться з невиправними, з безпечності родичів, то не одні, що согрішили, діти покарані будуть, але і батьки їх засуджені будуть за них. Тому, коли досягнуть вони подружнього віку, намагайтеся об’єднувати і з’єднати їх шлюбом, щоб вони у квітучому палкому віці своєму не перейняли вдач блудників, а ви не давали відповіді Господу Богу в день суду.

12. 12. А про слуг що скажемо ми більше, крім того, що раб повинен робити прихильність господареві зі страхом Божим, хоча б він був нечестивий чи злий,?– але аж ніяк не в згоді в служінні? І господар нехай любить слугу, і, хоч він відмінний від нього, нехай уважає його рівним собі, оскільки він?– людина. А хто має господаря віруючого, той, зберігаючи йому володіння, нехай любить його і як господаря, і як батька, не як службовець тільки в очах, але як люблячого господаря, знаючи, що за служіння Бог дасть йому винагороду. Точно також і господар, що має слугу віруючого, зберігаючи йому служіння, нехай любить його, як сина чи як брата, по спілкуванні у вірі.
13. 13. Усякому царству і начальству коріться в тім, що так угодно Богові, як служителям Божим і карателям нечестивих. Виражайте їм усякий належний страх, усякий внесок, усякий оброк, усяку честь, збір, подать. Така саме постанова Божа: нікому не залишатися винними нічим, крім вияву дружби, що постановив Бог через Христа.
14. Що ж торкається дівоцтва, то про нього ми не одержали заповіді, але відддаємо його на волю бажаючих, як обіту. Тільки переконуємо їх, щоб нічого не обіцяли необачно, оскільки Соломон говорить: „Добре не обіцяти, ніж обіцяти і не віддати”. А незаймана нехай буде свята тілом і душею, як храм Божий, як дім Христовий, як обитель Святого Духа. Тому що потрібно, щоб, та що дала обітницю звершенням діл, гідних обітниці, показала, що обіцянка її істинна і дана з ревності до благочестя, а не в ганьблення шлюбу. нехай буде ж вона не гріховодниця, ні бродяга, ні двоїстою у думках, але чесною, здержливою, цнотливою, непорочною, що утікає зустрічей з багатьма, а найбільше з безчесними.

Якщо ж яка молода, поживши малий час з чоловіком, після того як втратить його через смерть або через іншу яку причину, буде одинокою, маючи дар вдівства, то виявиться блаженною, подібною до вдовиці з Сарепти сидонської, у якої перебував пророк Божий Ілля. Така вподібниться Анні, дочці Фануїловій, від коліна Асірового, що не залишала храму, ніч і день перебуваючи в молитвах і проханнях, будучи вісімдесяти чотирьох років, що з чоловіком прожила від дівоцтва свого тільки сім років, і, славлячи пришестя Христово, вихваляла Господа і говорила про Нього всім, що очікували спасіння в Ізраїлі. Така, одержавши схвалення, буде ушанована і як на землі буде мати славу від людей, так і на небесах?– вічну хвалу від Бога.

2. 2. А вдовиці молоді нехай не прилучаються до сонму вдовичого, щоб, під приводом неможливості перебороти палкість віку, не вступили вони в другий шлюб і не зробилися винними. Таким хай роблять усіляку допомогу і умови, щоб вони, під приводом, що їх залишили, не зробили непристойного діла, вступивши в другий шлюб.

Тому що і то зобов’язані ви знати, що одношлюбність, що буває за законом, праведна, як згодна з волею Божою, а другошлюбність після обіцянки беззаконна, не по з’єднанню, але за порушенням обіцянки, а троєшлюбність є знак непомірності; шлюб же, що буває зверх третій, є відкритий блуд і безсумнівна розпуста; бо при творінні Бог дав одному чоловіку одну жону, тому що „будуть обоє одним тілом”.

А жінкам молодим, по кончині першого їхнього чоловіка, нехай буде дозволений і другий, щоб не впали вони в дорікання диявольське, і у багато мереж, і у нерозсудні і шкідливі для душ похоті, що залучають більше покарання, ніж прощення.

3. 3. Істинні ж удовиці є одномужні, відомі дуже багатьом за добрими ділами, істинні вдовиці, цнотливі, непорочні, вірні, благочестиві, що добре виховали дітей і безхибно, що приймали скитаючихся. Про цих-то і повинно мати піклування, як про присвячених Богові.

Але і про бідних пам’ятай, єпископе, простираючи до них руку допомоги і піклуючись про них, як домобудівник Божий, вчасно роздаючи приношення кожному: удовицям, сиротам, безпомічним і тим, що перебувають у нещасті.

4. 4. А якщо інші?– не вдовиці або не вдівці, тим часом потребують допомоги через бідність, або через хворобу, або для їжі дітей,?– ти повинен всіх доглядати і про всіх піклуватися. Бо ті, які дають милостині, не без розбору дають удовицям, але вносять їх у загальну скарбницю, іменуючи їх добровільними, щоб ти, що знаєш, що бідують, уділяв їм від милостині з старанням, як добрий домобудівник; тому, що Бог знає, хто дав, хоча б ти приділяв тим, що потребують і у відсутності тих що дали, і цей має нагороду за благотворність, а ти за сумлінне домобудівництво-догоджання. Говори ж їм і про те, хто дав, щоб молилися за нього по імені.

Отже, благотворити потрібно всім людям, не любопитствуючи ні про це, ні про те, хто вони; бо Господь говорить: „Усякому прохаючому у тебе давай”, очевидно ж?– істинно потребуючому, хоча б він був друг, хоча б ворог, хоча б родич, хоча б чужий, хоча б безшлюбний, хоча б у стані шлюбу. Бо у всьому Писанні Господь переконує що до вбогих, говорячи через Ісайю: „Роздрібнюй голодному хліб твій і бідних бездомних введи в дім твій; якщо ж бачиш нагого, одягни, і зі своїх по крові твоїй не гордуй”. І через Даниїла говорить Він володареві: „Тому, царю, порада моя нехай буде тобі угодною, і гріхи твої милостинями окупи, і неправди твої?– щедротами вбогим”. І через Соломона говорить Він: „Милостинями і вірами очищаються гріхи”. І через Давида знову говорить: „Блаженний той хто роздумує про злиденного і убогого, у день лютий визволить його Господь”; і знову: „Розточив, роздав убогим: правда його перебуває в віки”. І Соломон говорить: „ Хто милує убогого , позичає Богові, по дару ж його віддасться йому”; і ще: „Хто затикає вуха свої, щоб не чути нужденного, і він призве, і не буде (Кому) слухати його”.

5. 5. Нехай же буде усяка вдовиця лагідна, мовчазна, тиха, незлісна, негнівлива, небагатослівна, некриклива, не балакуча, не наклепниця, не швидка на мову, недвоязична, не цікава втручатися в чужі діла. Якщо вона побачить або почує, що непотрібне, то нехай тримає собі так, наче не бачить і не чує, і ні про що інше нехай не турбується вдовиця, крім молитви за тих, що подають і за всю Церкву. Якщо хто запитує її про що, нехай відповідає нелегко, виключаючи те, що торкається віри, виправдання і уповання на Бога. Хто бажає оголоситися догматами благочестя, тих нехай відсилає вона до начальників, а сама нехай відповідає тільки те, що ставиться до заперечення омани про багатобожжя, показуючи вчення про єдиноначальність Божу; про інше ж ніщо нехай не відповідає необачно, щоб, сказавши що-небудь неосвічено, не накликала хулу на слово Боже. Тому, що Господь навчив, що слово Боже подібне зерну гірчичному, а зерно це гостре на смак: хто вживає його неуміючи, той знайде його гірким. Це значить, що у відношенні до таємничого не можна бути запроданцем, але обережним; бо Господь переконує нас, говорячи: „Не кидайте перлів ваших перед свинями, щоб вони не потоптали їх ногами своїми і, обернувшись, не розтерзали вас”. Бо, коли невірні почують вчення про Христа, особливо про втілення чи страждання Його не як належно, навіть без недоліку, то скоріше посміються над нею, як над пустобрехою, ніж похвалять її, і стариця буде винна як у необачності, так і у хулінні, і успадкує горе. Горе ж тому, говорить, через кого „ім’я Моє хулиться серед народів”.
6. 6. Отже, ми не дозволяємо жінкам учити в церкві, але тільки молитися і слухати вчителів. Сам Учитель наш і Господь Ісус, пославши нас дванадцять учити народ і племена, колись не посилав жінок на проповідь, хоч і не було в них недоліку, бо були з нами Матір Господа і сестри Його, також Марія Магдалина і Марія Яковова, і Марфа і Марія, сестри Лазаря, Саломія і деякі інші. Бо, якщо б необхідно було, щоб учили жінки, то Сам Господь перший повелів би, щоб і вони разом з нами оголошували народ. І якщо глава жони є чоловік, то несправедливо, щоб над головою начальствувало інше тіло.

Нехай знає вдовиця, що вона є жертовник Божий, і нехай сидить у домі своєму, і ні під яким приводом не ходить  в доми віруючих, щоб одержати що-небудь: бо жертовник Божий ніколи не ходить, але стоїть на одному місці. Ні діва, говоримо, ні вдовиця нехай не ходить або не тягається по чужих домах; бо безпутниці, безсоромниці і подібні їм не дають спокою ногам своїм на одному місці, тому що вони?– не вдовиці, але сумиці, тобто, схильні брати, балакучі, злорічиві, плетухи, нахабні, безсовістні. Котрі такі, ті неварті Того, Хто покликав їх.

Бо в день Яхве вони сходяться не на загальне стояння зборів, як сходяться бадьорі, але або дрімають, або базікають, або справдуються, або просять, або полонять інших і приводять їх до диявола, не попускати їм тверезитися в Господі, але роблячи те, що вони такими ж виходять, якими і увійшли,?– зовсім порожніми, від того, що не слухали тих, що навчають слову Господньому чи тих, що  читають його. Про таких і пророк Ісайя говорить: „Слухом почуєте і не зрозумієте, і, бачачи, побачите, і не побачите, бо одебеліло серце людей цих і вухами важко чують”.

7. 7. Вірно, і у таких удовиць вуха серця закриті не на те, щоб, сидячи дома під покрівлями своїми, розмовляти з Господом, але, щоб, обходячи доми заради прибутку, через балакливість виконувати бажання диявола. Такі вдовиці не можуть бути порівнювані з жертовником Христовим.

Бо є деякі вдовиці, які всю діяльність свою покладають у доходах, а як вони просять безсовісно і приймають з жадібністю, то багатьох уже зробили знеохоченими до милостині. Належало б їм задовольнятися церковною допомогою в міру потреби: вони, навпроти, обходячи доми богатых, потрясають їх, і, збираючи собі багато грошей, віддають їх у борг з більшими відсотками, і піклуються про одну Мамону. Їхній Бог?– гаманець; їсти і пити вони поважають вище всякої чесноти, говорячи: „Станемо їсти і пити, бо завтра помремо”,- і вважають це постійним, а не скороминущим. Така вдовиця, подвизаючись у наживанні грошей, замість Богу служить мамоні, віддалалася рабству користі, але бути благоугодною Богові і послушною служінням Його не може, бо не в змозі звертатися до Нього постійно, що як зосередила розум і волю свою на тому, щоб збирати гроші, оскільки де скарб, там і серце її; бо вона надумує куди б піти, щоб одержати що-небудь, або розголошує, що таке-то подруга забула про неї, а вона повинна повідомити їй дещо. А котра задумує таке, та щирить уже не молитві, але тому, що припаде їй на думку. Чому, якби і захотіла вона коли молитися за кого-небудь, не буде почута, тому що приносить моління Господу не від усього серця, але з розбитою думкою. А яка бажає спрямувати розум до Бога, та, сидячи дома, помишляє про Господнє, уночі і удень безперестанними вустами приносячи Богові чисту молитву. Як премудра Юдиф, відома цнотливістю, уночі і удень благала Бога за Ізраїль, так і подібна їй удовиця безперестану буде підносити до Бога прохання за Церкву, і Він почує її, оскільки думка її прив’язана до цього одного, а не прикута ні до жадібності, ні до багатьох потреб витрат побажаного. Її і око нехибне, і слух чистий, і руки не забруднені, і ноги спокійні, і вуста готові не на ненажерливість і не на балакливість: навпроти, вона говорить належне, а приймає тільки потрібне для підтримки життя. Котра так статечна і необурюється, та благоугодна буде Богові, а з тим разом, якщо буде просити що, то дар випередить її. „Бо ще мовлячому тобі, говорить, скажу: ось, Я прийшов”. А будучи такою, так буде вона негрошолюбною, не гордовитою, не користолюбною, не жадібною, не ласолюбною, але здержаною, лагідною, необразливою, побожною, соромливою, нехай сидить у домі своєму, співає псалми, молиться, почитує, бодриться, постить, завжди розмовляє з Богом у співах і піснях. А коли береться вона за вовну, то нехай береться за неї для того, щоб краще іншим допомогти, ніж собі задовольнити в чому, пам’ятаючи про вдовицю, похвалену Господом у Євангелії. Ця, пішовши в храм, поклала в скарбницю тільки дві лепти, що становить кодрант. Але сердцевидець Христос, Господь наш і Вчитель, побачивши її, сказав: „Істинно говорю вам, що ця вдова поклала більше за всіх у скарбницю; бо всі клали від надлишку свого, а вона від убогості поклала весь свій прожиток, котрий мала”.

Отже, вдовиці повинні бути статечні, покірні єпископам, і пресвітерам, і дияконам, а зверх цього?– дияконисам, побожні, совісні, боязкі, несамовладні і зверх постанови нічого не відважуються робити без волі диякона, як то: ходити до кого їсти і пити в нього чи брати що від кого. А якщо зробить вона одне що-небудь таке, не одержавши веління, то нехай накажеться постом або нехай відлучиться як зухвала.

8. 8. Бо як довідається вдовиця, яка та, від якої приймає вона, або від якого служіння пропонує вона їжу,?– чи не від розкрадання чи іншого якого негарного придбання? Хіба не знає вдовиця, що вона за кожне по цьому віддасть звіт Богові, якщо прийме недостойне Бога? І священики колись не приймуть добровільних дарів таких, наприклад, злодійки або блудниці; бо написано: „Не побажай того, що ближнього”; і: „не приноси Богові Яхве плати блудниці”. Від таких, так само як і від відлучених, не повинне приймати.

Нехай будуть же вдовиці готові коритися заповіданому їм від вищих і нехай поступають по постанові єпископа, корячись йому, як Богові. Бо хто приймає від такого, обезславленого або відлученого від Церкви, і молиться за нього, що вирішив перебувати в злі і, що не бажає покаятися коли-небудь, той спілкується з ним у молитві, і засмучує Того, Хто відкидає неправедних, Христа, і схвалює їх прийняттям недостойної милостині, і разом з ними опоганюється, не даючи їм здобутися на покаяння, щоб плакати і молитися Богові.

9. 9. А про занурення через жінок нехай буде вам відомо, що спокушаючимся на нього предстоїть не мала небезпека: чому не дозволяємо на нього, бо це небезпечно, навіть беззаконно і нечестиво. Якщо голова жони чоловік і якщо у священство обирається він, то несправедливо поступати всупереч закону творіння й, залишивши початок, звертатися до решти тіла. Бо жона?– тіло чоловіка, від кістки його і підлегла тому, від кого відділена для народження дітей. „Він, говорить, тобою володіти буде”; бо початок жони?– чоловік, тому що?– голова.

Якщо в попередньому не розрішили ми жінкам учити, то як дозволити їм кому, всупереч природи, священнодіяти? Поставляти при богинях жінок-священниць є заблукання елінського безбожництва, а не постанова Христова. Притім, якщо б належало хреститися від жінок, то, звичайно, і Господь хрестився б від Матері Своєї, а не від Іванна, або, посилаючи нас хрестити, Він разом з нами послав би на те ж діло і жінок. Однак, нічого такого Він ніколи не велів і не передав у Письмі, бо знав і чин природи, і благопристойність діла, як Творець природи і Законодавець постанови.

10. 10. Але і народу не дозволяємо ми робити яку-небудь з діл священникових, які: жертви, чи занурення, чи рукоположення, чи благословення, мале чи велике. Бо ніхто сам собою не приймає цієї честі, але покликаний Богом, тому що достоїнство це дається через покладання рук єпископа, та той хто не одержав його, а викрав його сам, підпаде покаранню Озії.
11. 11. Не дозволяємо хрестити і іншим клірикам, як то: читцям, чи співакам, чи воротарям, чи служителям, але?– одним єпископам і пресвітерам, при служінні їм дияконів. А хто осмілиться на це, ті підпадуть покаранню кореян.

Не дозволяємо також пресвітерам рукополагати дияконів, чи дияконис, чи читців, чи служителів, чи співаків, чи воротарів, але?– одним єпископам. Такий чин і устрій церковний.

12. 12. А що стосується заздрості, або ревнощів, чи лихослів’я, чи роздору, чи суперечки, то ми сказали вже вам, що це чуже для християнина, а найбільше вдовиць. Однак же диявол, як підбурювач перевертень і надзвичайно вправний у нанесенні шкоди, націлюється у лжевдовиць, як колись в Каїна. Бо деякі говорять, що вони, вдовиці, але заповідей, гідних вдівства, не дотримують, як і Каїн не дотримав законів братерства. Вони не знають, що не ім’я вдівства введе їх у Царство, але істинна віра і праведні діла, а якщо яка, набувши ім’я вдівства, вправляється в заняттях супротивника, то вдівство її не буде ушановане, і вона, вигнана з Царства Божого, віддана буде вічному покаранню.

Бо ми чуємо, що деякі вдовиці ревниві, заздрі, наклепливі, заздрять стану інших. Такі не Христові і не вихованці вчення Його; бо коли яка співвдовиця буде одягнена ким, чи одержить від кого гроші, чи їжу, чи питво, чи взуття, то вони, побачивши жваву сестру свою, повинні говорити:

13. 13. Благословенний Ти, Боже, що пожвавив співвдовицю. Благослови, Господи, і прослав того хто послужив їй, і діло його нехай зійде до Тебе в істині, і згадаєш його в благо в день навідування його; і єпископа мого, що добре послужив Тобі і що научив бути благовчасній милостині співстариці моїй, котра обнажена. Приклади йому славу і дай йому вінець радості в день одкровення навідування Твого.

Подібним чином нехай молиться і вдовиця, що одержала милість, за того, що послужив їй.

14. 14. Однак, благодійниця нехай приховує ім’я своє, як мудра, що не сурмить перед собою, щоб милостиня її була перед Богом потайна, як говорить Господь: „У тебе ж, коли твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить права, щоб милостиня твоя була потайна”. І вдовиця нехай молиться за тих, що дали, хто б він не був, бо вона?– святий жертовник Божий. І Отець, що бачить таємне, віддасть добродійникові явно.

Але вдовиці, що не бажають жити по заповіді Божій, намагаються вивідати, хто ті, що послужили і хто прийняли, а довідавшись це, дорікають, що послужила, говорячи: „Невже ти не знала, що я ближче до тебе і більше бідую, ніж вона? Навіщо ж ти переоцінила її передімною?” А це говорить нерозумна, що не думає, що то була не воля людини, але веління Боже. Бо, якщо вона сама свідчить, що вона ближче, ніж та, поставлена в більшому нестатку, і більше обнажена, ніж вона, то повинна думати, Хто постановив так, і, мовчачи і, не дорікаючи що послужила, увійшовши в дім свій і впавши на лице своє, молити Бога, щоб простив їй гріх. Бо Бог повелів, щоб благодійниця не виставляла благодіяння свого напоказ, а вона дорікнула її, що не проголосила імені свого, щоб і вона, довідавшись про це, побігла за одержанням, і не тільки дорікнула, але і прокляла її, забувши Того, що сказав: „Той хто благословляє тебе благословенний, і той хто проклинає тебе, проклятий буде”. Господь же говорить: „У який дім увійдете, говоріть: мир дому цьому, і якщо буде там син миру, то мир ваш спочиє на ньому, а якщо дім не буде достойний, то мир ваш до вас повернеться”.

15. 15. Якщо мир знову повертається до того, хто послав його, бо не знайшов достойних його, то тим більше проклін повернеться на голову того, що послав його несправедливо, бо не заслужив прийняти його той, до кого проклін послано. Бо всякий докоряючий даремно, порочить самого себе, як говорить Соломон: „Як птиці відлітають і горобці, так клятва порожня не найде ні на кого”; і знову говорить він: „Ті що виносять же образи?– безумці”. Як бджола, слабка силами, коли вжалить кого, губить жало і робиться безплодною, так точно і ви: якщо зробите що несправедливе іншим, то зробите це для самих себе; бо „рів вирив, і викопав його, і впаде в яму, що зробив”; і знову: „риючий яму ближньому сам упаде в неї”.

Отже, хто утікає прокльонів, той нехай не проклинає іншого; бо те, що ненавидиш, щоб тобі було, то і ти іншому не роби. Тому напоумляйте непокірних, вражайте безсоромних, утішайте легкодухих, зміцнюйте немічних, хваліть тих, що  ходять у праведності. Нехай благословляють краще, а не злословлять, творять мир, а не війну створюють.

Отже, ні єпископ, ні пресвітер, ні диякон, ні інший хто зі священницького списку нехай не опоганює язика лихослів’ям, щоб замість благословення не успадковувати прокльони. А єпископ нехай намагається і турбується, щоб не промовляв прокльону і із народу; бо його діло?– дбати про усіх: про кліриків, про дів, про вдовиць, про народ.

Тому, у помічники собі в житті, в працівники правди обирай, єпископе, дияконів благоугодних Богові, про які від усього народу дізнаєшся, що вони достойні дияконства і здатні до понесення праці служіння цього.

На дияконису також обирай жону віруючу і святу, щоб служила жінкам; бо трапляється іноді, що в деякі доми не можна послати до жінок чоловіка диякона, із-за невірних: тому, для заспокоєння помислу нечестивих, пошли туди жінку дияконису.

Справді, жінку дияконису ми вживаємо в багатьох випадках. Саме, коли освячуються жінки, диякон нехай помазує святим єлеєм тільки чоло їх, а після нього нехай помазує їх диякониса; бо немає необхідності, щоб чоловіки дивилися на жінок. І єпископ під час покладання рук нехай помазує тільки голову її, як перше помазувалися священики і царі, бо від Христа бувають християнами, царським священством і народом святим, Церквою Божою, стовпом і утвердженням нинішнього світла,?– ті, які були колись не народом, а нині стали улюбленими і обраними, яким наречене нове ім’я Його, як свідчить пророк Ісайя, говорячи: „І прозвуть народ ім’ям його новим, яким Яхве назве його”.

16. 16. Подібно тому ти, єпископе, помазуй голову занурюваних, чи чоловіки вони чи жінки, святим єлеєм, в образ духовного занурення. Потім або ти, єпископ, або підлеглий тобі пресвітер, промовляючи над ними поіменно священне призивання Отця, і Сина, і Святого Духа, занур їх у воді; причому чоловіка нехай сприймає диякон, а жінку?– диякониса, щоб преподання нерушимої печаті відбувалося благопристойно. Після цього єпископ нехай помазує занурених миром.
17. 17. Подається ж занурення в смерть Ісуса, а вода означає гріб, єлей?– Духа Святого, печать?– хрест; миро є ствердження в сповіданні віри; Отець споминається, як Винуватець і Той Хто Посилає; Дух співвосприймається, як Свідок; занурення є співумирання; занурення?– співвоскресіння. Отець є Яхве, Бог над усім; Христос?– Єдинородний Бог, улюблений Син, Господь слави; Дух Святий?– Утішитель, що Христом посилається і що Ним навчає і що про Нього проповідує.
18. 18. А занурюваний нехай буде далекий усякого нечестя, недіяльний до гріха, друг Бога, ворог диявола, спадкоємець Бога Отця, співспадкоємець же Сина Його, тим що відреклися сатани, і бісів і зваб його, непорочний, чистий, праведний, боголюбивий, син Бога, що молиться, як син отцеві, і мовить як би від загальних зборів віруючих так: „Отче наш, Господи, що на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, і на землі. Хліб наш насущний дай нам на цей день. І прости нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава на віки. Амінь”.
19. 19. І диякони нехай будуть у всьому безпорочні, як і єпископи; але тільки діяльнішими, відповідно до притчу Церкви, щоб могли служити і немічним, як трудівники неганебні.

Жінка також нехай намагається турбуватися про жінок. А той (диякон) і інша нехай направляють посади?– сповіщати, відвідувати, услугувати, служити, як і про Господа сказав Ісайя, говорячи: „Виправдати праведника, що добре служить багатьом”. Кожний нехай знає власне місце і проходить його ретельно, однодумно, одностайно, знаючи про нагороду за служіння. А служити тим, що потребують, вони нехай не соромляться. Як Господь наш Ісус Христос „не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою для викуплення багатьох”: так і вони повинні поступати. Якби потрібно було навіть покласти за брата душу, нехай не засумніваються зробити це, бо Господь і Спаситель наш Ісус Христос не засумнівався покласти душу свою, як Сам сказав, за друзів своїх. Бо, якщо Господь неба і землі все перетерпів заради нас, то як засумніваєтеся послужити тим, що потребують ви, які зобов’язані наслідувати Його, що перетерпів за нас і рабство, і вбогість, і биття, і хрест?

Отже, і ми повинні служити братам, як наслідники Христові, бо „хто хоче між вами бути більшим, говорить Він, нехай буде вам слугою; і хто хоче між вами бути першим, нехай буде вам слугою”. Так і Сам Він оте „благо служити багатьом” сповнив на ділі, а не на словах. Бо, взявши рушник, опоясався, потім влив воду в умивальницю, і, коли ми лежали, підійшовши, умив ноги всім нам і обтер рушником, а роблячи це, показав нам прагнення братолюбства, щоб і ми робили те один одному. Якщо так упокорив Себе Господь наш і Вчитель, то як соромитеся робити це немічним і слабким з братів ви, подвижники істини і предстоятелі благочестя?

Отже, служіть з любов’ю, не нарікаючи і не роблячи незгод; бо не для людини робите це, але для Бога, і за служіння одержите від Нього у день навідання вас, нагороду.

Отже, потрібно, щоб ви, диякони, відвідували всіх, що потребують відвідання, а про тих, що бідують, повідомляйте єпископові своєму; бо ви зобов’язані бути його душею і почуттям, готовими служити і коритися йому у всьому, як своєму єпископові, і Отцеві, і вчителеві.

20. 20. А рукополагатися велимо єпископові від трьох або, принаймні, від двох єпископів; поставлятися ж вам одним єпископом не дозволяємо, бо свідчення двох або трьох твердіше і безсумнівне.

А пресвітерові і диякону також і іншим клірикам велимо рукополагатися одним єпископом, так притім, щоб ні пресвітер, ні диякон не рукополагали кліриків з народу, але щоб пресвітер тільки вчив, підносив, хрестив, благословляв народ, а диякон, щоб прислужував єпископові і пресвітерам, тобто звершував обов’язок дияконський, але аж ніяк, щоб не робив і іншого.

Якщо ж у якій-небудь малій області не виявляється літній чоловік, співмешканці якого схвалювали б його, як достойного єпископства, але є там чоловік молодий і мудрий, що може бути поставлений на єпископа, що як показав у молодості лагідність і доброзвичайність старечу, то, по випробуванні, чи всі так озиваються про нього, нехай буде поставлений він у мирі. І Соломон дванадцятирічний царював в Ізраїлі, і Іосія восьмирічний царював правдоподібно, і Іоас семирічний начальствував над народом. Тому і єпископом може бути молодий, тільки б був він лагідний, скромний і мовчазний; тому що Господь Бог говорить через Ісайю: „На кого погляну? тільки на лагідного і мовчазного, і завжди трепечучого слів Моїх”. Подібно і у Євангелії так: „блаженні лагідні, бо вони успадковують землю”. Нехай буде він і милостивий, бо знову сказано: „Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть”. Нехай буде він і миротворний, бо знову говорить: „Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться”. Нехай буде він і сумлінний, чистий від усякої злості, лукавства і несправедливості, бо знову сказано: „Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать”.

2. 2. Нехай буде він також тверезий, цнотливий, благопристойний, постійний, неспильчивийний, не п’яниця, не забіяка, але тихий, несварливий, негрошолюбний, не з новонавернених, щоб не загордився і не впав в осуд і мережу диявольську, бо „усякий, що підносить себе сам, принижений буде”. І такий повинен бути єпископ: чоловік однієї жони одношлюбної, добре керуючий домом своїм.

Так нехай випробовують, коли, той хто приймає рукоположення поставляється на місці єпископському: чи чесний він, чи віруючий і чи благопристойний він, чи має або чи мав він жону чесну і віруючу, чи у богочесті він вигодував і чи у вчені Господньому виховав дітей, чи всі домашні його бояться, соромляться і слухають його; бо якщо обурюються проти нього і не коряться йому його ж родичі по тілу, то як будуть коритися йому не домашні його, коли зробляться для нього своїми?

3. 3. Нехай також випробовують, чи безпорочний він щодо життєвих потреб, бо написано: „Вивчайте, чи немає якого пороку в тому, хто має бути обраний до священства”.

Нехай буде він і не гнівливий, бо Премудрість говорить: „гнів і розумних губить”. Нехай буде також він милосердний, шляхетний, схильний до любові, бо Господь говорить: „По цьому зрозуміють усі, що ви?– Мої учні, якщо любитимете один одного”. Нехай буде він і щедрий, вдоволюбивий, подорожніх любить, послужливий, благослужачий, невтомний, неганебний, проникливий, хто більше достойний допомоги.

4. 4. Бо, якщо буде яка-небудь удовиця, що може здобути собі потрібне для життя, а інша буде не вдовиця, тим часом буде в нестатку або через хворобу, або по прохарчуванні дітей, або по слабості рук, то краще нехай простирає руку до цієї; а хто терпить нестаток у життєвому від марнотратства, або від пияцтва, або від ледарства, той недостойний не тільки допомоги, але і Церкви Божої; бо Писання говорить про таких, стверджуючи, що „ледачий, що сховав руку свою в надрах, не зможе принести її до вуст своїх”, і знову: „не працюючий склав руки свої і поїдає тіло своє”, „бо всякий п’яниця і блудник зубожіють і одягнуться в розідране і в руб’я всякий сонливий”; і в іншому місці: „якщо ж на склянки і на чаші спрямуєш очі твої, після будеш ходити нижче білильного дерева”, бо ледарство воістину є мати голоду.
5. 5. Нехай буде також єпископ нелицеприємний, ні боязкий або влесливий перед багатим більше як годиться, а вбогого він нехай не нехтує або нехай не пригноблює, бо Господь говорить Мойсеєві: „Не приймай обличчя багатія”; і „жебрака не милуй на суді”, „бо суд?– Господній”; і знову: „праведний, переслідуй праведне”.

Їжу і напиток нехай уживає єпископ прості і помірковано, щоб міг бути тверезим до напоумлення невіголосів. Нехай буде також він немарнотратний, нерозкішний, не сластолюбний, не ласун. Нехай буде він також незлобний, довготерпеливий у наставляннях, багатоучительний, який навчає себе і щиро вправляється в книгах Господніх, відданий читанню їх, щоб з старанням тлумачити писання, виясняючи Євангеліє згідно з пророками і Законом; подібно і пояснюючи їм Закон і пророків нехай будуть узгоджені з Євангелієм, бо Господь Ісус говорить: „Дослідуйте Писання, бо вони свідчать про Мене”, і знову: „Бо про Мене Мойсей писав”. Але насамперед нехай буде він гарним диастолевсом, (двостовп’я) що вміє розрізняти Закон і Повторення закону і вказувати, що таке закон вірних і що таке кайдани невірних, щоб не підкорився хто узам цим.

Отже, подбай, єпископе, про слово, щоб можливо було тобі тлумачити все буквально і рясно кормити народ свій рясним вченням і просвітлювати його світлом Закону; бо „освітіть себе, говорить Господь світлом пізнання, доки час”.

6. 6. Нехай буде також єпископ не корисливим, щонайбільше у відношенні до язичників, ліпше терплячим, ніж причиняючим збитки, не майнолюбивим, не хижаком, не ошуканцем, що не любить багатство, що не ненавидить бідних, не обмовником, не лжесвідком, не запальним, не сквернословним, що не заплутався в мирські заняття, не поручителем за кого-небудь, не повірником у позовах грошових, не любоначальним, не двоїстим у думці, не двоїстим у слові, не люблячим слухати наклепи чи обмови, не лицеміром, не бажаючим свят язичницьких, що не займається суєтними насолодами, не похітливим, не грошолюбним. Все це Богові мерзотно, а бісам корисно.

Все-таки це, утверджуючи прикладом своїм, нехай сповіщає єпископ і народу, доводячи його до того, щоб наслідував його поведінку; бо Писання говорить: „Побожними створіть синів Ізраїлевих”.

Нехай буде також він мудрий, смиренномудрий, повчальний у вченнях Господніх, благомислячий, що відрікся від всіх лукавих турбот життєвих і від всіх побажань язичницьких.

Нехай буде він обережний, проникливий, щоб пізнати негідних людей і оберігати себе від них,повним любові до всіх, справедливий, здатний судити. Взагалі все, що тільки є чи находиться гарного в людях, все це нехай сполучає в собі єпископ; бо пастир, бездоганний у всьому, самим способом життя свого спонукає або навіть примушує власних учнів своїх бути гідними наслідувачами діла його, як говорить в одному місці пророк: „І буде як священик, так і народ”. Так і Господь наш і Вчитель Ісус, Христос Божий, почав перше робити, а потім учити, чому і говорить Він: „А хто створить і навчить, той великим назветься в царстві Божому”.

Потрібно також, щоб ви, єпископи, були сторожами для народу, бо самі маєте сторожем Христа. Будьте ж ви сторожами для народу Божого добрими; бо до кожного з вас говорить Господь через Єзекіїля так: „Сину людський. Сторожем Я дав тебе дому Ізраїлевому, і почуєш з вуст Моїх слово, і збережеш, і проповідаєш його від Мене. Коли скажу Я беззаконникові: „Смертю вмреш”, а ти не будеш говорити, щоб відійшов беззаконник від беззаконня свого, беззаконник той у беззаконні своєму помре, а кров його від руки твоєї шукатиму. Якщо ж ти видалиш беззаконника від шляху його, щоб навернутися від нього, і не навернеться, він у беззаконні своєму вмре, а ти душу твою позбавив”. Так точно, якщо прийде меч війни і поставить народ сторожа для обережності, а цей, бачачи, що меч іде, не повідомить народу, і меч візьме душу, то хоча б душа спаслася за гріх свій, але кров стягнена буде від руки сторожа, бо він не подав знака трубою; якщо ж він подасть знак трубою, а той хто почув його не остережеться, то, якщо прийде меч і візьме його, кров його на ньому буде, бо, почувши звук труби, він не остерігся, а хто остерігся, той позбавив душу свою,?– і сторож, бо подав знак, життям поживе. А меч є суд, труба?– священне Євангеліє, сторож же?– поставлений у Церкві,- єпископ, зобов’язаний проповідувати, свідчити і засвідчувати про суд. Якщо ви не сповістите і не засвідчите народу, то гріх невідучих виявиться на вас. Тому тих, що знаходяться в невіжестві нарозумляйте і викривайте з відвагою, невідучих учіть, навчених утверджуйте, тих що заблукали навертайте.

А що про одне і то саме говоримо то саме, цього не поставляйте нам, брати, у порок; бо може трапитися, що інші, засоромившись того, що часто чують то саме, хоч один раз зроблять що-небудь гарне і відвернуться від поганого. Бо Бог говорить через пророка: „Засвідчіть їм це”, „ чи не послухають голосу твого?”; і знову: „ чи послухають, чи скоряться?” І Мойсей говорить народу: „Якщо слухом почуєш Господа Бога, і сотвориш благе і бажане в очах Його”; і знову: „слухай Ізраїль: Господь, Бог твій, Господь єдиний є”. І Господь часто нагадує в Євангелії, говорячи: „Хто має вуха слухати, нехай чує”. І мудрий Соломон говорить: „Слухай, сину, покарання отця твого і не відкинь завітів матері твоєї”.

Але вони донині не почули; навіть думаючи, що почули, ослухалися, бо залишили одного і єдиного істинного Бога і захопилися до пагубних і жахливих єресей, про які скажемо нижче.

7. 7. Нехай буде ж відомо вам, улюблені, що ті, які хрестилися в смерть Господа Ісуса, не повинні вже грішити. Як померлі не здатні до звершення гріха, як і співумерші Христу не повинні робити гріха. Так, ми не віримо, брати, щоб хто-небудь, обмившись у купелі життя, продовжував робити непотребства беззаконних; а хто згрішить після занурення, той, якщо не покається і не перестане грішити, засуджений буде в геєну.
8. 8. Якщо ж хто буде опорочений від невіруючих, бо не бере участь уже з ними в непотребствах, той нехай знає, що він блаженний у Бога, як і Господь говорить у Євангелії: „Блаженні ви, коли знеславлять вас, або виженуть, чи говорять проти вас усяке лихе слово, обманюючи заради Мене: радійте і веселиться, бо нагорода ваша велика на небесах”. Блаженний, говоримо, той, на кого вирікають огуди ложно, бо Писання говорить: „Чоловік недосвідчений не випробуваний від Бога”. Але хто його викрив в скоєному чому-небудь беззаконному, той не тільки самому собі нашкодив, але і накликав огуду на загальне тіло Церкви і на святе вчення, начеб й не робимо ми того, що видаємо за гарне, і наче і ми заслуговуємо від Господа цей докір: „Говорять і не роблять”. Тому таких, справді викритих, якщо не змінять вони поводження, нехай викине єпископ сміливо.
9. 9. Бо єпископ повинен бути не тільки непохибний, але і неупереджений і, з благістю нарозумлюючи тих, які согрішають. Якщо ж він, будучи несумлінний, бажає ще догодити кому-небудь, то заради корисливого прийняття дарів пощадить беззаконно того хто согрішив, попустить йому залишатися в Церкві і не почує голосу Господа Адонаї, що говорить: „Праведний, слідуй за праведним”; „не приймай обличчя на суді”; „не виправдовуй нечестивого, не бери дарів за душі, бо дари засліплюють очі мудрих і гублять слова праведних”; і в іншому місці говорить: „видаліть зло від вас самих”; і Соломон говорить у Притчах: „Вижени душогубця зі зборів, і вийде за ним суперечка”.
10. 10. Хто не дотримує цього, той безрозсудно буде щадити того, кого повинні б покарати, як Саул пощадив Агага, а Ілій?– дітей своїх, що не визнавали Господа. Такий опоганює і власне достоїнство і Церкву Божу, сущу в його області: тому несправедливий він і перед Богом і перед людьми праведними, як винуватець спокуси для багатьох новоосвічених і оголошених, а ще більше юних віком обох статей; його очікує горе і жорнов млиновий на шию і безодня, якій він підлягає. Бо ті, які бачать начальника свого настільки беззаконно легковажним, самі стануть хитатися і, заразившись тією же недугою, змушені будуть загинути разом з ним, як загинув народ з Єровоамом, а спільники Корея з Кореєм.

Але якщо грішник побачить, що єпископ і диякони безневинні в докорі, а стадо чисте, то спочатку, хто вражений совістю своєю, нехай не дерзне входити в церкву Божу; а якщо, не турбуючись ні про що, увійде в неї, то або нехай буде негайно викритий і зараз же покараний, як Оза, що торкнувся Ковчега, щоб підтримати його, і як Ахар, який украв від заклятого, і як Гієзій, що взяв пожитки Неємана, або ж, по напоумленні від пастиря, нехай буде підданий покаянню: оглянувши всіх по одинці і не знайшовши пороку ні в кому?– ні в єпископі, ні в підлеглому йому народі,?– нехай вийде він, присоромлений і засмучений, мирно з соромливістю і багатьма слізьми; і стадо залишиться очищеним, а він нехай плаче перед Богом і кається у своєму гріху: у такий спосіб і сам він буде мати благу надію, і все стадо, бачачи сльози його, буде мати нарозумлення, що грішник не погубляеться заради покаяння.

11. 11. Тому намагайся, єпископе, бути чистим по ділах, знаючи своє місце і достоїнство, як той що має серед людей образ Бога, щоб начальствувати над всіма людьми, над священиками, царями, начальниками, Отцями, синами, учителями, над всіма взагалі підкореними тобі. Таким чином, коли пропонуєш слово, сиди в церкві, як такий що має владу судити тих що согрішили; бо вам, єпископам, сказано: „Що буде зв’язано на небі, то зв’яжеш на землі; і що буде дозволене на небі, то дозволиш на землі”.
12. 12. Отже, суди, єпископе, з владою, як судить Бог; але розкаюваних приймай, бо Бог є Бог милості. Согрішаючих докоряй, тих що не навертаються напоумляй, тих що стоять твердо переконуй перебувати в добрі, тих що каються приймай, бо Господь Бог з клятвою обіцяв дати розкаюваним відпущення гріхів їх. Так, через Єзекиїля Він говорить: „Скажи до них: живу Я, говорить Адонаі Господь: не бажаю смерті грішника, але щоб навернувся нечестивий від шляху свого злого і був живим. Наверніться від шляхів ваших злих, навіщо вмираєте, дім Ізраїлів?” Тут слово Боже облагонадіяло тих що согрішили, що якщо вони покаються, то будуть мати надію спасіння, щоб, обезнадіївшись, не віддалися беззаконням, але, маючи надію спасіння, навернулися і оплакували гріхи свої перед Богом, і каялися від серця, умилостивляючи Його, і одержали від Нього, як від благого Отця, прощення.
13. 13. Хто ж невинний, ті нехай і залишаються такими і не випробовують гріхів, щоб після не піддаватися скорботі, смутку і риданням, якого вимагає покаяння. Та навіщо тобі, людино, випробовувати гріх, щоб решту цього життя каятися? Кончина твоя з цього життя невідома; а хто помре в гріху, для того немає покаяння, як сказано через Давида: „У пеклі ж хто сповідуватиме Тебе?” Чкрез те треба бути приготовленим добре, щоб звершити нам цей путь без скорботи.

Тому й переконує божественне слово: „Приготовляй до переходу діла твої і приготуйся на поле”, щоб не було в нас нестатку ні в чому гарному, як і у п’яти дів у Євангелії, по необачності їхній, їм не вистачило єлею благочестя, і вони, через погашені світильники боговідання, були відкинені від весільної гостини. Тому, хто щадить життя своє і живе невинним, той живе без усякого побоювання відносно набутих для себе, попередньо звершених ним чеснот.

Отже, ти суди так, як би судив перед Богом, „бо суд?– Господній”, говорить Він. Тому спочатку засуджуй винного за становищем влади, потім притягай його до себе милістю, щедрістю і вірністю, обіцяючи йому спасіння, якщо змінить поведінку і повернеться до покаяння, і, якщо він розкаюється, то, строго покаравши, прийми його, пам’ятаючи, що Господь сказав: „Радість буває на небі за одного грішника розкаюваного”.

14. 14. А якщо ти не приймеш розкаюваного, то віддаш його зловмисникам, забувши, що Давид говорить: „Не віддай звірам душу, що сповідуєть Тобе”. Тому Ієремія, спонукаючи до покаяння, говорить: „Хіба той хто падає не встає, чи той, хто відвертається ся, не повертається? Навіщо відвернувся народ Мій відверненням безсоромним і укріпився у сваволі своїй? Поверніться, сини, тих що повертаються, Я зцілю відпадіння ваше”.

Отже, приймай розкаюваного, нітрохи не вагаючись і не соромлячись тими, які немилосердно говорять, що з такими не потрібно спілкуватися, навіть не мати спілкування в слові. Такі натхнення належать тим, що невідають Бога і Його провидіння, суддям нерозумним і звірам жорстоким; тому, що вони не знають, що потрібно берегтися спілкування з тими, що согрішають не в слові, але в ділі. Бо „правда праведного на ньому буде, і беззаконня беззаконника на ньому буде”. І знову: „Земля, якщо згрішить Мені, віроломствуючи, і простягну руку Мою на неї, і зломлю в ній опору хлібну, і напущу на неї голод, і винищу з неї людину і худобу: і якщо будуть ці три чоловіки серед неї, Ной, і Яків, і Даниїл, вони в правді своїй спасуть душі свої, говорить Господь Адонаї”. Тут досить ясно показало Писання, що праведний, який має відносини з неправедним, не гине разом з ним. Бо в цьому світі і праведні і неправедні спілкуються один з одним спілкуванням тільки життя, а не і праведності; але в цьому ті що люблять Бога не согрішають, навпроти, наслідують Отця свого небесного, що велить сонцю Своєму сходити над праведними і неправедними і посилає дощ Свій на злих і добрих. І від цього ніякої немає небезпеки для праведного, тому що на п’дисталі перебувають і переможці, і переможені, а на прийнятті вінців – одні, ті що мужньо подвизалися.

Бо кожний буде відповідати за самого себе, і Бог не погубить праведного разом з неправедним, бо того, що несогрішив Він не карає. Так, Він ні Ноя не потопив, ні Лота не спалив, ні Раав не погубив зі співвітчизниками їхніми. А якщо угодно, то пізнай і те що було між нами: Юда, приятель наш, одержав однаковий з нами жереб служіння, а Симон волхв печать у Господі; але кожний з них виявився нерозумним. І в ковчегу були Ной і сини його; але покарання прийняв тільки той, що виявився злим, один з синів його?– Хам.

Якщо ж ні батьки не караються за дітей, ні сини?– за батьків, то явно, що ні жони не караються за чоловіків, ні слуги за господарів, ні рідні за рідних, ні друзі за друзів, ні праведники за неправедників, але кожен сам віддасть відповідь за своє діло. Бо ні Ной не прийняв покарання за світ, ні Лот не згорів за Содом, ні Раав не вбита за єрихонців, ні ізраїльтяни не потоплені за єгиптян. Не співжиття піддає праведних осуду з неправедними, але погодження з думкою.

Отже, не повинні слухати людей тих, які завжди готові убити, що ненавидять людей, що люблять звинувачувати і принагідно причиняти смерть. Один за другого не вмирає, але „путами своїх гріхів кожний затягується”, і „ось?– людина, і діло її перед лицем її”.

Але ми повинні допомагати хворим, що перебувають у небезпеці і, які обманюються, і, по можливості, переконанням слова виліковувати їх і рятувати від смерті, тому що „не здорові мають потребу в лікарі, але хворі”, оскільки „немає волі Отця, щоб загинув один з малих”. Не на те повинні дивитися, яка воля людей жорстокосердиих, але на те, яка воля Бога і Отця всього через Ісуса Христа, Господа нашого, Котрому слава на віки. Амінь.

Несправедливо також, щоб ти, єпископ, будучи головою, слухав хвоста, тобто мирських людей, заколотних на погибель інших, але?– єдиного Бога. Бо тобі слід начальствувати над підлеглими, а не бути в них під начальством; бо ні син не начальствує над Отцем за законом походження, ні раб?– над господарем своїм за законом влади, ні учень?– над учителем, ні воїн?– над царем, отже,? ні мирський, – над єпископом.

А щоб не думали, що ті, що наближаються до несправедливих спілкуванням з ними в слові опоганюються або робляться спільниками гріхів їх; Єзекіїль, припиняючи це припущення злозвичних, говорить: „Що ви говорите собі притчу цю на землі Ізраїлевій: батьки їли терпке, а на зубах дітей були оскоми? Живу Я, говорить Господь Адонаї, не буде говоритися серед вас притча ця в Ізраїлі; бо всі душі?– Мої, як душа батька, так душа сина?– Мої: душа що согрішила, та помре. Людина ж, що буде праведною, що творить суд і правду”; і ще, додає про інші чесноти, запечатує, говорячи: „Цей є праведний, повинен жити життям, говорить  Господь Адонаї. І якщо народить сина згубника, що проливає кров, дорогою батька свого праведного не ходив”; і, приєднуючи наступне, додає нарешті: „життя не проживе: той що скоїв  всі ці беззаконня, смертю помре: кров його на ньому буде. І скажете, що не взяв син неправди батька чи правди його, правду і милість вчинив”. „І скажеш їм: душу, що согрішила, та вмре: син не візьме неправди батька, і батько не візьме неправди сина; правда праведного на ньому буде, і беззаконня беззаконника на ньому буде”; і пізніше говорить: „Якщо перевернеться праведник від правди своєї і сотворить неправду, всі правди його по всіх беззаконнях його, які створив, не помянуться: у неправді своїй, якою знеправдував, і в гріху своєму, яким згрішив, у ньому помре”; і пізніше приєднує: „Коли повернеться беззаконник від беззаконня свого, яке створив, і створить суд і правду, той душу свою врятував, і повернувшись від всіх беззаконь своїх, які створив, життям поживе, і не помре”; і ще: „Кожному за шляхами вашими суджу вам, дім Ізраїлів, говорить  Господь Адонаї”.

15. 15. Бачите, діти наші улюблені, як Господь, Бог наш, і правосудний і разом благосердний, благий і людинолюбний, і винного не залишає непокараним, і того що – навертається приймає і животворить, не залишаючи місця для звинувачення тим, які хочуть судити не по людськи і до кінця відвертатися тих, що согрішають, і не мати з ними спілкування навіть у втішливих розмовах, які здатні привести до покаяння. Всупереч цим Бог єпископам через Ісаю говорить: „Утішайте, утішайте народ Мій, священики, говоріть до серця Єрусалима”. Його-то, слухаючи, ви повинні утішати тих що согрішили і побуджувати до покаяння і приводити до благої надії, а не припускати, що за любов до них зробитеся спільниками гріхів їхніх.

Навпроти, приймайте розкаюваних з охотою, радіючи про них, судячи тих що согрішають з милістю і щедротами. Так, якби ти того хто йде біля ріки і готовий впасти в неї штовхнув клюкою (палиця з загнутим кінцем) і скинув у ріку, замість того, щоб простягти краще до нього руку, то вбив би брата свого. Тим більше, повинні подавати десницю тим що падають у гріх, нехай не загине остаточно, щоб і народ нарозумився, і той, що согрішив, не загинув зовсім.

Не повинно також тобі, єпископе, не дивитися на гріхи народу з нехтуванням, не відвертати розкаюваних, щоб ти, як недосвідчений, і зібрання Господнє не розтлив, і нового імені Його, накладеного на народ Його, не зневажив, і не підпав за це докору, як ті древні пастирі, про яких говорив Бог Ієремії: „Безліч пастирів розтлили виноградник Мій, осквернили насліддя Моє”; і в іншому місці: „На пастирів прогнівався гнів Мій, і на агнців Я розгнівався”; і в іншому місці: „Ви, священики, що погордуєте ім’я Моє”.

16. 16. А коли побачиш ти кого що согрішив, то, засмутившись, накажи викинути його геть, а коли він стане виходити, нехай засмутяться диякони і тримають його поза церквою, докладно допитуючи його, а потім, увійшовши, нехай просять тебе за нього, бо і Спаситель благав Отця за тих що согрішили, як написано в Євангелії: „Отче, відпусти їм, тому що не відають що творять”. Тоді ти накажи йому ввійти, і, вивчивши, чи кається він і чи гідний бути безповоротно прийнятим у Церкву, і, призначивши йому піст, дивлячись по гріху, на дві, або на три, або на п’ять, або на сім седмиць, так відпусти його, сказавши йому, що пристойно сказати тому, що карає в повчанні і переконання того що согрішив, щоб перебував у дома, смиренномудрствуючи і просячи Бога явити йому милість, говорячи: „Якщо беззаконня будеш вишукувати, Господи Адонаї, хто встоїть, бо в Тебе очищення є?”. На таке щось натякає і сказане в Бутті Каїнові: „Згрішив ти? Замовкни”, тобто не продовжуй грішити. Бо, той що согрішив повинен соромитися свого гріха; це достатньо доводить божественне виречення, сказане Мойсею відносно Маріами, коли він молився про прощення її. Бог говорить йому: „Якби батько її, плюючи, заплював лице її, чи не засоромилася б? Сім днів нехай відлучиться поза станом, і після цього нехай увійде”. Так і ми повинні поступати: мовлячим, що вони каються в гріху, відлучати на час, певний відповідно до гріха, потім, якщо вони каються, приймати їх, як батьки синів.
17. 17. А якщо єпископ сам перебуває в спотиканні, то як насмілиться він досліджувати чий-небудь переступ, або піддавати епітімії кого, коли совість буде докоряти його, або дияконів у осудженні по обличчю або прийнятті подарунків? Коли начальник просить і суддя бере, то суд не досягає мети; а спільники злодіїв і не зважаючи, суду вдовиць, підлеглі єпископові не можуть допомогти єпископові в боротьбі з пороками, тому що скажуть йому написано в Євангелії: „Що вишукуєш сучок, що в оці брата твого, колоди ж, що в оці твоєму, не відчуваєш?” Нехай стережеться єпископ з дияконами своїми, нехай не подасть приводу до того, щоб почути яке-небудь таке слово. Як скоро той що согрішає побачить кого-небудь, що поступає так, те, що він робить, то одобряє до творення цього. Після цього злий, одержавши привід за допомогою одного, діє на інших,?– чого нехай не буде,?– і в такий спосіб розбеститься стадо. Бо чим більше тих що согрішають, тим більше буде й зла, звершеного ними. Бо гріх, не викритий, укріпляється і заражає собою інших. Так і мала закваска всю повноту розквасу псує, і один злодій наводить неславу на весь народ, і „мертві мухи загноюють солодкість єлею”; і „у царя, що слухає слова неправедні, усі слуги, хто під ним, законопереступники”. Так і вівця хвора, якщо не відлучена від здорових овець, передає хворобу свою на інших; і людина, заражена заразою, страшна для багатьох, і собака, скажена, небезпечна для всякого, до кого б не доторкнулася. Тому, якщо і ми не відлучимо беззаконної людини від Церкви Божої, то зробимо дім Господній вертепом розбійників. Бо тих що согрішають не мовчанням повинні обходити, але викривати, напоумляти, ославлювати, виснажувати постами, щоб і в інших вселити благоговіння. „Побожними, сказано, сотворіть синів Ізраїлевих”. Бо потрібно, щоб єпископ через напоумлення був і прогонителем гріхів і сторожем праведності і провісником приготованих Богом благ і передвозвістителем, що має бути на суді гніву, щоб, у випадку недбання про садівництво Боже, не почути йому, за недбальство, сказаного в Осії: „Навіщо замовчуєте нечестя, і плід його поїдаєте?”
18. 18. Отже, нехай турбується єпископ про всіх і про тих що несогрішили, щоб перебували такими що несогрішили, і про тих що согрішили, щоб покаялися; бо до вас говорить Господь: „Дивіться, не зневажайте жодного з малих цих”. А тим що розкаюються слід давати прощення, бо як тільки хто з согрішивших скаже від щирого розположення: „Згрішив я перед Господом”,- Дух Святий відповідає: „і Господь відпустив тобі гріх: дерзай, ти не помреш”.

Отже, пізнай, єпископе, достоїнство своє: ти успадкував владу як зв’язувати, так і розрішати. Тому, маючи владу розрішати, усвідомлюй самого себе і живи в цьому житті достойно становища свого, знаючи, що від тебе буде потрібно більшу відповідь. „Кому ж, сказано, дано багато, багато зажадають від нього”. Бо ніхто з людей не безгрішний, крім Того, Хто ради нас став людиною, як написано: „Ніхто не чистий від скверни, якщо і один день життя його”. Для цього і описані житія і поводження тих, що були раніше, праведників і патріархів,?– не для того, щоб, читаючи їх, ми докоряли їм, але для того, щоб ми каялися і облагонадіювалися, що одержимо прощення. Бо їхні плями гріховні служать для нас застереженням і переконанням, що якщо і ми, согрішивши, покаємося, то будемо мати прощення, коли написано: „Хто похвалиться чистим мати серце, або хто відважиться себе назвати бути чистим від гріха?” Ніхто, говоримо, не безгрішний. Але ти намагайся, під силу, бути бездоганним і піклуйся про всіх, щоб хто, спокусившись через тебе, не загинув. Мирський піклується тільки про себе, а ти піклуйся про всіх, як той що має більшу вагу і що несе більший тягар; бо написано: „Сказав Господь до Мойсея: ти і Аарон візьміть гріхи священства”. Бо, як той що має дати відповідь в більшому, ти турбуйся про усіх. Здорових ти оберігай, тих що согрішили напоумляй, виснажених постом облегшуй на волю, тих що оплакують гріх свій, на прохання за них всієї Церкви, приймай, і, поклавши на них руку, дозволяй їм, нарешті, бути в зібранні; навпроти, сонливих і недбалих навертай, підтримуй, переконуй, лікуй, знаючи, яку маєш нагороду, якщо зробиш це, і яка, навпроти, небезпека для тебе, якщо занедбаєш це.

Бо до єпископів, котрі не дбають про народ, говорить Єзекіїль: „Горе пастирям Ізраїлевим, які пасуть самих себе. Не овець пасуть пастирі, але самих себе. Молоко їсте і шерстю одягаєтеся, сильне заколюєте, овець не пасете. Слабкого не підняли і немічного не вилікували, і зламаного не обв’язали, і вигнаного не повернули, і загиблого не шукали, владою і наругою покарали їх. І розсіялися, тому що немає пастиря, і були в їжу всім звірам лісовим”; і знову: „і не шукали пастирі овець Моїх, але пасли пастирі самих себе, а овець Моїх не пасли”; і, пізніше: „Ось Я на пастирів, і відшукаю Я овець Моїх від рук їхніх, і відстороню їх від пастви овець Моїх, і не будуть більше пасти пастирі самих себе і звільню овець Моїх з руки їх, і не будуть їм у їжу”; і, звертаючись до народу, говорить: „От Я розсуджу між вівцею і вівцею, і між овном і овном. Чи не мало було вам, що на благій пажиті ви паслися, і залишок пажиті ногами вашими топтали, і вівці топтання ніг ваших їдять?”; і, пізніше, додає: „І узнаєте, що Я?– Господь, ви ж?– вівці пастви Моєї, ви?– народ Мій, Я ж?– Бог ваш, говорить  Господь Адонаї ”.

19. 19. Вислухайте єпископи, вислухайте і ви, народи, як говорить Бог: „Розсуджу між вівцею і вівцею і між овном і овном”, і як говорить Він до пастирів: „Ви будете суджені за недосвідченість вашу і за погибель овець”. Тобто Я розсуджу єпископа з єпископом, і народ з народом, і начальника з начальником. Бо і вівці, і овни ці?– розумні, а не безсловесні, щоб хто з народу сказав коли-небудь: „Я?– вівця, а не пастир, я не звертав на себе ніякої уваги, тому пастир побачить, він один понесе за мене покарання”. Бо як вівця, що не йде за гарним пастирем, залишається вовкам на пагубу, так і та що йде за негідним пастирем неодмінно помре, бо він зжере її. Тому потрібно уникати пастирів-згубників.
20. 20. Навпаки, доброго пастиря народ повинен шанувати, любити, боятися, як правителя, як владику, як первосвященика Божого, як учителя благочестя; бо, хто його слухає, той слухає Христа, а, хто його відкидає, той відкидає Христа, а, хто Христа не приймає, той не приймає Бога і Отця Його. „Хто слухає вас, говорить Він, Мене слухає, і, хто відкидає вас, Мене відкидає; а хто Мене відкидає, відкидає Того, Хто Мене послав”.

Подібним чином і єпископ повинен любити народ, як дітей, зігріваючи і люблячи їх гаряче, як яйця на виведення курчат, або, тримаючи їх у надрах, як пташенят на виведення курей, всіх повчаючи, всіх, кого тільки потрібно покарати, б’ючи, але не вражаючи; розморюючи, щоб навернути, а не відвернути; напоумляючи, щоб повернути; караючи, щоб виправити і на шлях правий поставити; міцно оберігаючи, тобто твердими у вірі зберігаючи непохитними; народ пасучи мирно; слабке підтримуючи, тобто, тих що спокушуються, утверджуючи напоумленням; немічних лікуючи, тобто хворих від вагання у вірі, лікуючи повчанням; розтрощене зв’язуючи, тобто заблудших, або пригнічених, або також розбитих гріхами, що кульгають на шляху, зв’язуючи втішливим напоумленням.

Обтяженого гріхопадіннями ти, єпископе, облегшуй й облагонадіюй, поставляй у такий спосіб у Церкві сильними, повертаючи в зібрання. Вигнане ти повертай, тобто, хто був у гріхах і на покарання викладений, тому не допускай залишатися поза (Церквою), але, прийнявши і повернувши його, поставляй у зібранні, тобто серед народу непорочної Церкви. Тих що загубилися ти відшукуй, тобто, тих хто від безлічі гріхопадінь своїх втратив надію спасіння, тому не допусти загинути остаточно. Хто від великої безчуттєвості і заціпеніння поринув у глибокий сон і через тяжість сну забув уже про своє життя і так далеко пішов від власного зібрання, що може бути пожертий вовками, того відшукуй й, напоумляючи, повертай і переконуй тверезитися і всівай у нього надію, не допускаючи, щоб він говорив сказане деякими: „Нечестя наше в нас, і ми в них розчиняємося, і як нам бути живими?” А якщо є можливість, то нехай єпископ засвоїть собі гріх іншого і скаже тому, що згрішив: „Ти тільки навернися, а смерть за тебе візьму я, як Господь взяв смерть за мене і за всіх”. Бо „пастир добрий покладає життя своє за овець, а найманець і неревний пастир, якому вівці не свої, бачить що приходить вовк (тобто диявол) і залишає овець, і біжить, і вовк розкрадає їх”.

Треба знати, що Бог, будучи благосердим, з клятвою обіцяв  тим, що согрішають покаяння. А хто згрішив і не знає цієї обіцянки Божої про покаяння і не пізнав Його довготерпіння і незлобивість, а зверх того не відає і Святого Письма, що благовістить це, бо не научений тобою, загине. Але ти, як пастир велелюбний і пастир старанний, вишукуй, вираховуючи зібрання: кого не вистачає, то шукай.  Господь Адонаї , благий Отець наш, пославши Сина Свого, Пастиря Доброго і Спасителя, Учителя нашого Ісуса, повелів Йому залишити дев’яносто дев’ять овець на горах і йти шукати заблудлу, а коли знайде, бере її на свої рамена і несе до зібрання, радіючи, що найшлася ота, що загубилася. Так і ти, єпископе, будь слухняний, відшукуючи те що загубилося, поставляючи на шлях правий заблудле, відстале підганяючи; бо ти маєш владу повертати і відпускати змучених на волю. Через тебе, говорить Спаситель, тому, що находиться в гріхах, „прощаються гріхи твої; віра твоя спасла тебе: іди у мирі”. А мир і тиха пристань є Церква Христова: у неї і поставляй согрішивших, розрішаючи їх здоровими і непорочними, що мають благу надію, що усердно, подвизаються в благих ділах. Як лікар досвідчений і жалісливий, ти лікуй всіх заблудлих у гріху; бо „не здорові мають потребу у лікарі, але хворі, бо Син Людський прийшов спасти і віднайти заблудле”. Отже, будучи лікарем Церкви Господньої, ти вживай лікування, пристойне кожному хворому, лікуй усіляко, виліковуй, повертай Церкві здоровими. Паси стадо не з жорстокістю і лютістю, як повелитель, але як пастир благий, що збирає агнців у грудей своїх і вагітних, ведучи спкійно.

21. 21. Будь благий, добрий, привітний, не підступний, не брехливий, не жорстокий, не зухвалий, не суворий, не гордий, не нелюдяний, не пихатий, не людиноугодливий, не боязкий, не здвоєний у думці, не глузливий над підлеглим тобі народом, не приховуючи від нього законів Божих і вчення про покаяння, не швидкий до вигнання і заборони, але обережний, не залюбований до дорікання, не необачний, не такий що приймає свідчення проти кого-небудь без трьох свідків, віруючих і при тім таких, поводження яких здавна відомо і які не водяться ворожнечею або заздрістю. Бо багато є злозичливих, базікавих, що мають третій язик, братоненависних, що піклуються про розігнання овець Христових. Якщо хочеш приймати слова таких безрозсудно, то разсієш зібрання своє і віддаш його на поживу вовкам, тобто бісам і злим людям, краще ж сказати?– не людям, але звірам у подобі людській?– язичникам, жидовствуючим і безбожним єретикам; бо до викладеного з Церкви негайно наближаються люті вовки і жадають пожерти його, як агнця, уважаючи погибель його своїм набутком, тому що і Отець їх диявол?– людиноубивця. А якщо хто, відлучений був по безрозсудності твоїй несправедливо, розриваючися розпукою і віддавшись малодушності, або в язичництво відступить або в єресях заплутається і зовсім відчужиться від Церкви і від надії на Бога, і заплутається нечестям, то ти зробишся винним у його погибелі.

Бо несправедливо до видалення того, що согрішив бути готовим, а до прийняття того що навертається повільним і до відсікання швидким, а до лікування стражденного безлюдяним. Про таких божественне Писання говорить: „Ноги їх на зло поспішають, швидкі пролити кров”, „розтрощення і озлоблення на шляхах їх, і шляху мирного не пізнали: немає страху Божого перед очами їх”. А шлях мирний є Спаситель наш Ісус Христос, Який і навчив нас, говорячи: „Прощайте і прощені будете, давайте, і дасться вам”; давайте, тобто відпущення гріхів, і вам відпустяться гріхопадіння, як і через молитву навчив Він нас говорити до Бога: „Відпусти нам борги наші, як і ми відпускаємо боржникам нашим”. Отже, якщо ви не відпускаєте тим що согрішили, то як самі одержите відпущення гріхів ваших? Чи не зв’язуєте ви самі себе, коли говорите, що прощаєте, і не прощаєте? Чи не суперечите ви власним вустам, коли говорите „прощаємо”, і не прощаєте? Знайте, що хто видаляє того, хто не зробив ніякого злочину, або не приймає того, хто навертається, вбиває брата свого і проливає кров його, як Каїн пролив кров брата свого Авеля, і що кров його, що кличе до Бога, відомститься. Бо як праведний, несправедливо вбитий ким-небудь, у спокої буде в Бога на віки, так і невинно відлучений єпископом. Але хто викидає невинного, як згубника, той гірший вбивці, не дивиться на милість Божу, не пам’ятає про Його доброту до розкаюваних і не звертає при цьому уваги на тих, які через покаяння одержали відпущення безлічі гріхопадінь. Тому той, хто відкидає невинного, нелюд гірший  тілесного вбивці. Точно так і той що не приймає розкаюваних розсипає те, що належить Христу, і робиться супротивником Його. Бо в яій  мірі правосудний Бог, коли судить грішників, такою ж і милостивий Він, коли приймає тих що навертаються; бо милість і суд оспівав Йому боголюбний Давид.

22. 22. Слід же тобі, єпископе, мати перед очами і минуле, і вправно користуватися ним, щоб напоумляти тих, для кого потрібні слова тверді або втішливі. Справедливо також, щоб у суді ти додержувався волі Божої, і судив так як судить Бог тих що согрішають, чи тих, що навертаються. Так, коли впалий Давид, викритий був Нафаном, сказав, що кається, чи не відразу Він звільнив його від смерті, говорячи: „Мужайся, ти не помреш”? Коли Іона, що не захотів проповідувати ниневитянам, після того, як, поглинений був морем і китом, помолився в череві риби,?– чи не вивів Він від погибелі душу його? Коли Єзекія, дещо вознісшись, зі слізьми потім помолився, чи не простив Він його злочину?

Вислухайте ж, єпископи, і корисний до цього приклад. У четвертій книзі Царств і в другій книзі Параліпоменон написано так: „І помер Єзекія, і воцарився син його Манассія, дванадцяти років, коли почав царювати, і п’ятдесять п’ять років царював в Єрусалимі, і ім’я матері його?– Єфсива. І вчинив лукаве перед Господом, не удержався від мерзенностей народів, яких винищив Яхве від лиця синів Ізраїлевих. І прийнявся Манассія, і побудував висоти, які зруйнував батько його Єзекія, і спорудили кумири Ваалу, і спорудив жертовник Ваалу, і зробив Астарті, які робив Ахав, цар Ізраїльський. І побудував вівтарі в домі Господа, про які сказав Господь до Давида і до Соломона, синові його, говорячи: „У ньому покладу ім’я Моє”. І спорудив Манассія вівтарі і у них служив Ваалу і говорив: „Буде ім’я моє вовік. „ І побудував жертовники в обох дворах дому Господнього, воїнству небесному. Він же спалив дітей своїх у вогні в долині Бе-Еннома, і ворожив з гаданнями, і служив чаклуванням, і мав черевомовців і гадателів, і чарівників і терафими, і примножив робити лукаве перед очами Господа, щоб прогнівати Його. І поставив статую Астарти, образ, що зробив, у домі Господа, у якому обіцяв Господь покласти ім’я Своє там в Єрусалимі, місті святому, на віки і сказав: „Надалі не зрушу ніг Моїх від землі Ізраїлевої, яку Я дав отцям їх, тільки якщо дотримають усе, що Я повелів їм, по всіх заповідях, які заповів раб Мій Мойсей”. І не послухали, і спокусив їх Манасія, щоб створити лукаве перед Господом більше народів, які відкинув Господь від імені синів Ізраїлевих. І сказав Господь до Манассії і до народу його рукою рабів Своїх пророків, говорячи: „За те, що створив Манасія, цар Юди, мерзенності ці лукаві більше всіх, які створили аморреї раніше нього, і ввів у гріх Юду за допомогою кумирів своїх, так говорить Господь, Бог Ізраїлів: „Я наведу зло на Єрусалим і на Юду, що у всякого, що почує про це, зашумить в обох вухах його. І простягну на Єрусалим міру Самарійску і відміряне домові Ахавовому, і зітру Єрусалим, як витирають алавастр витертий, і перекину його на лице. І викину залишки надбання Мого, і віддам їх у руки ворогів їх, і будуть на розкрадання і на полон всім ворогам своїм; бо створили лукаве перед очами Моїми, і прогнівляли Мене з того дня, як Я вивів отців їх з землі Єгипетської і до цього дня”. Ще ж крові безневинної пролив Манасія досить багато, доки не наповнив Єрусалиму вуста до вуст, крім гріхів його, якими ввів у гріх Юду, щоб сотворити лукаве перед очами Господа. І навів Господь на нього начальників військ царя Асірійського, і взяли Манасію в кайданах, і зв’язали ноги його оковами мідними і відвели його у Вавилон. І був він, зв’язаний і окований залізом весь, у домі темничному, і давали йому хліб з ярису вагою малою і воду з оцтом мірою малою, щоб живим був; і був він у великій тісноті і скорботі. І коли він був сильно пригноблений, шукав лиця Господа, Бога свого, і дуже упокорився перед лицем Господа, Бога отців своїх, і помолився до Господа, говорячи: „Господи Вседержителю, Боже отців наших, Авраама, і Ісаака, і Якова, і насіння їх праведного, що створив небо і землю з всією красою їх, що зв’язав море словом веління Твого, що уклав безодню і запечатав її страшним і славним ім’ям Твоїм, Якого всі бояться і тремтять від імені сили Твоєї, бо не встояти перед величчю слави Твоєї і не стерпіти гніву, що на грішників, гніву Твого. Безмірна ж і недослідима милість обіцяння Твого; бо Ти?– Господь благосердий, довготерпеливий, вельмимилостивий і каєшся про злобу людську; бо Ти, Боже, по благсоті Твоїй обіцяв у покаянні відпущення тим що согрішили і безліччю щедрот Твоїх Ти визначив покаяння грішникам на спасіння. Отже, Ти, Господь, Бог праведних, не поклав покаяння праведним, Аврааму і Ісааку і Якову, що не согрішили перед Тобою, але поклав покаяння на мені грішному, бо я згрішив більше числа піску морського. Умножилися беззаконня мої, Господи, помножилися беззаконня мої, і вже недостойний поглянути і бачити висоту небесну через безліч неправд моїх; я зігнувся безліччю кайданів залізних, бо я прогнівав гідність Твою і лукаве перед Тобою створив, я поставив мерзенності і помножив гріхи. І нині схиляю коліна серця мого, жадаючи від Тебе благості. Згрішив я, Господи, згрішив, і беззаконня мої я знаю; але прошу, молячись Тобі: послаб мені, Господи, послаб мені, і не погуби мене з беззаконнями моїми, і не ворогуй вічно, удержуючи зло моє, не засуджуй мене в тартар землі; бо Ти, Боже,?– Бог тих що каються, і яви на мені благість Твою, як такому що в минулому був недостойний, спаси з великої милості Твоєї, і хвалитиму Тебе завжди в усі дні життя мого. Бо Тебе оспівують всі сили небесні і Твоя є слава на віки. Амінь. І почув Господь голос його і умилостивився над ним, і з’явилося біля нього полум’я вогненне і розплавилися всі кайдани залізні, у яких він був, і полікував Господь Манасію від скорботи його, і повернув його в Єрусалим на царство його. І зрозумів Манассія, що Господь?– Він є Бог єдиний, і послужив єдиному Господу Богу від усього серця свого і від усієї душі своєї в усі дні життя свого, і причислений до праведних. І вилучив богів чужоземних і ідолів з дому Господа, і всі вівтарі, які спорудив у домі Господа, і всі вівтарі в Єрусалимі, і викинув геть з міста, і знову спорудив вівтар Господу і приніс на ньому жертву спасіння і хвали. І заповів Манасія Юді, щоб служили Господу, Богу Ізраїлевому. І помер у мирі з Отцями своїми. І воцарився замість нього син його Амон, і створив лукаве перед Господом по всьому, що створив Манасія, батько його на початку, і загнівав Господа, Бога свого”.

Вислухали ви, чада наші жадані, як Господь Бог, легко покарав того що пристав до ідолів і убив багатьох невинних, прийняв його, коли він покаявся, і, простивши йому гріхи, повернув його на царство; бо Він не тільки прощає розкаюваним, але і зводить їх у попереднє достоїнство.

23. 23. Більшого за ідолопоклонство немає гріха; бо воно є нечестя проти Бога, однак, і воно прощено заради істинного покаяння. Але якщо хто грішить, як би приготувавшись до боротьби, спокушаючи Бога, наче Він не женеться за злом, той не буде мати прощення, хоча б і сказав сам собі: „Добре мені, буду жити, як привикло моє зле серце, і тоді покаюся”. Такий був Амон, син Манасії. Бо Писання говорить: „Помислив лукавий помисел злочину і сказав: батько мій наробив від юності багато беззаконного, але в старості покаявся; тепер я буду ходити, як бажає душа моя, а згодом повернуся до Господа. І чинив він лукаве перед Господом більше за всіх, що були раніше за нього. І незабаром знищив його Господь Бог від благої землі його. І напали на нього раби його, і вмертвили його в домі його, і царював він тільки два роки”.
24. 24. Уважай, народе, щоб хто з вас не утвердив у серці своєму думки Амонові і не загинув передчасно. Подібним чином і єпископ нехай остерігається по можливості, щоб ті що несогрішили залишалися такими що несогрішили, а ті, що повернулися від гріхів нехай приймає він, лікуючи. Якщо ж він, будучи нелюдяний, не прийме розкаяного, то згрішить проти Господа, Бога свого, виправдуючи себе більше Його правди, і не приймаючи того, кого Він прийняв через Христа, заради кого послав Сина Свого на землю до людей, як людину, заради кого благозволив, щоб Він, Творець чоловіка і жони, народився від жони, заради кого попустив постраждати безстрастному по єству улюбленому Синові, Богові Слову, Ангелові Великої Ради Своєї, довівши Його до хреста, смерті і поховання, щоб Він, тих що підпали смерті звільнив від смерті.

Ось Кого прогнівляють ті, які не приймають розкаюваних. Бо Він не посоромився мене, Матфея, що був перше митарем; і Петра, який тричі відрікся Його з остраху, але того що умилостивив Його покаянням, що плакав гірко, Він прийняв і знову поставив пастирем овець Своїх; подібно і Павла, співапостола нашого, що заподіяв нам раніше багато зла, і коли відрікся хули проти імені святого, з гонителя обрав за апостола і показав його посудиною обраною; і одній певній жінці-грішниці говорить Він: „Прощаються твої гріхи багато за те, що ти полюбила багато”; а коли старці поставили перед Ним іншу, що согрішила і, поставивши на суд Йому, вийшли, Він, сердцевидець Господь, після того, як запитав її, чи засудили її старці, а вона сказала: „Ні”,?– сказав їй: „Отже, іди, і Я не засуджую тебе”.

Його, Спасителя, Царя і Бога нашого Ісуса, повинні ви, єпископи, мати зразком; Йому повинні ви бути наслідувачами, лагідними, мовчазними, благосердими, милостивими, мирними, не сердитими, здатними і готовими навчати, навертати, приймати, утішати, не забіяками, не гнівливими, не уразливими, не гордими, не зневажливими, не винопийцями, що не впиваються, що не розкошують, не солодколюбними, не марнотратними, що користуються дарами Божими не як чужими, але як своїми, як поставлені на добрих домобудівників, що мають віддати відповідь Богові.

Їжу повинен мати єпископ помірну, а одяг – відповідний до потреби і статечності. Благами Господніми нехай не зловживає він, як би чужими, але нехай користується ними з помірністю, бо той хто трудиться гідний нагороди за працю свою. нехай не буде він ні розкішний, ні хвалькуватий, але нехай бажає тільки необхідного.

25. 25. Подавані, за заповіддю Божою, десятини і початки нехай витрачає він, як людей Божих. Приношення добровільні на вбогих нехай розділяє правильно сиротам, удовицям, стражденним і незаможним подорожуючим, що як той що має дати звіт у цьому Богові, що вручив йому таке домобудівництво. Розділяючи ж всім що потребують по справедливості і самі користуючись від благ Господніх, але не зловживаючи ними, вкушати від них, але не поїдаючи всього одні, а ділячись з тими що потребують, будьте ви непохибними перед Богом. Бо якщо ви одні витратите їх, то приймете докір від Бога, що говорить до ненаситного і одноїдця: „Молоко їсте і вовною одягаєтеся”; і в іншому місці: „Хіба поселені ви одні на землі?”, чому і у Законі наказано вам: „Полюбиш ближнього свого, як самого себе”.

Це ж говоримо не для того, щоб ви не користувалися працями своїми, бо написано: „Не повертай вола що молотить”, але для того, щоб ви користувалися ними з помірністю і справедливо. Як віл, що працює на тоці без намордника, хоча їсть, однак не все поїдає, так і ви, що працюєте на цьому тоці, тобто в Церкві Божій, їжте від Церкви, як їли левіти, що служили скинії свідчення, що у всьому була образом Церкви, а крім того, самою назвою „свідчення” означала скінію Церкви. Тут і самі левіти, що приступали до скинії, і їхні жони, і сини, і дочки їх безперешкодно користувалися від дарів, частки, початків, десятин, жертв і приношень, які подавав весь народ на приношення Богові; бо ділом їх було служити скинії, то і не одержали вони в уділ землі серед синів Ізраїлевих, але уділом левітів і спадщиною племені їх були приношення народу.

Нині ж левіти народові вашому?– ви єпископи, що служите священній скинії, святій кафоличній Церкві, і стоїте перед вівтарем Господа, Бога нашого, і приносите Йому словесні і безкровні жертви через Великого Первосвященика Ісуса. Ви для народу свого?– пророки, начальники, вожді, царі; ви?– посередники між Богом і віруючими в Нього, спадкоємці і провісники слова Божого, знавці Писання і голоси Божі і свідки волі Його; ви ті, які носять гріхи всіх і за всіх повинні віддати відповідь, котрим, як ви чули, страшно загрожує слово Боже, якщо сховаєте від людей ключ розуміння, яким загрожує небезпека погибелі, якщо не сповістите волю Його підкореному вам народу, яким навпроти?– неоманлива нагорода і невимовна честь у славі в Бога, якщо добре будете служити святій скинії. Бо, як вам належить тягар, так ви ж збираєте і подавані їжі та інше необхідне. Ви?– наслідувачі Христа Господа. Як Він підніс на дерево гріхи всіх нас, розп’явшись, непорочний, за достойних покарання, так і ви повинні вміняти собі гріхи народу, коли про Спасителя сказано в Ісаї: „Він гріхи наші носить і за нас страждає”; і знову: „Він гріхи багатьох підніс, і за беззаконня їх був умертвлений”. Ви?– приклад: і самі маєте образом Христа. Він приклад для  усіх нас, а ви?– приклад для підкореного вам народу; бо не думайте, що єпископство є тягар зручний і легкий. Тому, як ви несете тягар, то і потрібно, щоб ви перші користувалися плодами і роздавали їх тим, що потребують, маючи дати відповідь Тому, Кого ніяк не можна обдурити, коли Він стане вимагати його від вас.

Отже, тим, хто завжди старається про Церкву, від Церкви ж слід харчуватися, бо вони?– священики, левіти, керівники, служителі Божі, як у книзі Чисел написано про священиків: „І сказав Господь до Аарона: ти і сини твої і дім отця твого, візьміть гріхи святих, священства вашого. Ось Я дав вам уділ початків від усього освяченого Мені від синів Ізраїлевих: тобі Я дав їх на честь і синам твоїм після тебе законом вічним. І це нехай буде вам від освяченого, від приношень, і від дарів, і від всіх жертв, і від усякого злочину, і за гріхи, і скільки віддають Мені від всіх святинь, тобі нехай будуть, і синам твоїм: у святилищі їжте їх”; і, небагато пізніше: „Усякий початок єлею, і вина, і пшениці, скільки віддадуть Господу, тобі Я дав їх, і первородне все тобі Я дав, і до цього всяке освячене, усяке первородне людей і худоби, чистої і нечистої, також жертви, і груди, і праве плече належить священикам і іншим, що перебувають при них, левітам”.

Слухайте це і ви, народи, обрана Церкво Божа,?– бо народ і перше іменувався народом Божим і „народом святим”, чому і ви?– свята священна Церква Божа, написана на небі, священство царське, народ святий, люди взяті в уділ, наречена, прибрана для Господа Бога. Слухай тепер, Церква велика, Церква віруюча, що сказано перше: частини, десятини і початки?– первосвященикові Христу і служителям його, десятини спасіння, початок імені Ісусового. Слухай, священна кафолична Церкво, що уникла десятопокарання і одержала десятослов’я, і що Закон довідалася і що віру прийняла, і в Ісусі що увірувала і, що десятину пізнала, і в йоту, що є початок імені Ісусового, що увірувала, і що Його ім’ям називається, і на довершеності слави Його  утверджується і виблискує.

Що тоді були жертви, то нині молитви, прохання і подяки; що тоді?– початки, десятини, частини і дари, то нині приношення, принесені Господу Богові праведними єпископами через Ісуса Христа, що помер за них. Бо вони?– первосвященики ваші, а пресвітери ваші?– священики, левіти ж?– нинішні диякони ваші, читці ваші, хори, воротарі, диякониси ваші, удовиці, незаймані і сироти ваші. Вищий же всіх їх є первосвященик?– єпископ.

26. 26. Єпископ?– служитель слова, сторож знання, посередник між Богом і вами в службах Його. Це?– учитель благочестя; це?– після Бога отець ваш, що водою і духом відродив вас в усиновлення; це?– начальник і вождь ваш; це?– цар і правитель ваш; це?– після Бога земний бог ваш, котрого ви зобов’язані ушановувати, тому що про нього і про подібних сам Бог сказав: „Я сказав: ви?– боги і сини Всевишнього всі”; і: „Богів не злослов”.

Отже, єпископ нехай головує у вас, як поважний достоїнством Бога, по якому він володарює над кліром і начальствує над всім народом.

А диякон нехай предстоїть єпископові, як Христос Отецеві, і служить йому у всім безпорочно, як Христос, нічого не роблячи Сам від Себе, завжди робить бажане Отецеві.

А дияконису шануйте ви в образ Духа Святого: вона без диякона нічого нехай не робить і не говорить, подібно як і Утішитель нічого від Себе не говорить і не робить, але, славлячи Христа, очікує Його волі, і, як не можна увірувати в Христа без духа вчення, так ніяка жінка нехай не приходить до диякона або єпископа без диякониси.

А пресвітерів уважайте ви представниками нас, апостолів, учителями боговідіння, бо Господь сказав, посилаючи нас: „Ідіть, навчите всі народи, христячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх дотримувати все, що Я повелів вам”.

А вдовиць і сиріт уважайте ви образами жертовника; а незайманих шануйте в образ кадильниці і фіміаму.

27. 27. Як приналежному до іншого роду, що не був від коліна Левіїного, не дозволялося приносити що-небудь чи приступати до вівтаря без священика, так і ви нічого не робіть без єпископа. Якщо ж хто зробить що без єпископа, то зробить це даремно; бо це не вміниться йому в діло. Як Саул, що приніс жертву без Самуїла, почув: „Безумно поступив ти”, так і всякий з народу, що робить що-небудь без священика, даремно трудиться. І як Озія цар, що зробив священикове, не будучи священиком, уражений був за беззаконня проказою, так не залишиться непокараним і всякий з народу, що знехтував Бога, збісившися проти священиків Його, сам викрав собі честь, що не наслідував Христа, Котрий не Сам привласнив Собі славу бути Первосвящеником, але очікував почути Отця: „Клявся Господь і не розкається; ти?– священик у віки за чином Мелхиседека”. Якщо Христос не славить Сам Себе без Отця, то як можна, щоб людина сама покушалася на священство, не прийнявши достоїнства цього від вищого, і робила те, що дозволено одним священикам? Кореяни, незважаючи на те, що були від коліна Левіїного, чи не були спалені вогнем, коли збунтувалися проти Мойсея і Аарона і стали сперечатися за те, що не належало їм? І Дафан і Авірон чи не зійшли в пекло живі, а прозяблий жезл чи не зупинив божевілля багатьох і чи не вказав первосвященика, обраного Богом?

Отже, і ви, брати, повинні приносити жертви свої, тобто приношення, єпископові, як первосвященикові, або особисто, або через дияконів. Втім, не одні жертви, але і початки, і десятини, і добровільні дари йому ж приносите; бо він знає тих, що бідують і кожному дає як потрібно, щоб один не одержав у той самий день або на одному і тому же тижні два рази і більше, а інший тим часом ні одного разу; бо справедливість вимагає краще допомагати тим, хто істинно бідує, ніж тим, яким здається, що бідують.

28. 28. Хто на агапу(вечеру) або на бенкет, як Господь найменував, зважився кликати стариць, ті нехай посилають до тієї, про котру знають диякони, як про таку що бідує, частіше. А на вечерю звичайне пастиреві, розумію?– початки, хоча б і не був присутній він на вечері, нехай відокремлюють, як священикові, на честь Бога, що вручив йому священство. А дияконам нехай дають, на честь Христа, удвічі проти того, скільки дається кожній стариці. А пресвітерам, як постійно трудячимся біля слова вчення, нехай відокремлюють подвійну ж частину, у благодать апостолів Господніх, котрих і місце займають вони, як радники єпископа і вінець Церкви, бо вони?– собор і Рада Церковна. А якщо і читець є, то і він нехай одержує одну частину, на честь пророків. Стільки ж нехай одержує і співак, і воротар. Кожному достоїнству нехай виявляє народ належну честь у дарах і пожертвуваннях життєвих.

А начальника будь-чого нехай турбують; але що бажають дати, то нехай пропонують через служителів, тобто дияконів, до яких і мають так більшу відвагу. І до Вседержителя Бога приходять не інакше, як через Христа. нехай і народ усе, що тільки хоче, так робить відомим єпископові через диякона і у такий спосіб виконує його думку.

І в попередні часи нічого освяченого не приносилося або не бувало в храмі без священика; бо „вуста священика, говорить в одному місці пророк, збережуть розум, і закону шукатимуть від вуст його; бо він?– ангел Господа Вседержителя”. Якщо навіть служителі бісів у скверних, мерзенних і нечистих мерзенностях своїх досі наслідують священне, то, хоча мерзенного їхнього ніяк не можна порівнювати зі священним, однак, якщо вони у своїх посміховищах нічого не приносять і не роблять без несвященика, навпроти, уважають свого несвященика вустами каменів і чекають, що він накаже їм зробити, і все, що б він не наказав їм, роблять, а без нього нічого не роблять і почитають його, несвященика, і поважають ім’я його в честі до бездушних ідолів і боготворіння злих духів; якщо, говоримо, вони, що славлять суєтне і обманне і ні на чому стійкому не мають надії, своєї намагаються наслідувати священне,?– то скільки справедливіше почитати, через предстоятелів, Господа Бога і уважати єпископів вустами Божими?– вам, що маєте віру найвідомішу і надію не оманливу, і очікуючи славної, і вічної, і непохитної обіцянки?

29. 29. Якщо Аарон названий пророком тому, що повідомляв слова фараонові від Мойсея, а Мойсей?– богом фараона, як цар і разом первосвященик, як говорить до нього Бог: „Я поставив тебе богом фараонові, а Аарон, брат твій, буде твоїм пророком”; то чому і вам не вважати посередників слова вашого пророками і не почитати єпископів богами?
30. 30. Нині місце Аарона займає у вас диякон, а місце Мойсея?– єпископ. Отже, якщо Мойсея назвав Господь богом, а Аарона пророком; то і ви шануйте єпископа, як бога, а диякона, як пророка його.

Як Христос нічого не робить без Отця, так і диякон?– без єпископа; і як немає Сина без Отця, так немає і диякона без єпископа; і як Син зобов’язаний виконувати обов’язок Свій у відношенні до Отця, так і всякий диякон?– у відношенні до єпископа; і як Син є Ангел і Пророк Отця, так і диякон є ангел і пророк єпископа. Тому і усе, що тільки робить він у відношенні до кого-небудь, нехай буває відомо єпископові і через нього нехай відбувається.

31. 31. Без єпископа ж нехай не робить він зовсім нічого і без його волі нічого нехай не дає нікому. Якщо він дасть що кому-небудь таємно від єпископа, як бідному, то дасть на лихослів’я єпископа і виставить його недбаючим до тих, що бідують. А хто злословить єпископа або словом, або ділом, той гнівить Бога, не слухаючи слів Його: „Богів не злослов”; бо Він законополагав не про дерев’яні або кам’яні мерзенності, гидких тому, що хибно носять божественне ім’я, але про священиків і суддів, яким і сказав: „Ви?– боги і сини Всевишнього всі”.
32. 32. Отже, якщо ти, диякон, знаєш кого-небудь, що бідує, то нагадай єпископові і у такий спосіб дай; але таємно на лихослів’я його нічого не роби, щоб не порушити проти нього нарікання; бо нарікання буде не проти нього, але проти Господа Бога, і диякон та інші почують то ж, що почули Аарон і Маріам, коли дорікали Мойсея: „Як ви не побоялися дорікати раба Мого Мойсея?”. І знову, сам Мойсей говорить тим, що зібралися проти нього: „Не на нас ремство ваше, але на Господа, Бога нашого”. Якщо хто з народу, що сказав „дурень” або „божевільний”, не безкарний, що як образив ім’я Христове, то що буде, якщо хто скаже що-небудь проти єпископа, через якого Господь дав вам Духа Святого при рукоположенні, через якого довідалися ви священні догмати, пізнали Бога і увірували в Христа, через якого ви Богом пізнані, через якого ви напечатані єлеєм радості і миром розуміння, через якого ви явилися синами світла, через якого під час провіщення вашого Господь, свідчачи про рукоположення єпископа, над кожним і вас видав священний голос, говорячи: „Ти?– Син Мій, Я нині народив Тебе”?

Чрез єпископа твого, людино, Бог усиновляє тебе. Знай, сину, десницю, матір свою; люби того, хто після Бога зробився Отцем твоїм, і обожнюй його.

33. 33. Якщо про отців по тілі говорить божественне виречення: „Шануй батька твого і матір твою, нехай благо тобі буде”, і: „Хто злословить батька чи матір, смертю нехай помре”; то оскільки більше щодо отців духовних переконує вас Слово Боже, щоб шанували і любили їх, як благодійників і предстоятелів перед Богом, які відродили вас водою, наповнили вас Духом Святим, молоком наситили вас, словом, вигодували вас вченням, утвердили вас напоумленнями, сподобили вас спасительного Тіла і дорогоцінної Крові, розрішили вас від гріхів, зробили причасниками святої і священної Євхаристії і вчинили вас спільниками і співспадкоємцями обіцянки Божої? Благоговійте перед ними і шануйте їх всякою честю; бо вони одержали від Бога владу життя і смерті, владу судити і засуджувати тих що согрішили на смерть вогню вічного і розрішати і оживотворяти тих, що повертаються від гріхів.
34. 34. Почитайте їх начальниками і царями своїми, приносіть їм і данину, як царям; бо від благ ваших слід харчуватися і їм, і співмешканцям їх. Як Самуїл видав постанову народу про царя в першій книзі Царств, а Мойсей?– про священиків у книзі Левіт; нехай і ми постановляємо вам про єпископів. Якщо там народ давав податі відповідні до достоїнства царя; то чи не тим більш нині повинен одержувати від вас єпископ, призначений йому Богом, для удержання свого і кліриків, що живуть з ним? А якщо повинні додавати що до слова, то цей нехай одержує більше, ніж скільки в давнину отримував той; тому, що останній займався тільки військовими ділами, піклуючись про війну і мир, щоб охороняти тіла, а перший проходить священство Боже, відхиляючи від небезпек тіло і душу. Отже, оскільки душа вища за тіло, у стільки священство вище за царство, тому що воно зв’язує і розрішає достойних покарання чи прощення.

Тому ви повинні єпископа любити, як отця, боятися, як царя, шанувати, як пана, приносячи йому, на благословення вас, плоди ваші і діла рук ваших, даючи йому, як священикові Божому, початки ваші, десятини ваші, частини ваші і дари ваші, початок хліба, вина, єлею, яблук, вовни і усього, чим постачає вас Господь Бог: тоді приношення твоє буде прийняте в приємні пахощі Господу, Богу твоєму, і Господь благословить діла рук твоїх і помножить блага землі твоєї, оскільки „благословення на голові тоого хто подає”.

35. 35. Слід же вам знати, що хоч і звільнив вас Господь від рабства кайданів полону і перевів вас на волю, не дозволивши вам надалі приносити безсловесних тварин у жертву за гріхи, і звільнив від очищення, відпущення, безнастанних обмивань і окроплень; однак не звільнив вас від внесків, якими ви повинні священикам, і від допомоги нужденним. Вам говорить Господь у Євангелії: „Якщо не перевершить ваша правда правду книжників і фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне”. нехай помножиться ж правда ваша так, щоб більше промишляти вам про священиків, сиріт і вдовиць, як написано: „розточив, роздав убогим, правда його перебуває на віки”; і знову: „милостинями і вірами очищаються гріхи”; і знову: „усяка проста душа благословенна”.

Ти так і поступиш, як Господь постановив, і даси священикові належний йому,?– початок з току(зерна) і винодавки і приношення за гріхи, як посередникові між Богом і потребуючими на очищення і заступлення; бо тобі пристойно давати, а йому?– роздавати, бо він?– домобудівник і правитель церковних діл. Тільки не вимагай у єпископа свого звіту і не підглядай за домобудівництвом його,?– як, або коли, або кому, або де, чи добре, чи зле, або чи не так, як повинно, він робить це. У нього є свій Вимагач звіту, Господь Бог, що вручив йому таке домобудівництво і сподобив його такого місця у священстві.

36. 36. Май перед очами страх Божий, завжди пам’ятаючи про десять слів Божих. Люби одного і Єдиного Бога Яхве всією кріпостю. На ідолів чи на інше що, на богів, тобто бездушних або безсловесних або бісів, не звертай уваги. Пізнавай різне будівництво Боже, що одержало початок через Христа, і суботствуй (відпочивай) ради Того Хто Перестав творити, але не перестав промишляти; але суботствуй, вправляючись у законах божественних, а не віддаючись ледарству. Усяке бажання незаконне, усяке зло на пагубу людей і всякий гнів віддаляй від себе. Родичів шануй, як причину твого буття. Ближнього свого люби, як самого себе. У потрібному для життя май спілкування з тими, хто має потребу. Клятвопорушення і частої клятви на дармо ухиляйся; бо не залишишся неповинним. Перед священиками не будь голіруч, але безперестану принось добровільні дари свої. Церкви Христової не залишай, але ходи в неї досвіта раніше всякого діла і, знову, увечері ходи в неї, благодарячи Бога, що дарував тобі життя. Працюй, будь старанний, трудися, принось Господу добровільні дари свої; бо сказано: „Шануй Господа від праведних твоїх трудів”. Якщо не можеш покласти в скарбницю церковну, то хоча б скитальцям дай одну, або дві, або п’ять лепт. Збирай собі небесне багатство, якого не пошкоджують ні міль, ні злодії.

А поступаючи так, не суди єпископа свого або побратима. Якщо ти засудиш брата, то зробишся суддею, тоді як ніхто не вибрав тебе на суддю, бо судити дано одним священикам, бо їм сказано: „Робіть праведний суд”; і знову: „Будьте вправними торговцями”, а вам цього не надано, навпроти,?тим що  не мають достоїнства суддівського або вчительського, сказано: „Не судіть і не будете суджені”.

37. 37. А судити повинен єпископ правильно, як написано: „Праведним судом судите”, і в іншому місці: „Що ж і про себе не судите праведно?” Отже, будьте подібні до свідомих майстрів срібних справ. Як вони пусті монети відкидають, а добрі собі залишають, так точно і єпископ безпорочно повинен утримувати, а порочне або лікувати, або, якщо воно не лікується, відкидати, однак не відразу ж відтинати і не всякому вірити; бо трапляється, що деякі з ревнощів або заздрості зводять на якого-небудь брата неправдиве обвинувачення, як поступили у Вавилоні два старці проти Сусанни, а єгиптянка проти Йосипа.

Отже, сказане тобі про інших ти, як людина Божа, не приймай безрозсудно, щоб не погубити невинного і не вбити праведного. Хто з охотою приймає таке, той є отець більше гніву, ніж миру; а де гнів, там немає Господа, бо гнів, як друг сатани, розумію?– гнів, порушуваний лжебраттями всупереч справедливості, колись не попускає бути в Церкві однодумності. Чому, довідавшись про таких безумців, сперечальників, ревнивців, злозичливців, не вірте їм, навіть остерігайтеся їх, коли чуєте від них що-небудь на брата; бо вбити когось?– нічого не значить в очах їх, і вони кидають людину там, де ніхто не підозрює.

Отже, ти звертай увагу на тих, що обвинувачують і з мудрістю спостерігай, як і яке життя його, і якщо знайдеш, що він говорить істину, то поступи за наставлянням Господа. Прийнявши одного обвинуваченого, скартай його наодинці з тобою, щоб покаявся. Якщо він не переконається, то вкажи йому гріх його в присутності двох або трьох, напоумляючи його з лагідністю і вченням, бо „у серці благому спочине премудрість, у серці ж безумних не пізнається”.

38. 38. Якщо він вустами трьох вас переконається, то благо йому; а якщо хто озлобиться, „скажи Церкві; а якщо і Церкви не послухає, нехай буде він тобі як язичник і митар”,?– не приймай уже його в церкві, як християнина, але видаляй від неї, як язичника. Але якщо він побажає каятися, то прийми його, бо язичника або митаря Церква приймає в спілкування тоді тільки, коли кожний з них покається в попередніх нечестях. Бо тим, які перемінюють поводження своє, Господь наш Ісус, Христос Божий, визначив покаяння.
39. 39. Так, я Матфей, один з дванадцяти, що говорять вам у вченні цьому,?– апостол. Перше я був митарем, але тепер за то, що, покаявшись у колишніх ділах, увірував,?– помилуваний і сподобився бути апостолом і проповідником слова Божого. І Закхей, якого Господь прийняв розкаяного що молив Його, перше був також митарем. А ось і воїни, і юрба митарів, що прийшли до вчення Господнього через покаяння, чують від пророка Івана після занурення: „Нічого не вимагайте більше виділеного для вас”. Подібно ж і життя народів не буде відкинуте, якщо вони, покаявшись, відкинуть невір’я.

Отже, митарем чи язичником уважай того, хто викритий був у поганій справі, не розкаюється. Але якщо він потім покається і навернеться від омани, то, як язичників, що бажають каятися, допускаємо в церкву, щоб слухали слово Боже, але спілкування з ними не маємо, поки не зробляться вони досконалими, прийнявши печать,?– так і цим, поки не покажуть вони плода покаяння, дозволяємо входити в церкву, щоб слухали слово Боже і не загинули несподівано зовсім; а в молитві нехай не мають вони спілкування, але після читання Закону, пророків і Євангелія нехай виходять, щоб через поблажливість поліпшили спосіб життя свого, намагаючись каждодневно приходити в збори і щиро молитися, щоб і самі могли бути прийняті і ті, що бачать їх, прийшли в скруху і робилися благоговійними, остерігаючись піддатися подібному.

40. 40. Так, тим що впав у проступок один раз чи другий раз ти, єпископе, не гребуй, і слова Господнього не забороняй йому, і з спільного проживання не виганяй його; бо і Господь не відмовлявся їсти з митарями і грішниками, а коли фарисеї засуджували Його на це, сказав: „Не здорові мають нотребу у лікарі, але хворі”. Отже, з відлученими вами за гріх спілкуйтеся і живіть разом, піклуючись про них, утішаючи їх, підтримуючи їх, говорячи їм: „Зміцнюйте ослабілі руки і утвердіть коліна, які гнуться”; бо тих що плачуть потрібно утішати, а малодушних підбадьорювати, щоб безмірний сум не довів їх до безумності, оскільки „легкодухий дуже безумний”.
41. 41. Коли ж хто, звернувшись, покаже плід покаяння, тоді допускайте його і до молитви. Того сина зниклого, блудного, що промотав отцівський маєток з блудницями, що вже пас свиней і що бажав насититися ріжками, але не одержував їх, коли він, покаявшись, повернувся до Отця і сказав: „я згрішив проти неба і перед тобою і вже недостойний називатися сином твоїм”, чадолюбний Отець прийняв з торжеством і дав йому давній одяг, перстень і чоботи, заколов відгодоване теля і веселився з друзями. Так поступай і ти, єпископе; і як язичника приймаєш, обмивши по настанові, так і цього, як очищеного покаянням, при молінні за нього всіх, повертай на колишнє пасовище через рукопокладення, і руковозложення буде йому замість обмивання; бо Дух Святий давався віруючим і через покладання рук наших. При цьому, якби хто з братів, що досі не осквернився, засудив тебе за те, що ти примирився з тим, скажи йому: „Ти завжди зі мною, і все моє?– твоє; а про того потрібно було радіти і веселитися, що брат твій цей був мертвий і ожив, пропадав і найшовся”.

Бо Бог не тільки приймає розкаюваних, але і відновлює їх у попереднє достоїнство, при цьому достатньо свідчить святий Давид, що після гріха свого проти Урії молився Богові, говорячи: „Поверни мені радість спасіння Твого і Духом владним утверди мене”, і знову: „Відверни лице Твоє від гріхів моїх, і всі беззаконня мої очисти; серце чисте створи в мені, Боже, і дух правий обнови в нутрі моєму; не відкинь мене від імені Твого, і Духа Твого Святого не відніми від мене”.

Так і ти, як жалісливий лікар, лікуй всіх, що согрішили, користуючись спасенними і придатними засобами, уживаючи не тільки січіння чи припалювання, чи ліки їдкі, але і перев’язки, і бинти, і лікарства заспокійливі, що загоюють, сприскуючи словами розради. Якщо ж рана задавніла, то розм’якши її зм’якшуючим пластиром, щоб, наповнившись м’ясними сосочками, зробилася спосібною до загоєння; а якщо вона нечиста, то очисти її припікальним порошком, тобто, словом покарання; а якщо вона опухає, то стисни її острою перевязкою?– угрозою суду; а якщо поширюється, то вживи припікання і витягни нечистоти, тобто розмори постами. Коли ж зробиш це і упевнишся, що від ніг до голови ніде прикласти ні пластиру, ні єлею, ні перев’язки, але рана поширюється і противиться всякому лікуванню, подібно антонову вогню (запалення, рожа), вражаючи всякий член; тоді з великою обережністю, порадившись з іншими досвідченими лікарями, відріж гнилий член, щоб не розтлилося все тіло Церкви. Не дуже схильний і не швидкий будь до відсікання, не швидко берися за пилку з багатьма зубцями, але перше уживи ніж і розріж нарив, щоб, усунувши перебуваючу усередині причину хвороби, утримуючи тіло, щоб не відчуло хвороби. А якщо побачиш кого що не розкаюється і що ожорсточився, то з сумом і кривдою відсічи його, невиліковного, від Церкви. Бо: „візьміть зло від вас самих”, і: „побожними створите синів Ізраїлевих”; і знову: „Не приймай лиця багатого в суді і убогого не милуй на суді”, „тому що суд?– Господа”.

42. 42. Якщо ж обвинувачення в наговорі буде оманливим, а ви, пастирі з дияконами, або по небезсторонності, або за домовлені дари, бажаючи зробити бажане обмовникові, приймете неправду за істину і виженете обвинувачуваного з Церкви, хоч він далекий злочину, то віддасте відповідь у день Господа, бо написано: „Невинного і праведного не вбивай; не бери дарів, щоб уразити душу; бо дари засліплюють очі мудрих і погубляють слова праведних”; і знову: „горе тим що виправдовують нечестивого через дари і тим, що в праведного праведне, відбирають”.

Бережіться засуджувати кого-небудь несправедливо і сприяти злим; „бо горе тому, хто називає зле добрим і добре злим, гірке солодким і солодке гірким, хто робить світло пітьмою і пітьму світлом”. Уважайте, щоб, зробившись упередженими, не підпасти цьому голосу Господньому; бо, якщо ви засудите інших несправедливо, то самі проти себе вимовите вирок, бо Господь говорить: „Яким судом судите, таким будете суджені”.

Отже, якщо ви судите лицеугодливо, то розпізнавайте обвинувача, що свідчив проти ближнього свого хибно, і покажіть, що він?– наклепник, донощик, убивця, що він каламутить все злими суперечками, непостійний у словах, сам суперечить собі у звістках і уловляється словами власних вуст, бо такий сам ставить собі міцну мережу?– власні вуста. Коли такий викритий буде в лжесвідченні, ти суди його строго, віддай його мечу вогненному і зроби йому те, що він задумував зробити ближньому; бо, як тільки міг, він убив брата, наговоривши судді, а написано: „Проливаючий кров людську, замість нього його проллється”, і: „вилучи від себе кров неповинну, пролиту даремно”.

43. 43. Такого ти відлучи від Церкви, як убивцю брата. Потім, через час, якщо він скаже, що кається, призначте йому пости, а після цього прийміть його через рукопокладення, застерігши його, однак, щоб знову не збурив кого-небудь. Якщо ж, по вступі в Церкву, він знову бунтується подібним чином, не перестаючи обурювати і ганьбити брата, по спорливості, видумуючи злочини, то викиньте його, як заразу, щоб не спустошував Церкви Божої; бо такий робить збурювання в містах, і хоча б він перебував усередині Церкви, неблаговидним, зайвим у ній і непотрібним їй, що опоганює, наскільки може, тіло Христово. Якщо деякі з людей, від народження зайві члени, що мають, прирослі до тіла, як то: пальці або нарости, відтинають їх від себе по неблагопристойності, і не відбувається ніякої неблагопристойності від того, коли за допомогою художника людина одержує природну красу, то набагато більше повинні так поступати ви, пастирі Церкви, тіла цілого, що складається з членів здорових, віруючих у Бога зі страхом Господнім і любов’ю, коли найдеться один член зайвий, що думає зле, що заподіює неподобство іншому тілу і обуреває його неспокоєм, війною і ганьбленням, що доставляє йому страхи, діла, переступу, оббріхування, обмови, розлади і подібні дії диявола здійснюючий, як би обраний дияволом для опоганення Церкви хуліннями багатьма; розладом, суперечкою і поділом. Отже, цей, іншим разом викинений з Церкви, достойно відсічений від зборів Господніх; а Церква Господня з’явилася нині більше красивою, ніж перше, коли мала член зайвий і їй невластивий: чому відтепер вона не хулиться вже і не огудюється, звільнившись від злих, підступних, злорічивих людей, жорстоких, зрадників, ненависників добра, сластолюбців, марнолюбних, звабників, що вважають себе мудрими, що поставляють ділом своїм розсівати, а краще?– розганяти ягнят Господніх.

Отже, ти, єпископе, намагайся разом з підлеглим тобі кліром право правити слово істини; бо Господь говорить: „якщо стороною підете до Мене, і Я до  вас піду стороною”; і в іншому місці: „з вірним вірний будеш, і з непорочним непорочним будеш, і з кривим?– по перевернутості його”. Ходіть вірно, щоб сподобитися краще хвали від Господа, ніж, навпроти, осудження.

44. 44. Будучи мудродумні між собою, будьте, єпископи, мирні між собою, жалісливі, братолюбні, пасіть народ з старанням, єдиномудро, навчаючи підкорених вам бути однодумними, що думають про одне і те саме, щоб не було між вами поділів, але щоб були ви одне тіло і один дух, з’єднані одним духом і одною думкою, відповідно до постанови Господньої. А диякон нехай все підносить єпископові, як Христос до Отця, але що може, то нехай виправляє сам собою, одержавши владу від єпископа, як Господь одержав від Отця владу створювати і промишляти; а єпископ нехай судить про найважливіше. Крім того, диякон нехай буде вухом, і оком, і вустами, також серцем і душею єпископа, щоб єпископ не піклувався багато про що, але тільки про найважливіше, як і Йотор порадив Мойсею, і порада його була прийнята.
45. 45. Прекрасна похвала християнинові?– ні з ким не мати справ; а якби по чийому порушенні чи спокусі трапилося в кого діло, то нехай постарається припинити його, хоча б і належало понести від цього яку-небудь втрату, і нехай не йде він на судилище язичницьке. І ви не позволяйте, щоб про діла ваші судили начальники мирські; бо через них диявол заподіює рабам Божим клопоти і збуджує докір, начебто ми не маємо жодного мудрого, котрий міг би розсудити ворогуючих або розрішати позову.
46. 46. Язичники не повинні знати розбратів, що відбуваються між вами, і ви не приймайте на свідчення проти себе невіруючих, і не судіться в них, і нічим не будьте повинні їм окрім податі або страху, але „віддавайте кесарево кесареві, а Боже Богові”, як те: подати чи кинсон чи дідрахму, як і Господь наш, давши статир, позбавив Себе докору.

Отже, обери краще зазнати збитків і намагатися про те, що хилиться до миру не тільки з братами, але і з невіруючими; бо, понісши яку-небудь втрату в життєвому, ти, як богочестивий і що живеш по заповіді Христовій, не потерпиш ніякої шкоди в божественному. Якщо ж який позов мають між собою?– чого нехай не буде,?– брати, то ви, предстоятелі, повинні зрозуміти з цього, що такі роблять діло не братів у Господі, але, краще, неприязних ворогів. І якщо один з них виявиться м’яким, тихим, чадом світла, а інший жорстоким, зухвалим, майнолюбним, то цей, по дізнанні, що він такий, нехай буде підданий епитімії і відлучений і зазнає кари братоненависництва; потім, якщо переміниться, нехай буде прийнятий і таким чином, став уціломудренним, вони полегшать судилища ваші. Слід також, щоб образи, заподіяні один одному, прощали і не судді, але самі ті, які мають їх у себе, як оголосив Господь, коли, запитаний був мною, Петром: „якщо згрішить проти мене брат мій, скільки разів прощати йому??– чи до семи раз?” сказав: „не говорю тобі: до семи, але до сімдесять сім разів”. Воістину хоче Господь, щоб так поводилися учні Його і щоб ніколи нічого не мали ні проти кого, як то: ні непомірного гніву, ні надмірної запальності, ні несправедливого побажання, ні непримиренної ненависті. Отже, хто гнівається, тих з’єднуйте в дружбу; хто ворогує, тих приводьте до однодумності; тому що Господь говорить: „блаженні миротворці, бо синами Божими назвуться”.

47. 47. Судилища ваші нехай бувають у другий день після суботи, щоб, якщо виявиться протиріччя вашій думці, ви, маючи дозвілля до суботи, змогли виправити протиріччя, і в день Господній примирити незгодних між собою. На судилищі ж нехай присутні будуть з вами і диякони, і пресвітери, судячи, як люди Божі, зі справедливістю і нелицеприємно. Коли ж прийде, як і Закон говорить, та і друга особа, у яких є позов, то кожне нехай стане посередині судового місця,  і ви, вислухавши їх, праведно вийміть жереби, намагаючись зробити їх обох друзями, перед думкою єпископа, щоб суд проти того що согрішив не зробився голосним, бо єпископ і на судилищі має бути одобрювачем і свідком суду Христа Божого. І тоді, коли хто наклепно викривається ким-небудь у неправому ходінні у Господі, подібним же чином вислухуйте ту і іншу особу, котра обвинувачує, так і звинувачуваного, тільки не по упередженню, ні з потуранням одній стороні, але по справедливості, що як подають думку про життя або смерть вічну. „Праведний, говорить Бог, праведного шукай”; бо, кого ви покарали і відлучили справедливо, той відкинений від вічного життя і слави, і в праведних людей безчесний, і в Бога засуджений.
48. 48. А думку вимовляйте не про всякий гріх однаково, але кожному відповідно, з великою благорозсудливістю обговорюючи кожен гріх, як малий, так і великий; і інакше засуджуйте гріх ділом, і, знову, інакше?– гріх словом, інакше?– гріх наміром, інакше?– гріх лихослів’я, інакше?– гріх підозри, і одних піддавай тільки погрозам, інших милостинею бідним, тим призначи строгі пости, а інших, по великости злочину їх, відлучи.

І Закон призначив не те саме покарання за всякий гріх; але інше за гріхи проти Бога, проти священика, проти храму, проти святилища, інше за гріхи проти царя, проти начальника, проти воїна, проти підлеглого, проти рівного або слуги, або проти маєтку або проти безсловесного, і, знову,?– різне за гріхи проти батьків і рідних, інше також за гріхи вільні і інше за гріхи мимовільні, і одних піддав смерті або на хресті або через побиття каміннями, а інших пені або побоям або відплаті. Так і ви за різні гріхи накладайте і покарання різні, щоб не укралася яка-небудь неправедність і не повела Бога до обурення; бо, на якому несправедливому суді будете ви посередниками, того і винагороду одержите від Бога; бо „яким судом судите, таким будете суджені”.

49. 49. Отже, сидячи на судовому місці, у присутності тієї й іншої особи?– ми не назвемо їх братами, поки не примиряться між собою?– ретельно дослідуйте, про що сперечаються, і спочатку про того що обвинувачує, чи цього першого обвинувачує він, чи і на інших зводив він переступи, і чи не від невдоволення чи сварливости їх стоїть переступ, і який спосіб життя його. Але одному йому, хоча б він був сумлінний, не вірте, бо це протизаконно, а нехай будуть у нього й інших свідків, подібні до нього за поведінкою, як говорить Закон: „при вустах двох і трьох свідків стане всяке слово”. Чому ж, сказали ми, повинно дослідувати, яка поведінка їх? Тому що часто трапляється, що і двоє і більше число свідчать про зло і одноголосо стверджують неправду, як поступили у Вавилоні два старці проти Сусанни, у Самарії?– сини беззаконних проти Навуфея, в Єрусалимі?– безліч ізраїльтян проти Господа і проти первомученика Його Стефана.

Отже, свідки нехай будуть лагідні, негнівливі, справедливі, повні любові, цнотливі, здержливі, не злі, що вірують, благочестиві; тому що свідчення таких по самій поведінці їхній тверде і за способом життя їх істинне. А хто не такий, того свідчення не приймайте, хоча б і здавалися вони одноголосими в обвинуваченні; бо в Законі наказується: „Не слідуй за більшістю на зло, не приймай слуху порожнього, не приєднуйся до більшості, щоб зіпсувати правду”.

З іншого боку, ви повинні знати і обвинувачуваного, який він за способом життя і поведінкою, чи схвалюють життя його, чи бездоганний він, чи ревний про праведність, вдоволюбивий чи, страннолюбний чи, нищелюбний, чи братолюбний, чи не корисливий, чи не жадібний, чи не схильний до крадіжи, чи цнотливий, чи не розпусний, чи не п’яниця, не дармоїд, чи жалісливий і чи щедрий.

50. 50. Бо, якщо є за ним попередньо негарні діла, то і тепер підношувані на нього звинувачення здаються почасти істинними, якщо тільки не допомагає йому правосуддя; тому що може трапитися, що колись він дійсно згрішив, але в тім злочині, у якому тепер осуджуютьть його, він невинний. Тому, вникаючи в це ретельно, вимовляєте думки проти викритого обачні і тверді; а якщо після відлучення він попросить прощення, припаде до єпископа і сповідає, що згрішив, то приймайте його. А наклепника не залишайте непокараним, щоб він не опорочив і іншого кого, що добре живе, або щоб іншого кого не схилив зробити йому подібне; однак і викритого не залишайте незганьбленим, щоб інший не зробив того ж злочину; бо ні „лжесвідок без покарання не залишиться”, ні грішник не уникне покарання.
51. 51. Ми сказали, що несправедливо судити односторонньо. Дійсно, якщо ви вислухаєте одну особу, а другого не буде при тім, і вона не буде захищатися проти підношуваного на нього переступу, а ви виймете жереб осуду необачно, то в Бога, Праведного Судді, виявитеся винними в убивстві і що міряєте одною мірою з наклепником. Бо „який держачий за хвіст пса, такий головуючий на чужому суді”. Якщо ж зробитеся наслідувачами старців вавилонських, які, лжесвідчивши проти Сусанни, несправедливо засудили її на смерть, то будете винні їхньому суду і осуду, бо хоча Господь і врятував Сусанну з рук беззаконних через Даниїла, але винних у крові її старців засудив на спалення, а вас через Даниїла докорив, говорячи: „Чи не так ви безумні, сини Ізраїлеві, не випробувавши, не зрозумівши істини, засудили дочку Ізраїлеву. Повернетеся на суд, бо ці неправду свідчили проти неї”.
52. 52. Подивіться і на мирські судилища, владою яких на виду нашому приводяться вбивці, перелюбники, чаклуни, гробокопателі, розбійники. Там начальники, зробивши дізнання про злочин обвинувачуваних від тих що їх привели, запитують злочинця, чи таке точно діло його, і хоча б він зізнався, не зараз відсилають його на покарання, але в продовження багатьох днів роблять дослідування про нього з великим старанням і засмикнувши завісу. Нарешті, наміряється виголосити вирок про нього і вийняти смертний жереб проти нього, піднявши руки до сонця, свідчать, що він не винний у крові людини. Так поступають начальники ці, незважаючи на те, що вони язичники і не знають ні Божества, ні помсти божественної проти них, якщо засудять кого безвинно.
53. 53. Як же можете давати образливу думку про кого-небудь ви, що знаєте, Хто Бог наш і які суди Його, коли про суд ваш негайно знає Бог, і що якщо винесете ви суд справедливий, то сподобитеся справедливих винагород і тепер і потім, а якщо?– несправедливий, то, знову, одержите відповідне з ділом своїм? Радимо вам, брати, сподоблятися краще похвал від Бога, ніж осуджень; бо похвала Божа?– вічне життя для людей, як і осудження?– вічна смерть.

Тому, будьте суддями справедливими, миротворними, негнівними; бо „ той, що даремно гнівається на брата свого, підлягає суду”. А якби і трапилося вам загніватися на кого  з чийого приводу, то сонце нехай не зайде в гніві вашому. „Гнівайтесь, говорить Давид, і не согрішайте”, тобто, незабаром примиряйтеся, щоб утриманий у серці гнів не зробився злопам’ятством і не зробив гріха; бо „душі злопам’ятних, говорить Соломон, на смерть”. Господь наш і Спаситель Ісус Христос говорить у Євангелії: „Якщо принесеш дар твій до вівтаря і там згадаєш, що брат твій має щось на тебе, залиш там дар твій перед вівтарем, і, пішовши, перше примирися з братом твоїм, і тоді, прийшовши,  принеси дар твій”. А дар є молитва і подяка кожного Богові. Отже, якщо ти маєш що проти брата свого, або він має що проти тебе, то ні молитви твої не будуть почуті, ні подяки твої не будуть прийняті, бо ви в гніві. А молитися ви, брати, повинні постійно. Оскільки ж несправедливо ворогуючих у гніві на братів Бог не слухає, хоча б вони і тричі в годину молилися, то потрібно розрішати всяку ворожнечу і малодушність, щоб могли ми молитися серцем чистим і незаплямованим. Притім, Господь повелів любити навіть ворогів, а не ненавидіти друзів. І законодавець говорить: „Не зненавидь ніякої людини, не зненавидь брата твого в розумі твоєму, викриттям викрий брата твого і не приймеш заради нього гріха”. І Давид говорить: „Чи я відплатив тим, що мені зробили зло”?

Тому, якщо бажаєш бути християнином, то дій за законом Господнім: „розривай всякий союз неправди”. У тебе вклав Господь владу прощати гріхи братові, скоєні ним проти тебе, „до семи сімдесяти разів”, тобто до чотирьохсот дев’яноста разів. Скільки ж раз простив уже ти братові своєму, що не бажаєш простити йому ще тепер? Послухай, що говорить Захарія: „Кожен зла ближнього свого не згадуйте в серцях ваших”. А ти злопам’ятуєш, і ворожнечу кормиш, і на суд ідеш, і злість обмірковуєш, і молитва твоя наражається на перешкоду.

Але хоча б ти і чотириста дев’яносто разів простив братові своєму, то ще більше помнож негнівливість на благо для самого себе: хоч він не прощає, але ти намагайся простити ближньому заради Бога, так будеш сином Отця свого Небесного, а коли станеш молитися, так будеш почутий, як друг Божий.

54. 54. Тому, єпископи, коли ви маєте намір приступити до молитви, то після читання і псалмоспівання і повчання на Писання диякон, що стоїть поруч вас, нехай говорить високим голосом: „Нехай ніхто на кого-небудь, нехай ніхто в лицемірстві”, щоб ті, у кого виявиться незгода, молилися Богові, терзаючись совістю, і примирялися з братами. Якщо ті, що входять в чий-небуть дім, насамперед повинні сказати: „Мир домові цьому», і, як сини миру, давати мир достойним, котрих пізнав Господь своїми, то тим більше, ті що входять в церкву Божу повинні насамперед просити миру Божого. А якщо просять його іншим, то тим більше кожний повинен мати його в собі самому, як сини світла; бо, хто не має його в собі самому, тому не можна довірити, щоб міг дарувати його іншим. Через те насамперед потрібно бути у мирі з самим собою; бо, хто не у суперечці з самим собою, той не буде ворогувати і проти іншого, але буде мирним, дружелюбним, що збирає Господнє і сприяє Господу в множенні для Нього тих, що спасаються в однодумності. Бо ті, що задумують розбрати, ворожнечі, незгоди і суди, злі і чужі Богу.
55. 55. Бог, будучи Богом милості, від початку кожне покоління кличе до покаяння через праведників і пророків. Так, тих, що жили до потопу, Він уціломудрив через Авеля, Сифа, також через Еноса і переселеного на небо Еноха, а сучасників потопу?– через Ноя, содомлян?– через мандролюбного Лота, що жили після потопу?– через Мелхиседека, патріархів і боголюбивого Іова, єгиптян?– через Мойсея, ізраїльтян?– через Нього ж і через Ісуса Навина, Халева, Финеєса і інших, підзаконних?– через ангелів і пророків, їх же?– через власне втілення від Діви, що жили незадовго до явявління Його в тілі?– через Івана Предтечу, їх же?– через Самого Себе і через слова Свої після народження Свого: „покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне”, що жили після страждання Його?– через нас дванадцять і через посуд обраний Павла.

Ми, що удостоїлися бути свідками пришестя Його, разом з Яковом, братом Господнім, і іншими сімдесять двома учнями і сімома дияконами Його, почули з вуст Господа нашого Ісуса Христа і з повним переконанням говоримо, що блага, угодна і досконала воля Божа, впізнана нами через Ісуса,?– та, щоб ніхто не загинув, але щоб всі люди, одностайно віруючи Йому і засилаючи Йому одноголосну хвалу, жили вічно.

56. 56. Ось що навчив нас Господь говорити Отцеві Його під час молитви нашої: „Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”, щоб як небесні єства безтілесних сил усі славлять Бога одностайно, так і на землі всі люди єдиними вустами і єдиним серцем славили тільки єдиного істинного Бога через Єдинородного Христа. Така саме воля Його про Христа, щоб багато хто спаслися в Ньому, а не так, щоб заподіював Йому хто ущерб, або щоб ви применшували Церкву, або скорочували число через убивство навіть однієї душі людської, котра могла б спастися через покаяння, але загинула не тільки від власного гніву, але і від вашого підступництва, і ви сповнили написане: „Хто не збирає зі Мною, той розсипає”. Такий є марнотрат, супротивник овець, ворог Бога, згубник овець, пастирем яких став Господь. Агнців цих ми зібрали з різних народів і племен з великою працею і небезпекою, з безперестанним виснаженням, бдінням, голоданням, лежаннями на землі, переслідуваннями, ранами, побоями, темницями, щоб, до виконання волі Божої, наповнити бенкет, тобто священну кафоличну Церкву, для тих, що возлежать, радіючи, покликаними оспівуючими і славячими Бога, що призвав їх через нас до життя Божого, а ви, як тільки могли, розсіяли їх.

І ви, народ, майте мир між собою, намагаючись, як розсудливі, множити Церкву, а тих, що називають дикими, перетворювати в ній і робити ручними, і відновлювати попередній стан. Бо ось найбільша, зі обіцянням нагорода від Бога: „Якщо відокремиш дорогоцінне і гідне від невартого, то будеш вустами Моїми”.

57. 57. А ти, єпископе, будь святий, непорочний, не забіяка, не гнівливий, не жорстокий, але домобудівничий, увічливий, учительний, незлобивий, тихий, лагідний, довготерпеливий, умовляючим, втішливим, як людина Божа.

Коли ж збереш Церкву Божу, то, як керманич великого корабля, з усім знанням наказуй складати збори, велячи дияконам, як би матросам, щоб призначали місця братам, як би плавцям, з усім старанням і статечністю. Насамперед, дім нехай буде продовговатим, поверненим на схід, з притворами по обидва боки до сходу, подібно до корабля. У середині нехай буде поставлений престол єпископа, а по обидва боки його нехай сидить пресвитерство і стоять проворні і легко одягнені диякони, бо вони вподібнюються матросам і доглядачам над веслярами з боків корабля; а за їх розпорядженням в іншій частині будови нехай сяде народ з усією безмовністю і благочинням, а жінки?– окремо, і вони нехай сядуть, дотримуючи мовчання.

У середині ж читець, ставши на деякому підвищенні, нехай читає книги Мойсеєві і Ісуса Навина, книги Суддів і Царств, книги Хронік і книги про повернення; зверх цього?– книги Іова і Соломона, і книги пророків.

Коли відбудуться два читання, інший хто-небудь нехай співає пісні Давидові, а народ нехай підспівує останні слова віршів. Після цього диякон або пресвітер нехай читає Євангеліє. Під час же читання Євангелія всі пресвітери, і диякони, і весь народ нехай стоять у глибокій безмовності; бо написано: „Мовчи і слухай, Ізраїль”; і знову: „Ти ж тут стань і слухай”.

Потім пресвітери, по одинці, а не всі разом, нехай увіряють народ, а після всіх них?– єпископ, що подібний до керманича. А воротарі нехай стоять при входах чоловіків, охороняючи їх, диякониси же при входах жінок,?– на зразок тих, які приймають плавців на корабель; бо і у скинії свідчення і у храмі Божому зберігався той же чин і порядок.

Якщо ж хто виявиться сидячим не на своєму місці, то нехай буде докорений дияконом, як би штурманом, і заведений на належне йому місце. Бо церква подібна не тільки до корабля, але і до кошари. Як пастухи кожне безсловесне, розумію?– кіз і овець, розміщають по роду і віку, і як з них кожне подібно біжить до подібного: нехай і у церкві молоді нехай сидять окремо, якщо є місце, а якщо ні, то нехай стоять прямо; достигші ж віку нехай сидять у порядку, а дітей, що стоять, нехай візьмуть їхні батьки і матері, а молоді, знову, нехай перебувають окремо ж, якщо є місце, а якщо ні, то нехай стоять за жінками; а замужні вже і що дітей мають, нехай будуть поставлені окремо, а незаймані і удовиці, і стариці нехай стоять або сидять поперед усіх.

Піклувальником же про місця нехай буде диякон, щоб кожний з вхідних займав своє місце і щоб ніхто не сидів біля входу. Подібним чином диякон нехай наглядає за народом, щоб ніхто не шумів, не дрімав, не сміявся і не розмахував; бо в церкві повинно стояти з увагою, тверезо і бадьоро, маючи слух спрямованим до слова Господнього. Після цього всі разом, уставши і дивлячись на схід, по виходу оголошених і розкаюваних, нехай моляться Богові, що взійшов на Небеса Небес на схід, споминаючи про древнє наслідування раю, що перебував на сході, звідки вигнана перша людина після того, як порушила заповідь, піддавшись навіту змія.

Після ж молитви одні з дияконів нехай займаються приношенням Євхаристичним, служачи тілу Господньому зі страхом, а інші нехай наглядають за народом, щоб він зберігав безмовність. Диякон же, що стоїть поруч первосвященика, нехай говорить народу: „Нехай ніхто ні на кого, нехай ніхто в лицемірстві”. Потім нехай цілують один одного, чоловіки чоловіків, а жінки жінок, цілуванням у Господі, але ніхто нехай не цілує іншого підступно, як Юда зрадив Господа цілуванням. Після цього диякон нехай молиться про всю Церкву, про країни і про увесь світ, про плоди земні, про священиків і начальників, про первосвященика і царя, про мир усього світу.

Потім первосвященик, спрошуючи народові мир, нехай благословить його, як і Мойсей заповів священикам благословляти народ цими словами: „Нехай благословить тебе Господь і збереже тебе; нехай зглянеться над тобою Господь світлим лицем Своїм і помилує тебе; нехай зверне Господь лице Своє на тебе і дасть тобі мир”.

Отже, нехай єпископ молиться і говорить: „Спаси народ Твій, Господи, і благослови надбання Твоє, котре Ти здобував і придбав честною Кров’ю Христа Твого і назвав царським священством і народом святим”.

Після цього нехай буває жертва при стоянні і безмовному молінні всього народу, а коли принесуть її, кожен чин особливо нехай причащається тіла Господнього і дорогоцінної крові в порядку, з повагою і благоговінням, що як приходять до тіла царського; і жінки нехай приходять з покритими головами, як личить жіночій статі, а двері нехай стережуть, щоб не ввійшов хто невіруючий або непросвічений.

58. 58. А якщо хто, брат або сестра, прийде з іншої області зі схвальним листом, то диякон нехай обстежить те, що відноситься до них, розвідуючи, чи віруючі вони, чи чада вони Церкви, чи не опоганені вони єрессю і, знову, чи замужня чи вдова, і таким чином, довідавшись відносно них, що вони істинно віруючі і однодумно в Господньому, нехай відводить кожного на належне йому місце. А якщо прийде з області пресвітер, то нехай по-товариському приймуть його пресвітери, а якщо диякон, то?– диякони, а якщо єпископ, то нехай сяде він з єпископом, удостоївшись від нього рівної честі. І ти, єпископе, попроси його промовити до народу повчальне слово; бо наставляння і напоумлення чужих приймається прихильно і досить корисно, бо „ніякий пророк, говорять, не приймається у своїй батьківщині”. Дозволь також йому і Євхаристію звершити. Якщо ж він, як мудрий, з поваги і пошанування до тебе не захоче зробити Євхаристії, то примусь його принаймні благословити народ.

А якщо під час сидіння зійде інший який чоловік, благопристойний і славний, чи чужоземець чи тубілець, то ти, єпископе, якщо говориш тоді народу слово про Бога чи слухаєш того що співає чи того що  читає, не залишай служіння слова з поваги, щоб доставити тому, що ввійшов, перше місце, але залишайся спокійним, не перериваючи свого слова або слухання. Його нехай приймуть через дияконів брати, і якщо немає місця, то диякон з розсудливістю, але не з гнівом, піднявши молодшого з місця, нехай посадить на нього того, що ввійшов,?– справедливо також, щоб братолюбець і сам зробив це; а якщо той відмовиться, то введи його проти волі і постав за усіми, щоб і інші навчилися поступатися місцем поважнішим. Коли ж увійде бідний, чи незнатний, чи мандрівник, старий чи молодий віком, а місця немає, то і їм нехай зробить місце диякон від усього серця, маючи на увазі не те, щоб догодити людям, але те, щоб служіння своє зробити благоугодним Богові. те ж саме нехай робить і диякониса, коли приходять жінки, бідні чи богаті.

59. 59. А коли ти, єпископе, повчаєш, то наказуй і переконливо вселяй народу, щоб щиро ходили у церкву щодня ранком і ввечером і аж ніяк не залишали збори, але ходили в оте постійно і, щоб ніхто віддаленням своїм від неї не калічив Церкви і не робив тіла Христового без члена; бо не про священиків тільки сказано, але і кожен вірний про себе повинен розуміти сказане Господом: „Хто не зі Мною, той проти Мене, і хто не збирає зі Мною, той розсипає”. Не марнуйте ж себе ви, члени Христові, неходінням у збори. Маючи головою Христа, що після обіцянці Своєї перебуває з нами і єднається з нами, не недбайте про себе, не віднімайте в Спасителя Його членів, не розділяйте Його тіла, не марнуйте Його членів, не рівняйте божественного слова до потреб життєвих, але щодня збирайтеся ранком і ввечері на спів і молитву в домах Господніх: ранком, говорячи псалом шістдесят другий, а ввечері?– сто сороковий. Особливо ж сходьтеся туди з більшим старанням у день суботній і у день воскресіння Господа, тобто в день Господа, возсилаючи хвалу Богові, що створив все через Ісуса і послав Його до нас, попустивши Йому постраждати і воскресивши Його з мертвих. Бо чим виправдається перед Богом той, хто не ходить слухати спасенне слово про воскресіння в такий день, коли і три моління робимо стоячи, на спомин Воскреслого в третій день, і коли бувають читання пророків і проповідь Євангелія і приношення жертви і дари священної їжі?
60. 60. Як же не ворог Божий той, хто про дочасне піклується і удень, і вночі, а про вічне не дбає, хто про обмивання і дочасну їжу турбується щодня, а про те, що вічно перебуває, не піклується? Як і нині не скаже такому Господь: „виправдалися народи більше вас”, подібно тому, як і докоряючи Єрусалим, говорив Він: „виправдався Содом від тебе”? Якщо народи каждоденно, вставши від сну свого, біжать до ідолів служити їм і моляться їм раніше всякого діла і раніше всякого заняття, і у свята і у торжества свої не не дбають, але дуже турбуютьсяться про це не тільки місцеві жителі, але і ті що живуть далеко, і все сходяться на видовища свої, як би в сонмище; так само, якщо даремно іменовані Юдеї, працюючи шість днів, у сьомий день збираються в синагогу свою, ніколи не пропускаючи або, не залишаючи ні свят своїх, ні синагоги своєї, тоді як через невір’я своє позбавилися сили Слова, а зверх цього і імені Юди, яким називають себе, тому що Юда означає сповідання, а вони, що беззаконно зробили вбивство Христа, не сповідуються Богові, щоб, покаявшись, спастися; якщо, говоримо, і ті, що не спасаються, часто ходять туди, де не одержують ніякої користі,?– то чим виправдаєшся перед Господом Богом ти, що залишаєм Церкву Його і не наслідуєш навіть народи, але не відвідуванням її являєшся недбайливим або відступником або нечестивцем?

До таких говорить Господь через Ієремію: „Виправдань Моїх не зберегли, але і по уставах народів не ходили, принаймні небагато і перевершили їх”; і знову: „виправдав душу свою Ізраїль більше за переступницю Юдею”; і ще: „хіба перемінили народи богів своїх, і ті то не суть боги? Тому пройдіть острова Хеттеїв і подивіться, і в Кидар пошліть, і роздивіться наполегливо, хіба було таке? Вони не змінили законоположень своїх, а народ Мій проміняв, — говорить, — славу свою на те, від чого не одержить користі”. Отже, як виправдається той, хто не дбає про Церкву Божу чи тікає від неї?

61. 61. Якщо ж хто не дбає про Церкву, придумуючи виправдання в гріхах, виставляючи в привід справу свою, такий нехай знає, що ремесло віруючого суть заняття, а діло їх?– благочестя. Тому ремеслом своїм займайтеся ви як би побіжно, щоб харчуватися вам, а в благочесті подвизайтеся, як у справі, як і Господь говорив: „Турбуйтеся не про їжу тлінну, але про їжу, що перебуває в життя вічне”; і знову: „от діло Боже, щоб ви вірували в Того, Кого Він послав”.

Отже, намагайтеся ніколи не залишати Церкви Божої. А хто знехтує її і увійде в скверність народів, чи в сонмище жидівське, чи єретичне, той чим виправдається перед Богом у день суду, залишивши живі, і животворящі, і здатні звільнити від вічного покарання слова Живого Бога і, пішовши в дім бісівський, чи в синагогу христоубийць, чи в церкву лукавнуючих, не послухавши Того, Хто говорить: „Зненавидів я церкву лукавнуючих і з законопреступними не ввійду; не сів я з сонмом суєтним і з нечестивими не сяду”; і знову: „Блаженний чоловік, що не пішов на раду нечестивих, і не став на шляху грішних, і не сів на сідалище губителів, але воля якого в законі Господньому і який вправляється в законі Його день і ніч”?

А ти, залишивши збори віруючих Церкви Божої і закони Його, спрямовуєш погляди на вертепи розбійників, вважаючи святим те, що Він назвав скверним, і, об’єднуючи те, що Він розділив, і не це тільки робиш, але бігаєш уже і на церемонії єллинські і поспішаєш на видовища, побажавши числитися одним, з тих що ходить туди і брати участь у непристойних, щоб не сказати?– мерзенні видовища, не слухаючи Ієремії, що говорить: „Адонаї. Не сидів я в сонмі їх  які грали, але я боявся від імені руки Твоєї”; ні Іова, що говорить подібне: „Якщо і з насмішниками я ходив коли-небудь,, то я стану на терезах правди”. Навіщо ж ти хочеш брати участь в елинських вченнях, вченнях людей мертвих, після вселяння диявола що подають смертоносне і перевертають віру, і слідкуючи за цим, що приводить до багатобожжя?

Отже, ви, займаючись законами Божими, уважайте їх дороагоціннішими життєвих потреб і, віддаючи їм більшу честь, сходьтеся в Церкву Господа, що придбав Він Кров’ю улюбленого Христа, родженого перше всякого створіння. Бо вона є дочкою Вишнього, що народила нас словом благодаті і зобразила в нас Христа, зробивши причасниками, Якого ви вже є члени священні і обрані, що не мають плями, чи пороку, чи чого-небудь подібного, але, як святі і непорочні у вірі, досконалі в Ньому за образом Бога, що створив вас.

62. 62. Остерігайтеся святкувати з погибаючими, що складаєте сонмище язичницьке на звабу і погибель; бо в Бога ніякого немає спілкування з дияволом, а хто збирається з мислячими диявольське, той приєднаний буде до них і успадковує горе.

Утікайте також непристойних видовищ, тобто, театрів і церемоній елинських, нашіптувань, чаклувань, волхвувань, очищень, ворожіння, птицегадань, викликання мертвих, призивання, бо написано: „Немає ворожіння в Якові, ні волхвування в Ізраїлі”; і знову: „чарування є гріх”; і в іншому місці: „не ворожіть”; і: „чаруваниям і волхвуванням і черевомовленням не слідуйте, чарівників не заводіть”; чому і Ієремія переконує, говорячи: „По шляхах народів не ходіть і знамень небесних не бійтеся”.

Тому віруючий повинен утікати зборищ нечестивих елинів, і жидів, й інших єретиків, щоб святкуванням з ними не заплутати нам душ своїх у мережах, щоб відправленням з ними свят їх, чинених на честь бісів, не зробитися нам спільниками і нечестя їх.

Повинні також утікати і їхніх торговищ і чинених на них ігрищ; бо віруючий повинен ходити на торговище тільки для викупу тіл і придбання душі і для покупки іншого чого-небудь, потрібного для життя. Отже, утримуйтеся від усякої ідольської церемонії, пишності, свята, бенкетів, двобоїв і всякого бісівського видовища.

63. 63. А ви, юнаки Церкви, старайтеся служити у всіх потребах не ліниво, займайтеся ділами своїми з всією чесністю, щоб у все життя своє вдовольняти і самих себе і тих, що бідують, щоб не обтяжувати собою Церкви Божої. Так і ми, хоч займаємося словом благовіствування, однак не недбаємо і про заняття; бо одні з нас рибалки, інші палаткотворці, інші хлібороби, щоб ніколи не бути нам бездільними. І Соломон говорить в одному місці: „Іди до мурахи, о ледачий, і наслідуй, бачачи шляхи її, і будь мудріший за неї; бо вона, не будучи хліборобом, не маючи того, хто змушує її, не перебуває під господарем, готовить на жнива їжу, і велике за рік творить приготування; або йди до бджоли і довідайся, як вона працьовита, роботу яку ж почесну творить: від її трудів царі і простеці на здоров’я вживають, улюблена ж вона всіма і славна; хоча силою і немічна, але премудрістю поважне робить”. І ще: „Доки, о ледачий, лежиш? Коли ж від сну встанеш? Небагато поспиш, небагато посидиш, небагато подрімаєш, небагато обіймеш груди руками; потім же прийде до тебе, як злий подорожний, бідність, злидні ?– як благий утікач. Якщо ж не будеш ледачий, прийдуть як джерело жнива твої, потреба же, як злий чоловік утече”. І знову: „Обробляючи свою землю, наповнишся хліба”. І в іншому місці говорить він: „Бездільний склав руки свої і поїдає тіло своє”. І ще: „Ледачий, що сховав руку свою, не зможе піднести її до вуст своїх”. І знову: „У бездільності рук протече дім”.

Отже, трудіться безперестану; бо порок бездільного невиліковний. Якщо ж хто не трудиться, той у вас нехай не їсть; бо бездільних ненавидить і Господь, Бог наш, а з тих, що шанують Бога, ніхто не повинен бути бездільним.

Книга 1

1. Апостоли і пресвітери всім, що ввірували в Господа Ісуса Христа з народів: благодать вам і мир від Вседержителя Бога, через Господа нашого Ісуса Христа, нехай примножиться в пізнанні Його.

Кафолична Церква є Боже насадження і обраний виноградник Його. Ті що увірували в незаблукане богочестя Його, знайшли через віру вічне Царство Його, прийнявши силу Його і причастя Святого Духа, озброєні через Ісуса і обнявши всім серцем страх Його, що приєднавшись окроплення дорогоцінною і невинною кров’ю Христовою, одержавши відвагу називати Вседержителя Бога Отцем, співнаслідники і співпричасники улюбленого Отрока Його,?– вислухайте, що тримаєтеся обітування Його по велінню Спасителя, священне вчення, згідне зі славними віщаннями Його.

Старайтеся, сини Божі, усе робити по слухняності Божій і у всьому будьте угодні Христу, Господу нашому; тому що, хто успіває в беззаконні і робить противне волі Божій, той зарахований буде від Бога як беззаконний язичник.

2. 2. Утримуйтеся від усякого майнолюбства і несправедливості; тому що і у Законі написано: „не побажай жони ближнього твого, ні поля його, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, ні всього, що в ближнього твого”, тому що всяке бажання цього?– від лукавого. Бо, хто забажав жони, або раба, або рабині ближнього, той уже перелюбник і злодій в думці; якщо він не розкаюється, то засуджений Господом нашим Ісусом Христом, через Котрого слава Богові у віки. Амінь. Бо в Євангелії, очолюючи, утверджуючи і доповнюючи десятослов’я Закону, Він говорить: „у Законі написано: „не перелюбствуй”, Я ж говорю вам (тобто в Законі Я через Мойсея говорив, а тепер особисто говорю вам): усякий, хто подивиться на жону ближнього бажанням її, уже вчинив перелюб з нею в серці своєму”. Ось той, хто побажав, визнаний перелюбником в думці! А хто побажав вола або осла, чи той не про то помишляє, щоб украсти і привласнити собі або вивести їх? Або, знову, хто побажав поля і залишився в такому намірі, чи не зле той поступає, коли, знищивши межу, примушує хазяїна віддати йому оте даром? Бо пророк говорить в одному місці: „Горе тим, що прикладають дім до дому і поле до поля приєднують, щоб у ближнього відняти що-небудь”, чому говорить: „хіба ви одні оселилися на землі? Тому, що почуто у вухах Господа Саваофа, це”; і в іншому місці: „проклятий, хто перекладає межі ближнього свого, і скаже весь народ: амінь”; чому Мойсей говорить: „не пересувай меж ближнього свого, котрі поклали батьки твої”. Тому-то і слідують на таких від Бога страхи, смерті, судилища, осудження. Але в людях, слухняних Богові,?– один закон Божий, простий, істинний, живий: „Що ти ненавидиш, щоб було тобі від іншого, ти іншому не твори”. Ти не бажаєш, щоб хто-небудь зле дивився на твою жону, щоб розтлити її? І ти не дивися на жону ближнього свого злопривично. Не бажаєш ти, щоб викрали твій одяг? І ти не викрадай одяги іншого. Не бажаєш, щоб тебе били, злословили, безчестили? І ти не заподіюй цього іншому.
3. 3. Але тебе проклинає хто-небудь? Ти благословляй його; тому, що в книзі Чисел написано: „Хто благословляє тебе, благословенний, і хто проклинає тебе, проклятий”. Подібно і у Євангелії написано: „Благословляйте тих, що проклинають вас”. Коли вас ображають, ви не ображайте взаємно, але терпіть, бо Писання говорить: „Не кажи, що помщуся ворогові за то, що образив тебе, але потерпи, нехай відомститься за тебе Господь і наведе помсту на того, що образив тебе”. І, знову, у Євангелії говорить воно: „Любіть ворогів ваших, творіть добро тим, що ненавидять вас, і моліться за тих, що роблять вам напасть і гонять, і будете синами Отця вашого, Бога на небі, тому що сонце Своє піднімає на злих і добрих і посилає дощ на праведних і неправедних”. Будемо, улюблені, слухати цих заповідей, щоб через сповнення їх виявитися нам синами світла. Отже, зносіть, раби і сини Божі, один одного.
4. 4. Чоловік хай буде до жони своєї ні пихатий, ні гордий, але милосердний, щедрий, бажає подобатися тільки своїй жоні і ласкати її шанобливо, намагаючись бути їй по душі, не наряджаючися для того, щоб уловити собою іншу яку-небудь. Бо якщо ти приневолений був нею, згрішив проти неї, то на тебе найде від Бога вічна смерть і ти жорстоко будеш покараний. А хоча б ти і не зробив мерзенності, але, відіпхнувши жону, відрікся від неї, то і отут ти згрішив, хоча і не зробив діла, а тільки нарядженням своїм уловив жону до бажання тебе, бо ти зробив те, що через це вона забажала прелюбствувати з тобою. Звичайно, ти не так винен, бо не ти спокусився тією, що уловилася тобою, бо не ти побажав її, і якщо не віддашся їй, то помилуваний будеш Господом Богом, що сказав: „Не перелюбствуй” і „не побажай”. Але якщо вона вразилася в думці і спокусилася тобою від того, що побачила тебе або зустрілася з тобою недоброчесно, то хоча ти, як благочестивий, відрікся від неї, утримався і не згрішив проти неї, але оскільки вона вразилася у серці так, що набула любові до тебе від того, що ти, благовидний юнак, прибраний,?– ти наче зробився винуватцем її спокуси, виявляєшся винним у її гріхопадінні і спадкоємцем горя. Тому молися Господу Богові, щоб не постигло тебе за це якесь зло. Бо ти повинен не людям подобатися на гріх, але триматися Бога, щоб жити праведно і упокоїтися вічно.

Краси, даної тобі від природи Богом, не прикрашай, але смиренномудро зменшуй її перед людьми. Так, волосся почіски своєї не відрощуй, але краще підрізуй і обстригай її, щоб тим, що ти часто зачісуєшся і бережеш голову свою не обстриженою або тим, що ти помазаний запашними мастилами, не захопив до себе тих жінок, які в такий спосіб уловляються або уловляють. І вишуканого одягу не вживай на звабу, і панталонів або сандалій на ноги свої не надягай зловишукано,  але носи тільки то, чого вимагають статечність і потреба. І золотого персня не надягай на пальці свої. Все це?– ознаки розпусного життя. Якщо займешся цим більше належного, то не поступиш справедливо. Тому що тобі, що віруєш, і людині Божій, недозволено відрощувати волосся на голові і збирати їх воєдино, тобто в косу, або завивати їх, або берегти їх необстриженими, так само як взбивати їх, або через гребінець і завивку робити їх кучерявими, або підфарбовувати їх. Це і Закон забороняє, говорячи у Повторенні закону: „Не створіть собі з волосся голови ні відрощування, ні завивки”. Не повинне також і на бороді псувати волосся і змінювати образ людини всупереч природі. „Не оголюйте, говорить Закон, борід ваших”. Тому що це Творець Бог зробив пригожим для жінок, а чоловікам визнав Він непристойним. Ти ж, що оголює бороду свою, щоб подобатися, як противник Закону, мерзенний будеш у Бога, що створив тебе по образу Своєму. Отже, якщо хочеш подобатися Богові, то втримуйся від усього, що ненавидить Він, і не роби нічого, що не подобається Йому.

5. 5. Не будь вітряний, не броди, не блукай по вулицях, щоб безчасово спостерігати за живучими зле; але, займаючись свїм ремеслом і ділом, усіляко намагайся робити любе Богові, і, згадуючи слова Христові, безперестану повчайся; бо Писання говорить тобі: „У Законі Його повчайся день і ніч, ходячи в поле і сидячи в домі, лежачи і встаючи, щоб розуміти все”. Навіть, якщо ти і багатий, не маєш потреби в ремеслі до прохарчування, і тоді не будь бродягою і шльондрою, але або приходи до віруючих і однодумців і займайся з ними життєтворними бесідами, або ж, Якщо не так, то, сидячи в домі, прочитуй Закон, книги Царств, пророків, співай пісні Давидові, і з старанням проходь доповнення їх?– Євангелією.
6. 6. Від усіх книг народів утримуйся. Бо на що тобі чужі відомості, або закони, або лжепророки, коли вони навіть відвертають слабких від віри? Чого не вистачає тобі в Законі Божому, щоб спрямовуватися тобі до тих байок народних? Коли хочеш проходити твори історичні??– Маєш книги Царств. Коли хочеш проходити твори софістичні і віршовані??– Маєш пророків, Іова, приточника, у яких знайдеш набагато більше розуму, ніж у якій би то не було віршованій софістиці, бо це?– сповішення Господа, Єдиного Премудрого Бога. Чи бажаєш ти творів ліричних??– Маєш псалми. Чи стародавностей бажаєш??– Маєш Буття. Чи творів про закони і заповіді бажаєш??– Маєш славний Закон Господа Бога. Отже, від усього чужого і диявольського втримуйся посильно. Але і коли Закон читаєш, утримуйся від того, що вкладено в нього, і якщо не від усього, то від деякого, що складає Повторення закону, а читай це тільки для історії, щоб тобі знати і славити Бога, що визволив тебе від таких і скількох уз.

Нехай же буде у тебе перед очами знання, що таке закон природний і що таке введене, складове Повторення закону, дане вилившим тельця в пустелі. Закон є то, що вирік Господь Бог перше, ніж народ єврейський упав в ідолопоклонство, тобто десятослов’я; а уз, котрі накладені на нього після того, як згрішив він, ти до себе не залучай. Тому що Спаситель наш прийшов не для іншого чого-небудь, але для того, щоб сповнити Закон і пророків, а ті узи Повторення закону, узи уведеного, або відмінити, або змінити: чому, призиваючи нас, сказав: „Прийдіть всі струджені і обтяжені, і Я упокою вас”. Отже, ти, читаючи Закон, згодний з Євангелієм і пророками, читай і книги Царств, щоб знати тобі, що всі царі, які були праведні, вирощені Богом, і що для них утримуються в Нього обітниці життя вічного, а царі, які поблудили від Бога, ті, по правосуддю Божому, незабаром загинули у відступництві своєму і втратили життя Його, наслідувавши замість упокоєння вічне покарання. Читаючи це, ти, зростаючи у вірі, приєднаєшся до Христа, Котрого ти тіло і член.

А коли проходиш по площі, бажаючи помитися, то користуйся чоловічою банею, щоб через показання тіла свого жінкам непристойно відкритим, або бачення видовища, непристойного чоловікам, чи ти не уловився, чи собою не вловив так легко уловлюємих жінок. Бережися цього, щоб не заплутати тобі душі своєї в сільцях.

7. 7. Бо послухаємо, що говорить святе Слово в Премудрості: „Сину, зберігай мої слова, моєї ж заповіді приховай у себе. Назви премудрість сестрою твоєю, розум же близьким створи собі, нехай блюде тебе від жони чужинки лукавої, якщо почне обкладати тебе словами влесливими. Бо якщо в віконце з дому свого побачить кого-небудь на шляху припалого, з безумих дітей юнака недоумкуватого, проходячого по торговищу на дорогах до дому її і мовлячого в темний вечір: коли успокоєння буде нічне і похмуре? Жона ж зустріне його, погляд маючи прелюбний, котрий окриляє серця юнаків; збуджена ж вона і блудна, у домі ж не спочивають ноги її. Бо якийсь час зовні блукає, часом же на дорогах при всякому куті сидить. Потім, взявши, цілує його, безсоромітною ж лицем говорить до нього: жертва мирна в мене, сьогодні віддаю обітниці мої; тому я вийшла назустріч тобі; бажаючи лиця твого, знайшла тебе; простирадлами я покрила одр мій, килимами ж пристойними з Єгипту постелила шафраном я посипала ложе моє і дім мій корицею. Прийди і насолодимося любов’ю навіть до ранку, прийди і поваляємося в похоті та інше”, до чого додає: „і спокусила його довгою бесідою, мережами ж вуст залучила його; він же негайно пішов за нею, збожеволівши”; і знову говорить: „не слухай злої жони: бо мед капає з вуст жони блудниці, що на час насолоджує гортань твою; після ж гіркіше жовчі знайдеш, і наточеним більше меча двугострого”, і знову: „але відскоч і не сповільни, і не направляй ока свого до неї”; „бо багатьох уразивши, скинула, і безчисла тих, котрих вона вбила”. У противному ж випадку, говорить, „покаєшся при кінці твоєму, коли зносяться плоть тіла твого, і скажеш: навіщо я зненавидів наставляння, і від докорів праведних ухилилося серце моє? Не послухав я голосу того, що наставляв мене, і до того, що навчив мене, я не прихиляв вуха мого: потроху побував я у всякому злі”. Але щоб більше не поширювати нам свідчень,?– ви, мудрі, якщо які ми опустили, самі вибираючи зі священних Писань придатне для себе, утверджуйтеся, ухиляючись від усього нерозумного, щоб виявитися вам праведними у вічному житті в Бога.
8. 8. Жона нехай кориться чоловікові своєму, бо чоловік є глава жони, а глава чоловіка, що ходить по шляху правди, є Христос, глава ж Христа?– Бог і Отець Його. Отже, після Вседержителя Бога нашого і Отця, Господа теперішнього і майбутнього віку і Творця всякого дихання і сили, і після улюбленого Сина Його, Господа нашого Ісуса Христа, через Котрого слава Богу,?– бійся, жоно, чоловіка свого і страшися його, намагайся подобатися йому одному і бути благоугодною йому служінням своїм, щоб і заради тебе влещений був чоловік Премудрістю, котра говорить через Соломона: „Жону доблесну хто знайде? Дорогоцінніша каменів вельмицінних така. Упевнене в ній серце чоловіка її: така прибутку не втратить. Бо робить чоловікові добре у все життя. Знайшовши вовну і льон, творить благопотрібне руками своїми; вона, як корабель купецький, що здалеку збирає йому багатство; і встає вночі, і роздає їжу в домі і роботу служницям; побачивши поле, купить, від плодів же рук своїх насаджує наживання. Підперезавши стегна свої, зміцнить м’язи свої, і відчуає, що робота її гарна, і не вгасає світильник її всю ніч. Лікті свої простирає на корисне, руки свої утверджує на веретені, і руки свої відкриває бідному, долоні ж простирає жебракові; не журиться про тих що перебувають у домі чоловік її, тому що всі в неї одягнені в пристойні одіяння, і одяг робить чоловікові своєму, з шовку і порфіри одіяння. Славиться у воротах чоловік її, коли сидить у зборах зі старцями землі. Покривала зробить і продає фінікійцям, опоясания ж хананеянам. Славою і благоліпністю одягнеться і звеселиться в кінці днів. Вуста свої відкриває мудро і уважно і чин заповідає язикові своєму. Тісні ж шляхи дому її: їжу ж ледачого не їсть. Вуста свої відкриває мудро і за законом, улаштування ж милостині порадами її; піднімуться діти її, і, збагатившись, похвалять її, і чоловік її похвалить її: „багато дочок здобували багатство, багато хто створив силу: ти ж превстигла і звеличилася над усіма. Помилкового догідництва і порожньої краси жіночої немає в тобі: бо жона благочестива благословенна; страх же Господній цю нехай хвалить. Дайте їй від плодів вуст її, і нехай хвалимий буде у воротах чоловік її”. І знову: „жона мужня?– вінець чоловікові своєму”. Вислухали ви, які похвали одержує від Господа Бога жона цнотлива, котра любить чоловіка.

Якщо хочеш, жоно, бути вірною і угодною Господу, то не наряджайся, щоб подобатися чужим чоловікам, і в носінні плетінь волосся чи одягів, чи підв’язок не наслідуй, проводячи розпусне життя, щоб залучати до себе тих, які уловляються цим. І хоча б ти робила мерзенності ці не для того, щоб грішити, але для того тільки, щоб наряджатися, то і у цьому випадку не уникнеш покарання згодом, якщо нахилиш кого-небудь захопитися до побажання, тебе і не остережешся, щоб або самій не впасти в гріх, або щоб інших не вкинути в спокусу. А якщо, віддавшись спокушеному тобою, згрішиш, то і особисто збеззаконуєш і у душі людини тієї будеш винна; потім, согрішивши з одним, як би забувшись, на один раз, невідчутно ухилишся знову до інших, як говорить божественне слово: „коли прийде нечестивий у глибину зол, не дбає: находить же на нього безчестя і ганьба”; бо така жінка, вразившись нарешті жорстоко, уловляє душі нецнотливих.

Послухаємо ж, як і таких жінок ганьбить божественне слово, говорячи: „я зненавидів більше смерті жону, котра є сільце і мережа серцю, кайдани ж?– руки її”; і в іншому місці: „яке кільце золоте в ніздрях свині, така краса жони зломудрої”; і знову: „краще жити в куті непокритому, ніж з жоною балакливою і сварливою”.

Не наслідуйте таких жінок ви, християнки. Але якщо ти бажаєш бути вірною чоловікові своєму, то намагайся подобатися йому одному. На вулицях покривай голову свою, бо через покривало ти не допустиш дивитися на себе занадто цікавим. Лиця, даного тобі Богом, не росписуй, тому що в тобі немає нічого такого, що потребувало б прикраси, тому що все, що тільки створив Бог, „дуже добре”, а безмірне прикрашування гарного безчестить дар Художника. Дорогу свою роби, дивлячись униз, з покритою головою, як пристойно жінкам

9. 9. Уникай і непристойного миття в лазні з чоловіками, тому що багато пасток у лукавого. Жона віруюча не повинна митися в загальній для чоловіків і жінок лазні, бо якщо вона покриває лице, зі стидливості приховуючи вид свій від чужих чоловіків, то як вона ввійде в лазню з чоловіками гола? Але, тому що є лазня жіноча, то в ній нехай і миється вона благопристойно, з соромливістю і помірковано; а обмивання зайвого, багато, частого, також опівдні, а якщо можливо, то і щоденного, нехай не робить вона. Визначеним же часом для доброчасного обмивання нехай буде в тебе десята година: бо ти, як віруюча, усіляко і завжди повинна утікати багатоокої цікавості.
10. 10. І сварливість свою до усіх, найбільше ж до чоловіка свого, ти, як віруюча, припиняй, щоб чоловік твій, якщо він невіруючий, або язичник, спокушений був тобою, не похулив Бога, а ти не виявилася в Бога наслідницею горя: бо горе, говорить Він, тому, заради кого „ім’я Моє хулиться в народах”; якщо ж чоловік твій віруючий, то, як знаючий Писання, не найшовся б змушеним сказати слово, написане в Премудрості: „краще жити на землі порожній, ніж з жоною балакливою і сварливою”.

Тому, жони, показуйте богочестя через соромливість і лагідність і всім зовнішнім, як жінкам, так і чоловікам, щоб залучати і заохочувати їх до віри. І як ми не багато навчили вас напоумленням, сестри, дочки і члени наші, то ви самі, як мудрі, живучи так, щоб не злорічили вас, усіляко намагайтеся дізнаватися наставляння, через які благоугодно могли б ви наблизитися до царства Господа нашого і упокоїтися повік. Амінь.